Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №442/1437/18

Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 442/1437/18

провадження № 61-43810св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення дитиною повноліття.

Заява мотивована тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2007 року у справі № 2-3609/07 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі

ј частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи

з 08 жовтня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий лист був вчасно отриманий заявником та пред`явлений до виконання до відділу виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Дрогобицького МРУЮ).

Заявник вказувала, що так як боржник аліментів не сплачував, оскільки знаходився за межами України, 09 квітня 2008 року виконавча служба видала їй довідку про неотримання аліментів за період з 08 жовтня

2007 року по 31 березня 2008 року. У подальшому рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2009 року (справа

№ 2-123/09) розмір аліментів було змінено до 1/3 частини від усіх видів заробітку/доходу, зобов`язавши ВДВС Дрогобицького МРУЮ виконавчий лист № 2-3609/07 повернути до суду, але виконавча служба цього не зробила, жодних пояснень не надала. Разом з тим, боржник за період

з 08 жовтня 2007 року по 23 листопада 2009 року жодних аліментів не сплатив і до цього часу.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд видати дублікат виконавчого листа, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 12 грудня 2007 року у справі № 2-3609/07.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 16 квітня 2018 року (у складі судді Кучаковського Ю. С.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник звернулася з вказаною заявою про видачу дублікату виконавчого листа для того, щоб поновити виконавче провадження та стягнути заборгованість за аліментами. Проте, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2009 року ухвалено повернути цей виконавчий лист, тобто він не підлягає повторному пред`явленню до виконання, тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2018 року скасовано та постановлено нову постанову, якою заяву

ОСОБА_1 задоволено.

Видано ОСОБА_1 дублікат виконавчого листа, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області згідно з рішенням

від 27 листопада 2007 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини із всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дати пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до пункту 17.4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки строк пред`явлення виконавчого документу до виконання на час звернення

ОСОБА_1 із заявою про видачу дублікату виконавчого листа до суду не сплив, тому вказана заява підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження за виконавчим листом у справі № 2-3609/07 закінчено, строк для подачі виконавчого документу до виконання сплив та відсутні належні та допустимі докази про втрату стягувачем виконавчого листа. Оскільки стягувач втратила своє право на звернення до суду за отриманням дублікату у виконавчого листа, у зв`язку з чим постанова суду апеляційної інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що виконавчий лист втрачено не з вини заявника, із заявою вона звернулася у відведений законом строк - до повноліття сина, а тому касаційна скарга підлягає відхиленню, постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2007 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 жовтня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до листа Дрогобицького МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області

від 29 березня 2018 року № 09-13/5943, згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа, стороною боржника в якому є Лисович В. Л., а стороною стягувача - ОСОБА_1 , виконавчий документ - виконавчий лист від 12 грудня 2007 року № 2-3609/07, завершене 22 квітня 2008 року (повернення виконавчого документу до суду) на підставі довідки від 14 квітня 2008 року № 3884/09-34, що надійшла до відділу ДВС Дрогобицького МРУЮ. Стягувач ОСОБА_1 просить виконавчий лист № 2-3609/07, виданий 12 грудня 2007 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути без виконання.

Разом з тим, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2009 року у справі № 2-123/09 ухвалено змінити розмір аліментів, що стягуються рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2007 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ј частини всіх видів його заробітку щомісячно

на 1/3 частину всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, аліменти стягуються з моменту набрання чинності даним рішенням, і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, зобов`язано виконавчий лист № 2-3609/07 повернути в суд.

06 листопада 2009 року державним виконавцем ВДВС Дрогобицького МРУЮ відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-123/09, виданого 23 жовтня 2009 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 06 жовтня 2009 року і до досягнення ним повноліття.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року) визначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на час пред`явлення виконавчого листа від 12 грудня 2007 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на час пред`явлення виконавчого листа від 12 грудня 2007 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:

1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред`явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про задоволення заяви про видачу дублікату виконавчого листа, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 17.4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII

від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

З довідки Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 22 березня 2018 року № 2-3609/07, наданої у відповідь на заяву

ОСОБА_1 , вбачається, що 22 квітня 2008 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого провадження, так як стягувач просила повернути виконавчий лист № 2-3609/07 без виконання. Однак, вказана постанова та виконавчий лист у матеріалах справи відсутні, як немає і відповіді з ДВС з приводу повернення виконавчого листа

№ 2-3609/07. Виконавчий лист № 2-3609/07 або ж постанова про закінчення виконавчого провадження відсутні в матеріалах справи і немає можливості підтвердити, що вони взагалі були повернені до суду.

Встановивши, що видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством лише у разі його втрати, та врахувавши, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання на час звернення

ОСОБА_1 із заявою про видачу дублікату виконавчого листа до суду не сплив, що не може створювати заявнику перешкод в отриманні виплат, які присуджені їй судовим рішенням, на її думку не є стягнутими з боржника, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив заяву про видачу дублікату виконавчого листа.

Доводи касаційної скарги про те, що строк для подачі виконавчого документу до виконання сплив та відсутні належні та допустимі докази про втрату стягувачем виконавчого листа, колегія суддів не бере до уваги оскільки даний факт спростовується матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк