Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.09.2022 року у справі №572/1868/19
Ухвала КЦС ВП від 17.12.2020 року у справі №572/1868/19

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 572/1868/19

провадження № 61-222св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року у складі судді Рижого О. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання рухомого та нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 08 березня 2016 року він та ОСОБА_3 перебували у цивільному шлюбі, мешкаючи як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом вели спільний бюджет, господарство та виховували дочку ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час спільного проживання ними за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , покупцем якої відповідно до договору купівлі-продажу від 06 липня 2016 року значилася ОСОБА_5

18 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_6 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 листопада 2017 року № 2261, посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Мулявкою В. К., вони придбали земельну ділянку, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташовану в межах м. Сарни Рівненської області, на якій знаходиться дачне приміщення. Також вони придбали приміщення гаража на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 не бажає проживати з ним, тому не допускає його до спірної квартири, а також не повертає йому кошти в розмірі 3 000,00 дол. США та 100,00 євро, які ним були зароблені на заробітках, обґрунтовуючи це тим, що кошти їй потрібні для виховання дітей.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки спірна квартира придбана за спільні кошти та в період їхнього спільного проживання з ОСОБА_3 , то вона є їхньою спільною сумісною власністю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 60 61 63 70 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просив суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в період з березня 2016 року до 17 листопада 2016 року;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташовану в межах м. Сарни Рівненської області; приміщення гаража, розташованого на АДРЕСА_2 ; кошти у розмірі 3 000,00 дол. США та 100,00 євро;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташовану в межах м. Сарни Рівненської області; 1/2 частини приміщення гаража, розташованого на АДРЕСА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500,00 дол. США та 50,00 євро.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в період з березня 2016 року до 17 листопада 2016 року.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташовану в межах м. Сарни Рівненської області.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташовану в межах м. Сарни Рівненської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з того, що під час розгляду справи були встановлені обставини проживання позивача та відповідача на час придбання спірної квартири однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Тому спірна квартира є їхньою спільною сумісною власністю, з рівними частками кожного з них.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання права власності на 1/2 частини гаража, розміщеного неподалік будинку АДРЕСА_2 , та коштів, то ця вимога не підлягає задоволенню в зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів наявності зазначеного майна у подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження 61-46210св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на докази, які містяться в матеріалах справи, про те, що сторони до реєстрації шлюбу не проживали однією сім`єю.

Суди першої та апеляційної інстанції, встановлюючи факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюб, не встановили обставини щодо ведення сторонами спільного господарства, побуту та бюджету. Також судами не було встановлено походження коштів для придбання спірної однокімнатної квартири, оскільки цю квартиру було придбано за кошти, виручені за продаж квартири АДРЕСА_3 , в якій фактично проживала ОСОБА_2 і яка належала брату ОСОБА_2 - ОСОБА_7 . Зазначена квартира була відчужена шляхом укладення договору дарування для оптимізації та мінімізації витрат на нотаріальне посвідчення договору.

Крім того, судом апеляційної інстанції справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_2 та її представника, яка подавала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мозоль Л. К., зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 у відповіді на відзив ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мозоль Л. К., на касаційну скаргу зазначила, що доводи, викладені у відзиві, не спростовують обґрунтувань касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У поясненнях на заперечення, поданих ОСОБА_2 на відзив на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мозоль Л. К., зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У лютому 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуті.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року і витребувано із Сарненського районного суду Рівненської області цивільну справу № 572/1868/19.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Білотіл Є. Ю., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , остання придбала за 93 823,00 грн у ОСОБА_8 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 24-27).

З 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Сарненським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а. с. 19).

Під час перебування сторін у шлюбі в них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 22 грудня 2016 року Сарненським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а. с. 20).

Згідно з договором купівлі-продажу, за реєстраційним номером 2261, посвідченим 28 листопада 2017 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Мулявкою В. К., ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0633 га, кадастровий номер 5625410100:01:032:0364, для ведення індивідуального садівництва, розташованої в межах м. Сарни Рівненської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а. с. 28).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 30 березня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 16).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, приміщення гаража, його поділу та про стягнення грошових коштів не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у період з березня 2016 року до 17 листопада 2016 року він проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 18 листопада 2016 року між ними зареєстровано шлюб. Позивач вважав, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами під час спільного проживання, тому вона є спільною сумісною власністю подружжя, та просив здійснити поділ цієї квартири відповідно до статей 70 74 СК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та відповідачем те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з березня 2016 року до 17 листопада 2016 року проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тобто на момент придбання спірної квартири вони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, при цьому вели спільне господарство, мали спільні побут та бюджет, здійснювали витрати та придбання за рахунок спільних коштів та трудових зусиль, здійснювали стосовно один одного взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, спільно проживали за однією адресою в с. Рудня-Карпилівська Сарненського району Рівненської області, за місцем проживання батьків відповідача. Зазначені обставини також підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Також колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо розгляду судом апеляційної інстанції справи за її відсутності та відсутності її представника з огляду на таке.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року призначено до розгляду на 10 год. 45 хв. 09 квітня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (а. с. 176).

17 березня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 отримав зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, а ОСОБА_2 24 березня 2020 року отримала зазначену ухвалу, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 195, 196).

02 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи призначеної на 09 квітня 2020 року на іншу дату в зв`язку з карантинними заходами, з метою запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання COVID-19 (а. с. 198).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 09 квітня 2020 року, в зв`язку з неявкою в судове засідання сторін розгляд справи було відкладено на 14 травня 2020 року (а. с. 200).

21 квітня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 отримав судову повістку на 14 травня 2020 року, а ОСОБА_2 23 квітня 2020 року отримала зазначену повістку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 206, 207).

12 травня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 09 квітня 2020 року, на іншу дату в зв`язку з карантинними заходами, з метою запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання COVID-19 (а. с. 209).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 14 травня 2020 року розгляд справи відкладено у зв`язку із заявою ОСОБА_1 (а. с. 210).

18 вересня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 та ОСОБА_2 отримали судові повістки на 29 жовтня 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 216, 218).

28 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою ОСОБА_2 (а. с. 220).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Матеріали справи не містять доказів поважності неявки в судове засідання суду апеляційної інстанції 29 жовтня 2020 року представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12 .

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк