Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №752/2462/17

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 752/2462/17-ц

провадження № 61-22175св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г.,

Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину.

Позов мотивовано тим, що 03 вересня 1999 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, актовий запис № 989.

У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька, ОСОБА_3 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції у книзі реєстрації народжень 07 липня

2000 року зроблений відповідний актовий запис № 1109. Донька проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні, що підтверджується довідкою ТОВ «Ліко-Житлосервіс» від 02 лютого 2017 року № 999.

Відповідач проживає окремо. Добровільно матеріальну допомогу на утримання дочки не надає, у житті дитини, її вихованні та розвитку участі не приймає. Місце роботи відповідача не відоме.

Позивач зазначає, що шлюбні відносини з відповідачем фактично припинені з

2012 року з вини відповідача, збереження шлюбу не можливе.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила шлюб, зареєстрований

03 вересня 1999 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, за актовим записом № 989, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвати, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з врахуванням витрат на навчання на контрактній основі без отримання стипендії щомісячно до закінчення донькою навчального закладу, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох річного віку, допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Шлюб, зареєстрований

03 вересня 1999 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, за актовим записом № 989, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. ОСОБА_1 залишено дошлюбне прізвище ОСОБА_4 . Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до суду (03 лютого 2017 року) і до досягнення дитиною повноліття. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинені і подальше спільне життя подружжя із збереженням сім`ї є неможливим та суперечить інтересам позивача. Крім того, розмір аліментів, визначений позивачем, є необґрунтованим, оскільки позивачем не доведена можливість відповідача сплачувати таку суму.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині стягнення розміру аліментів, а тому апеляційним судом переглядалося лише в оскаржуваній частині.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року змінено у частині визначення розміру стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначено розмір аліментів у твердій грошовій сумі 2 000,00 грн щомісячно.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що позивачем визначений спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, маючи інформацію про розмір отриманого відповідачем доходу, безпідставно встановив необхідність сплати аліментів у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, що не ґрунтується на фактичних обставинах та не враховує матеріальні можливості відповідача. Крім того, апеляційний суд, приймаючи постанову про зміну розміру аліментів, зазначив у своєму рішенні про те, що інших дітей у відповідача немає, хоча ця обставина взагалі не була предметом дослідження та встановлення судом. Також апеляційним судом не застосовано статтю 182 СК України та не встановлено обставин, які відповідно до вказаної норми можуть бути підставою для встановлення аліментів у твердій грошовій сумі.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуОСОБА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду Карпенко С. О. від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу 752/2462/17-ц (провадження № 61-22175св18) 16 квітня 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

03 вересня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, актовий запис № 989, свідоцтво серії НОМЕР_1 .

У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції в книзі реєстрації народжень 07 липня 2000 року зроблений відповідний актовий запис № 1109.

Донька проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні, що підтверджується довідкою ТОВ «Ліко-Житлосервіс» від 02 лютого 2017 року № 999.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).

Відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 2 000,00 грн, оскільки

ОСОБА_2 є батьком дитини, яка проживає разом з матір`ю, а тому на нього покладено однаковий з ОСОБА_1 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини. Крім того, встановлюючи такий розмір аліментів, апеляційний суд врахував вимоги частини другої статті 182 СК України, якими передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, маючи інформацію про розмір отриманого відповідачем доходу, безпідставно встановив необхідність сплати аліментів у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, що не ґрунтується на фактичних обставинах та не враховує матеріальні можливості відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки належних доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом апеляційної інстанції розмірі, відповідачем не надано, а факт відсутності у батька можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батька від обов`язку по утриманню своєї дитини.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд, приймаючи постанову про зміну розміру аліментів, зазначив у своєму рішенні про те, що інших дітей у відповідача немає, хоча ця обставина взагалі не була предметом дослідження та встановлення судом, не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки зазначені обставини на законність судового рішення не впливають.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не застосовано статтю 182 СК України та не встановлено обставин, які відповідно до вказаної норми можуть бути підставою для встановлення аліментів у твердій грошовій сумі, не заслуговують на увагу, оскільки кошти на утримання дитини присуджуються у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків разом з яким проживає дитина.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик