Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.07.2023 року у справі №583/3539/19
Постанова КЦС ВП від 06.07.2023 року у справі №583/3539/19

Постанова

Іменем України

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 583/3539/19

провадження № 61-21390св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Чернеччинська сільська рада Чернеччинської об`єднаної територіальної громади Охтирського району Сумської області, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропай Валерій Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернеччинської сільської ради Чернеччинської об`єднаної територіальної громади Охтирського району Сумської області (далі - Чернеччинська сільська рада), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропай В. В. (далі - державний нотаріус Воропай В. В.), про визнання заповіту недійним.

На обґрунтування позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 , після смерті якого вона є єдиним спадкоємцем за законом.

У встановленому законом порядку вона звернулася до державного нотаріуса Воропая В. В. із заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено з тих підстав, що за життя спадкодавець склав заповіт на іншу особу. Заповіт посвідчений виконувачкою обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К. С. 13 березня 2018 року.

За життя ОСОБА_3 страждав на тяжке захворювання - туберкульоз. Від лікування він відмовлявся, а тому вимушений був приймати сильні знеболюючі ліки у значних дозах.

У разі, якщо вона (позивачка) відмовляла йому у наданні таких ліків, ОСОБА_3 вживав алкогольні напої до такого стану сп`яніння, в якому не усвідомлював своїх дій, а отже, не міг із власної волі 13 березня 2018 року підписати оспорюваний заповіт.

Крім того, виконувачка обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусова К. С. не мала повноважень на посвідчення оскаржуваного заповіту, оскільки такі повноваження має лише секретар Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, або за його відсутності сільський голова.

Посилаючись на те, що посвідчення заповіту відбулося з порушенням встановленого законом порядку, за відсутності волевиявлення спадкодавця та усвідомлення ним значення своїх дій, позивачка просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 13 березня 2018 року виконувачкою обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К. С.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 13 березня 2018 року виконувачкою обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К. С. в Чернеччинській сільській раді Охтирського району Сумської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, урахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки про те, що під час складання заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування понесених судових витрат 14 940,40 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, урахувавши наявні у матеріалах справи докази на підтвердження понесення відповідачкою витрат на правничу допомогу, критерії їх відшкодування відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки 14 940,40 грн на відшкодування судових витрат.

Постановою Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року та додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою висновку судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201, яким встановлено, що ОСОБА_3 у березні 2018 року виявляв органічний психосиндром, за своїми психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційний суд критично оцінив такий висновок судового експерта, оскільки зазначений у ньому розвиток захворювання у ОСОБА_3 після проведеного лікування у 2003 році і до березня 2018 року (майже 15 років) ґрунтується виключно на підставі власного клінічного досвіду та інтуїції експерта.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 , виявивши у ОСОБА_3 ознаки психічного розладу, які за її словами прогресували, до медичних закладів щодо надання йому медичної допомоги не зверталася, питання про обмеження його цивільної дієздатності не ставила і не виявляла сумнівів у дієздатності брата при видачі ним нотаріально посвідченої довіреності на її ім`я щодо отримання нею орендної плати за користування належною йому земельною ділянкою.

Водночас суд апеляційної інстанції послався на висновок повторної комісійної судово-психіатрічної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, відповідно до якого ОСОБА_3 на момент укладення правочину 13 березня 2018 року виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, але відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши висновок повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, пояснення свідків, а також відсутність беззаперечних доказів, які б підтверджували, що на час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, дійшов висновку, про недоведенісь позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відхиляючи доводи позивачки про те, що ОСОБА_4 не мала повноважень на посвідчення заповіту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 01 грудня 2017 року на виконувачку обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусову К. С. покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій та проведення державної реєстрації актів цивільного стану.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив клопотання відповідача про призначення повторної експертизи, не надавши заявниці можливості подати обґрунтовані заперечення щодо її проведення. Крім того, суд мав допитати експерта, який проводив первинну експертизу, з метою роз`яснення його висновку та лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів вирішувати питання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на її заперечення щодо визначення експертної установи для проведення повторної експертизи, а також наявність у неї додаткових питань.

Крім того, вона зверталася до суду з обґрунтованими клопотаннями про одночасний допит експертів, які надавали висновки посмертних судово-психіатричних експертиз, а також про призначення повторної комісійної експертизи в незалежній державній установі, проте у задоволенні зазначених клопотань апеляційним судом безпідставно було відмовлено, що вказує на упередженість колегії суддів та наявність обґрунтованих підстав для її відводу.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід; необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Литвин О. В., у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що вирішуючи клопотання відповідача про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи суд апеляційної інстанції з`ясував думку учасників справи та вирішив клопотання відповідно до норм процесуального закону.

Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивачки, а заявлений нею відвід колегії суддів зводився виключно до незгоди заявниці з процесуальними рішеннями суду, що не може бути підставою для відводу.

Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому немає правових підстав для її скасування.

У червні 2022 року від Чернеччинської сільської ради надійшов відзив на касаційну скаргу у якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення Сумського апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Зазначені позивачкою обов`язкові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення є необґрунтованими та надуманими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); пункту 2 частини першої, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на нею, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя йому відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 20 грудня 2001 року серії ІІ-СМ № 041875 належала земельна ділянка площею 3,26 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області.

Згідно із заповітом від 13 березня 2018 року, посвідченим виконувачкою обов`язків старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К. С., ОСОБА_3 заповів належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 26.

20 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Охтирської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

27 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Охтирської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту від 13 березня 2018 року, зареєстрованого за № 26.

Постановою державного нотаріуса Воропая В. В. від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що її померлий брат ОСОБА_3 за життя склад заповіт на іншу особу, посвідчений у Пологівській сільській раді Охтирського району Сумської області.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» Одарченко О. П. від 23 вересня 2020 року №201 (далі - висновок судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201) у березні 2018 року ОСОБА_3 мав стійкі вторинні когнітивні порушення на тлі соматогенної астенії, кахексії, інтоксикації, потребував постійного стороннього догляду та медичної допомоги. Станом на момент укладення правочину (заповіту) 13 березня 2018 року він виявляв ознаки органічного психосиндрому, за своїм психічним станом (з урахуванням наявних соматичних захворювань) не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, складеним комісією у складі лікарів - судово-психіатричних експертів: Костерева Т. А., Хоменко О. П., Авраменко О. В. Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (далі - КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3»), ОСОБА_3 на момент укладення правочину 13 березня 2018 року, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, але на момент укладання правочину (заповіту) відповідно до свого психічного стану усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1267 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи задоволено.

Призначено у справі № 583/3539/19 посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України».

На вирішення експертизи поставлено наступні питання :

чи страждав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення правочину 13 березня 2018 року будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим психічним розладом, внаслідок чого не міг усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;

чи міг ОСОБА_3 з урахуванням наявних соматичних захворювань на час укладення правочину усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201, проаналізувавши характер перебігу основного захворювання ОСОБА_3 (туберкульоз легень), експерт дійшов висновку, що проведене лікування у 2003 році не дало суттєвого позитивного результату, а захворювання вже на час первинного діагностування мало низку ускладнень: дихальна та легенево-серцева недостатність, виражена інтоксикація, кахексія, що призвело у подальшому до летальності. Саме інтоксикація і є причиною смерті.

Враховувавши супутні діагнози, які встановлено ще у 2003 році, задовго до здійснення правочину, експерт зазначив, що станом на 2003 рік ОСОБА_3 вже виявляв ознаки розладу психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, мав сформований синдром залежності та компульсивний потяг до алкоголю, на що вказують діагнози невропатолога та хірурга: токсична (алкогольна) дисциркуляторна енцефалопатія, токсичний неврит нервів правої руки, та обставини виписки його за пияцтво у відділенні.

Надалі за медичною допомогою ОСОБА_3 не звертався, а тому без лікування синдрому алкогольної залежності продовжував вживати спиртні напої, що підтверджується поясненнями свідків зі сторони позивачки, які не суперечать наявній медичній документації. Характер існування, забезпечення власних життєвих потреб, відношення до власного здоров`я, зовнішній вигляд, невиконання елементарних гігієнічних процедур вказують на соціальну та побутову дезадаптацію ОСОБА_3 .

У березні 2018 року ОСОБА_3 був зосереджений виключно на фізіологічних потребах, при цьому його ініціатива була обмежена пасивним подоланням голоду, бажанням вжити звичну дозу алкоголю для полегшення загального самопочуття тощо. Діагностовані у ОСОБА_3 інтоксикація та кахексія у сукупності з синдромом алкогольної залежності у формі постійного пияцтва, клінічно проявлялися вираженою астенією, психомоторною виснаженістю, загальмованістю, порушенням фіксації уваги, минущими психотичними розладами (переважно галюцинаторними), когнітивними порушеннями тощо.

На підставі викладеного, врахувавши клінічні прояви основного захворювання у динаміці, огляди невропатолога та хірурга, характер лікування та катамнез, експерт дійшов до висновку, що ОСОБА_3 у березні 2018 року мав стійкі вторинні когнітивні порушення на тлі соматогенної астенії, кахексії, інтоксикації, потребував постійного стороннього догляду та медичної допомоги.

Таким чином, на думку експерта, станом на 13 березня 2018 року на момент укладення правочину ОСОБА_3 виявляв ознаки органічного психосиндрому, за своїм психічним станом (з урахуванням наявних соматичних захворювань) не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитана в судовому засіданні 05 квітня 2021 року експерт ОСОБА_5 суду пояснила, що під час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи були вивчені матеріали цивільної справи, медична документація та як допоміжні вихідні дані показання свідків.

Експерт зазначила, що на час посвідчення заповіту ознайомитися з його змістом для ОСОБА_3 було недосяжним завданням, беручи до уваги також те, що він не бачив на одне око.

З огляду на психічний стан, у якому перебував ОСОБА_3 , він не міг розуміти юридичних наслідків підписання та приймати такі складні рішення.

Вказаний висновок експерт надала на підставі діагнозів лікарів невропатолога та хірурга, які були зазначені в медичній картці хворого.

Експерт вказала, що констатувала факт, який був встановлений діагнозами зазначених лікарів, в яких сумнівів у неї немає. У 2003 році ОСОБА_3 був дієздатним з діагнозом енцефалопатія, він перебував у ясній свідомості, вірно орієнтувався, але на час складення заповіту є підстави для встановлення більш тяжкого діагнозу.

Експерт пояснила, що хронічний алкоголізм має три стадії, при другій стадії, яка була у ОСОБА_3 станом на 2003 рік, людина втрачає контроль за кількістю та якістю вжитого алкоголю, формується синдром залежності. ОСОБА_3 не був зацікавлений вилікуватися, залежність керувала його діями, до цього додалася туберкульозна інтоксикація та постійне зловживання алкоголем, що вказує на вторинне ураження головного мозку, що виражалося у виникненні змін у поведінці та психіці, які є незворотніми. Якщо не лікувати дихальну недостатність це може призвести до порушення кровообігу, у випадку ОСОБА_3 мала місце сумісна інтоксикація від туберкульозу та алкоголізму.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав обґрунтованим висновок судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201, таким, що узгоджується з іншими матеріалами справи й не викликає сумнівів у його правильності.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи задоволено.

Призначено у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

чи страждав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення правочину 13 березня 2018 року, будь-якими психічним захворюваннями чи тимчасовими психічними розладами, внаслідок чого не міг усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;

чи міг ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення правочину 13 березня 2018 року, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проведення експертизи доручено експертам КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3».

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, складеного комісією у складі лікарів - судово-психіатричних експертів: Костерева Т. А., Хоменко О. П., Авраменко О. В., ОСОБА_3 за життя в поле зору лікаря-психіатра не потрапляв, самостійно за медичною допомогою до вказаного фахівця не звертався, на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні не перебував.

У 2001 році знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу хірургічної патології, страждав туберкульозом легенів, у зв`язку з чим у 2003 році перебував на стаціонарному лікуванні в протитуберкульозному диспансері, де вказувалося на зловживання ним алкогольними напоями, невропатологом діагностувалася токсична енцефалопатія. Під час перебування у вказаних медичних закладах ознак психозу та недоумства описано не було, рекомендацій щодо консультації психіатром не надавалося.

Надалі, на тлі зловживання алкоголем, у ОСОБА_3 відзначалися зниження соціальної та побутової активності, працездатності, емоційна нестійкість, звуження кола інтересів з нехтуванням зовнішнім виглядом та інші специфічні особистісні зміни за алкогольним типом, однак він зберігав здатність до самостійного задоволення своїх основних життєвих потреб на рівні, що забезпечували його життєдіяльність.

Деякі свідки, вказуючи на неадекватність ОСОБА_3 , використовували загальні психіатричні терміни, вказуючи на суперечливі та взаємовиключні чисельні порушення, що не відповідають клінічній картині будь-якого психічного захворювання психотичного рівня або захворювання з недоумством, та у сукупності з наданими матеріалами справи, медичною документацією, не можуть бути підставою для діагностування у ОСОБА_3 будь-якого тимчасового психічного розладу або стійкого хронічного психічного захворювання, які б позбавляли його здатності правильно усвідомлювати свої дії та керувати ними 13 березня 2018 року у день укладення правочину ( заповіту).

Таким чином, на момент укладення правочину 13 березня 2018 року, ОСОБА_3 виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, але відповідно до свого психічного стану був спроможний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити, перш за все, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції критично оцінив висновок судово-психіатричного експертизи від 23 вересня 2020 року № 201 Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» Одарченко О. П., з тих підстав, що зазначений у ньому розвиток захворювання у ОСОБА_3 після проведеного лікування у 2003 році і до березня 2018 року (майже 15 років) ґрунтується виключно на підставі власного клінічного досвіду та інтуїції експерта.

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні легеневого туберкульозу № 1 КНП «Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер»з 03 червня 2003 року до 30 вересня 2003 року. Надалі за медичною допомогою, у тому числі психіатричною, він не звертався. У медичній документації не зазначено жодних симптомів, які б вказували на наявність у нього психічного захворювання. На обліку у лікаря-психіатра та нарколога ОСОБА_3 не перебував.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_3 мав ознаки психічного розладу, які за її словами прогресували, до медичних закладів щодо надання йому медичної допомоги не зверталася, питання про обмеження його цивільної дієздатності не ставила і не виявляла сумнівів у дієздатності брата при видачі ним нотаріально посвідченої довіреності на її ім`я щодо отримання нею орендної плати за користування належною йому земельною ділянкою.

Таким чином, урахувавши висновок судово-психіатричного експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, пояснення свідків, а також установивши відсутність беззаперечних доказів, які б підтверджували, що на час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив клопотання відповідача про призначення повторної експертизи, не надавши їй можливості подати обґрунтовані заперечення щодо її проведення, є необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14 - ц, зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14-ц).

Встановивши наявність обставин, які викликають сумніви у правильності висновку судово-психіатричного експерта від 23 вересня 2020 року № 201, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи, відповідно частини другої статті 113 ЦПК України.

У судовому засіданні 21 вересня 2021 року суд апеляційної інстанції з`ясував думку учасників справи з приводу клопотання відповідача про призначення повторної судово-психіатричної експертизи. Позивачка, від імені якої діяв адвокат Кудін О. М., висловила свої заперечення щодо суті заявленого клопотання, водночас заперечень з приводу експертної установи, якій пропонувалося доручити проведення експертизи, не зазначала.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про допит свідків, експертів та призначення у справі повторної комісійної експертизи, оскільки у судовому засіданні 14 грудня 2021 року суд апеляційної інстанції, урахувавши думку всіх учасників справи, розглянув зазначені клопотання та дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, навівши відповідні мотиви такої відмови.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що 14 грудня 2021 року він заявив обґрунтований відвід колегії суддів апеляційного суду з підстав їх упередженості та необ`єктивності. Зокрема, судом відмовлено у задоволенні клопотань заявника про допит свідків, експертів та призначення у справі повторної комісійної судово-психіатричної експертизи.

Перевіривши аргументи заявника щодо упередженості та необ`єктивності колегії суддів у вирішенні справи, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів відмовлено з тих підстав, що доводи позивачки фактично зводяться до незгоди з процесуальними рішенням колегії суддів. Інших обставин, які б на упередженість та необ`єктивність колегії суддів, заявниця вказала.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки доводи заявниці не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності колегії суддів. Незгода з процесуальними рішеннями колегії суддів під час розгляду справи, відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України, не може бути підставою для відводу.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у касаційній скарзі не зазначено норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, а також який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та в чому полягає незгода з ним.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, дослідив наявні у справі докази, зокрема: висновок судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 201, висновок судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566, пояснення свідків, допитаних у суді першої інстанції, та надав їм відповідну оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, обґрунтовано надавши перевагу висновку судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2021 року № 566.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявниці із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та наданою ним оцінкою доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак