Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.02.2020 року у справі №515/89/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 515/89/18

провадження № 61-1535св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Татарбунарської міської ради Одеської області, Татарбунарська міська рада Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області, у складі судді Тимошенка С. В., від 22 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., від 19 листопада 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, Татарбунарської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про визнання прав забудовника, визнання протиправними та скасування рішень.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що на підставі рішення виконкому Татарбунарської міської ради Одеської області № 158 від 23 вересня 1983 року її матір ОСОБА_3 отримала дозвіл на знесення будинку по АДРЕСА_1 та будівництво нового будинку. Відповідно до зазначеного рішення виконкому у 1984 році матір виготовила паспорт на забудову, проект на забудову та будівельний паспорт, що були затверджені виконкомом, а також акт виносу в натурі земельної ділянки площею 0,10 га індивідуального забудовника. На час отримання дозвільних документів її матір перебувала у шлюбі з її батьком ОСОБА_4. Набувши прав та обов'язків забудовника у рівних частках, її батьки розпочали будівельні роботи. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_4.

Після смерті батьків на земельній ділянці по АДРЕСА_1 залишилися будівельні споруди, які вона та брат успадкували згідно з чинним на той час цивільним законодавством, отже набули в порядку спадкування права та обов'язки забудовника. Посилаючись на те, що вирішення питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції міської ради, а не виконавчого комітету, спірне рішення виконкому Татарбунарської міської ради № 381 від 19 грудня 2002 року порушує їхні права, а подальші рішення Татарбунарської міської ради №№ 25-V, 26-V від 20 липня 2006 року в частині вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1 прийняті на підставі зазначеного протиправного рішення виконкому, вважала, що є підстави для визнання зазначених рішень органу місцевого самоврядування протиправними та їх скасування.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити, визнати за нею право забудовника будинковолодіння на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті її матері ОСОБА_5 та її батька ОСОБА_4, а також визнати протиправними та скасувати: рішення виконкому Татарбунарської міської ради № 381 від 19 грудня 2002 року; рішення Татарбунарської міської ради № 26-V від 20 липня 2006 року в частині вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1 від ОСОБА_6 та переведення її до територіальної громади Татарбунарської міської ради; рішення Татарбунарської міської ради № 25-V від 20 липня 2006 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела, що на час відкриття спадщини спадкодавцям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, яка була виділена під забудову ОСОБА_5 у 1984 році, а також не довела факту придбання будівельних матеріалів та наявність на спірній земельній ділянці будь-якого будівництва, здійсненого за життя її батьками (у тому числі й незакінченого), отже не довела порушення своїх прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю. Позивачем не надано доказів переоформлення спірної земельної ділянки за життя матері позивача ОСОБА_5 або належності земельної ділянки батькові позивача ОСОБА_4 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2. Також не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів існування на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці та будівельних матеріалів. Доказів про належність ОСОБА_4 будь-яких будівель на спірній земельній ділянці позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року, ОСОБА_1 просить рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що мати позивача отримала у користування спірну земельну ділянку під час дії Земельного кодексу Української РСР, у редакції 1970 року. За життя батьки позивача не встигли приватизувати спірну земельну ділянку та оформити право власності на неї у встановленому законом порядку. Однак позивач стверджує, що права її матері та її батька, як забудовників нерухомого майна (власників будівельних матеріалів) на спірній земельній ділянці не припинилися, а перейшли до неї як законного спадкоємця. На підставі заяви ОСОБА_6 (вітчим позивача) рішенням виконкому Татарбунарської міської ради № 381 від 19 грудня 2002 року припинено право користування спірною земельною ділянкою її матері. Вказане рішення є таким, що порушує права позивача, як спадкоємця.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 515/89/18.

12 листопада 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 515/89/18 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, Татарбунарської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про визнання прав забудовника, визнання протиправними та скасування рішень призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу Татарбунарська міська рада Одеської області посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Судами правильно встановлено обставини справи, яким надано належну оцінку. Позивачем не надано належних доказів порушення її спадкових прав на спірну земельну ділянку, зокрема порушення її прав оскарженими рішеннями виконкому Татарбунарської міської ради.

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій. Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність у власності спадкодавця спірної земельної ділянки, доказів придбання будівельних матеріалів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 серпня 1983 року ОСОБА_5 звернулась до виконкому Татарбунарської міської ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на знесення землянки по АДРЕСА_1 та побудувати новий будинок.

Рішенням виконкому Татарбунарської міської ради від 23 вересня 1983 року № 158 ОСОБА_3 дозволено знести старе домоволодіння (землянку) по АДРЕСА_1 та побудувати новий будинок.

Виконкомом Татарбунарської районної ради було прийнято рішення № 245 від 26 липня 1984 року про надання ОСОБА_3 дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу паспорту на забудову садиби по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яку виділено загальними зборами уповноважених членів колгоспу, згідно рішення Татарбунарської міської ради № 158 від 23 вересня 1983 року.

На підставі зазначених рішень виконкому Татарбунарської міської ради ОСОБА_5 С.

Г. оформлено будівельний паспорт, акт виносу в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника від 30 липня 1984 року, складено проект забудови цієї ділянки.

Згідно довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області № 82/03-86 від 18 жовтня 2002 року, 10 червня 1976 року зареєстровано шлюб громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5., актовий запис № 43, після одруження подружжю присвоєно прізвище ОСОБА_5.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Татарбунари Одеської області, її батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, 03 березня 1990 року відділом реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області складено актовий запис № 17 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно прізвище ОСОБА_5.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого повторно 15 лютого 2011 року, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Татарбунари Одеської області.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкоємцями майна померлої ОСОБА_5 є її чоловік ОСОБА_6 та діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_11 в рівних частках. Майно складається з квартири АДРЕСА_2, що належала померлій на підставі свідоцтва про право власності.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, ОСОБА_4, батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Татарбунари Одеської області.

13 грудня 2002 року ОСОБА_6 звернувся до виконкому Татарбунарської міської ради з заявою про надання йому у зв'язку зі смертю дружини ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Татарбунарської міської ради № 381 від 19 грудня 2002 року погоджено проведення припинення права постійного користування ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, надану для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1. Погоджено надання ОСОБА_6 дозволу на передачу у приватну власність зазначеної земельної ділянки за згаданою адресою та покладено певні обов'язки, зокрема, у місячний термін переоформити будівельний паспорт та виготовити проект відведення земельної ділянки під будівництво.

24 червня 2006 року приватним нотаріусом Гайдаржи А. А. було засвідчено справжність підпису ОСОБА_6, який було зроблено у його присутності, на заяві, з якою ОСОБА_6 звернувся до Татарбунарської міської ради, про вилучення земельної ділянки площею 0,1 га, раніше наданої йому для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, та надання її ОСОБА_2.

Рішенням Татарбунарської міської ради № 26-V від 20 липня 2006 року вилучено у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га, раніше надану йому для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, та переведено до земель територіальної громади Татарбунарської міської ради.

20 липня 2006 року Татарбунарського міською радою за заявою ОСОБА_2 прийнято рішення № 25-V, яким погоджено надання ОСОБА_2, третій особі у справі, у власність земельної ділянки площею 1 000 кв. м для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого повторно 24 грудня 2016 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Татарбунари Одеської області.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

На час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із смертю ОСОБА_5 діяв Земельний кодекс України 2001 року, який набув чинності 01січня 2002 року.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Чинне земельне законодавство обмежує коло суб'єктів, які можуть використовувати на праві постійного користування земельні ділянки державної та комунальної власності, до числа яких входять, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації, релігійні організації України тощо.

Натомість відповідно до законодавства, що було чинним до 01 січня 2002 року, право постійного користування земельними ділянками могли набувати й інші суб'єкти.

Право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі, може бути об'єктом спадкування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20)).

В той же час положення статті 21 Земельного кодексу УРСР (у редакції, чинній станом на час надання ОСОБА_5 дозволу на знесення землянки по АДРЕСА_1 та будівництво нового будинку) передбачали видачу виконавчими комітетами районних (міських) рад державного акту на право користування землею.

Відповідно до статті 116 ЗК України у редакції, чинній станом на час прийняття оспорених позивачем рішень органів місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статті 116 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (~law27~ від 05 березня 2009 року).

Відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_13, до якого вимоги позивачем заявлені не були. Заявлення вимог до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові.

В той же час позивачем не надано належних доказів на підтвердження існування на час відкриття спадщини після смерті її матері ОСОБА_5 незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці та будівельних матеріалів, або ж належності будівельних матеріалів та незавершеного будівництва її батьку ОСОБА_4, отже суди дійшли загалом обґрунтованих висновків, що позовні вимоги про визнання більш, ніж через десять років після смерті батьків прав забудовника в порядку спадкування до задоволення не підлягають.

Також суди встановили, що позивачем не надано доказів належності спірного майна батьку позивача ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Окрім того, на час смерті матері позивача у 2002 році остання 12 років була розлучена із її батьком ОСОБА_4 і перебувала в іншому шлюбі з ОСОБА_6.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Неправильне посилання судів на необхідність переоформлення спадкодавцем права на земельну ділянку не впливає на загальний висновок про відмову в позові.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович