Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №761/18849/19
Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №761/18849/19
Постанова КЦС ВП від 14.11.2024 року у справі №761/18849/19

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 761/18849/19

провадження № 61-2721св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Суханової Є. М., Сушко Л. П.,

у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості.

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» (далі - ТОВ «Траєкторія») із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 290 443,57 доларів США за кредитним договором від 24 червня 2005 року № KIVPGA0000049П, яка складається з: 283 009,57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 7 434,00 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із 14 грудня 2018 року до 18 лютого 2019 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 24 червня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIVPGA0000049П, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 157 570,00 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 24 червня 2009 року та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. У подальшому між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено ряд додаткових угод, згідно з якими було збільшено суму кредитних коштів, які надавалися, та врегульовано порядок погашення заборгованості за кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Траєкторія» укладено договір поруки, за умовами якого товариство поручилося перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 496 577,23 доларів США, яка складається з: 283 009,57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 99 885,36 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 113 682,30 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Разом із тим, позивач на свій розсуд може вимагати від боржника повернення будь-якої суми заборгованості, а тому АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 290 443,57 доларів США за кредитним договором від 24 червня 2005 року № KIVPGA0000049П, яка складається з 283 009,57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 7 434,00 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із 14 грудня 2018 року до 18 лютого 2019 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 червня 2005 року № KIVPGA000004911 у розмірі 290 443,57 доларів США.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 118 675,23 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 січня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів із моменту отримання ухвали, а саме для сплати судового збору у розмірі 178 012,85 грн.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про зменшення розміру судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду про залишення апеляційної скарги без руху, не усунено, доказів про сплату судового збору не надано, що є підставою для повернення апеляційної скарги у порядку статті 185 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд вважав відсутніми правові підстави для зменшення розміру судового збору, а обставини, зазначені ОСОБА_1 у клопотанні, такими, що не свідчать про безумовність підстав для застосування статті 136 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

У березні 2023 року справа № 761/18849/19 надійшла до Верховного Суду.

10 березня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31 травня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та права особи на доступ до суду.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції порушив частини першу та третю статті 136 ЦПК України, частину першу статті 8 Закону України «Про судовий збір» та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, у зв`язку з чим, як наслідок, зробив помилковий висновок про повернення апеляційної скарги.

Апеляційний суд не врахував, що розмір судового збору за подачу апеляційної скарги становить 178 012,85 грн, що перевищує 5 % розміру річного доходу ОСОБА_1 , не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема, довідці про доходи апелянта за 2021 рік, не звернув увагу на те, що в умовах воєнного стану на утриманні ОСОБА_1 перебуває родина, в тому числі неповнолітній син.

Крім того, вирішуючи питання про повернення апеляційної скарги, суд не надав можливості заявнику відреагувати на позицію суду щодо заявленого клопотання, зокрема, сплатити судовий збір чи звернутися з відповідним клопотанням, надавши інші докази, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 513/1344/19 (провадження № 61-10325св21).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частинами другою, третьою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

У справі, що переглядається, встановлено, що 07 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 січня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів із моменту отримання ухвали, а саме: для сплати судового збору у розмірі 178 012,85 грн.

23 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про зменшення розміру судового збору, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки судовий збір у розмірі 178 012,85 грн перевищує 5 % розміру річного доходу заявника, заробітна плата якого становить 10 000,00 грн на місяць. Крім того, в умовах воєнного стану ОСОБА_1 забезпечує родину, на утриманні перебуває неповнолітня дитина - син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на те, що розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони, обмежує право на доступ до суду, ОСОБА_1 просив суд зменшити розмір судового збору. До клопотання додано довідку про доходи ОСОБА_1 за 2021 рік та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику у зв`язку з тим, що станом на дату постановлення ухвали недоліки апеляційної скарги не усунено, документів про сплату судового збору не надано.

Верховний Суд вважає такий висновок передчасним, оскільки апеляційний суд не надав можливості особі, яка звернулася з апеляційною скаргою, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання, зокрема, сплатити судовий збір у визначеному в ухвалі від 06 січня 2023 року розмірі.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору та одночасно визнаючи неподаною і повертаючи скаргу, апеляційний суд неправильно застосував положення ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», статті 6 Конвенції, тим самим позбавивши особу можливості виконати вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 01 грудня 2021 року у справі № 513/1344/19, від 22 липня 2020 року у справі № 332/1142/16, від 20 березня 2019 року у справі № 726/1921/16.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

За умови обмеження реалізації права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження судового рішення, ухвала апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук