Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №201/328/17

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 201/328/17

провадження № 61-2923св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровського національного університету імені ОлесяГончара, який перейменовано у Дніпровський національний університет імені ОлесяГончара (далі - ДНУ, університет) про стягнення недоплаченої стипендії та інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 01 вересня 2012 року вона була студентом вказаного навчального закладу, прийнята на навчання за державним замовленням поза конкурсом за напрямом «Правознавство» юридичного факультету, оскільки її батько має стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля понад 15 років, тому вона має право на отримання стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. З вересня 2012 року по червень 2016 року включно стипендія виплачувалася їй у значно нижчому розмірі. Такі дії відповідача вона вважає неправомірними і наполягає на виплаті стипендії в більшому розмірі та поверненні невиплачених сум за попередній час. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь ненараховану та невиплачену стипендію за період з вересня 2012 року по червень 2016 року в розмірі 21 561 грн, інфляційні втрати - 12 843,94 грн і понесені судові витрати.

ДНУ заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що стипендія у зазначеному позивачем розмірі виплачується студентам гірничих спеціальностей за наявності коштів, які надаються Кабінетом Міністрів України через Міністерство освіти та науки України. Такі кошти університету не виділялися. Крім того, ОСОБА_1 пропустила трирічну позовну давність за вимогам про стягнення коштів за період з вересня 2012 по вересень 2013 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнено з ДНУ на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену стипендію за період з вересня 2013 року по червень 2016 року в розмірі 13 256,64 грн, інфляційні втрати за цей же період - в сумі 4 976,43 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Разом з тим ОСОБА_1 пропустила позовну давність за вимогами в період з вересня 2012 року по вересень 2013 року, поважних причини пропуску вказаного строку не зазначила, питання про його поновлення не ставила.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 квітня 2017 року змінено. Збільшено розмір стягненої з ДНУ на користь ОСОБА_1 стипендії до 21 081 грн та інфляційних втрат - до 12 775,93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що університет, хоча й послався на пропуск ОСОБА_1 позовної давності при її звернення до суду, проте своїм розрахунком заборгованості фактично погодився з її вимогами про стягнення недоплаченої стипендії й поза межами вказаного строку. Крім того, університетом не спростовано наведених позивачем причин її звернення з позовом в січні 2017 року у зв'язку з необізнаністю про виплату стипендії не в повному обсязі до березня 2016 року. ДНУ знав про поширення на ОСОБА_1 передбачених законом гарантій щодо доплати за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, оскільки вона була прийнята на навчання на підставі статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У жовтні 2017 року ДНУподав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 квітня 2017 року.

Касаційна скарга ДНУмотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі заявлених позивачем вимог та стягнув з відповідача на її користь суми, про стягнення яких вона не просила в апеляційній скарзі. Також ОСОБА_1 не просила суд поновити позовну давність та не подавала доказів на підтвердження поважності причин її пропуску. Апеляційний суд безпідставно виходив з того, що позовна давність позивачем не пропущена.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 листопада 2017 року продовжено строк для усунення недоліків до 29 грудня 2017 року.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 січня 2018 року касаційну скаргу ДНУ на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року продовжено ДНУ строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 квітня 2018 року справа № 201/328/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що наказом по ДНУ від 11 серпня 2012 року ОСОБА_1 була зарахована з 01 вересня 2012 року до складу студентів першого курсу ДНУ денної форми навчання за державним замовленням на юридичний факультет за спеціальністю «Правознавство». ОСОБА_1 належала до категорії студентів, які є дітьми шахтарів, оскільки її батько - ОСОБА_2 працював у шахті Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля», мав тривалий стаж роботи у вугільній промисловості, на підземних роботах з повним робочим днем в шахті - більше 15 років, що підтверджується довідкою від 15 червня 2012 року № 1-6/5846.

З вересня 2012 року по травень 2016 року позивач отримувала стипендію згідно з наказом університету про призначення стипендії.

За змістом частини третьої статті 3 Закону України «Про вищу освіту» (тут і далі - чинного на час вступу позивача до вищого навчального закладу) реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій відповідно до законодавства (частина друга статті 54 Закону України «Про вищу освіту»).

За змістом частини шостої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Порядок призначення і виплати стипендій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами другою, п'ятою статті 62 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 01 липня 2014 року, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання стипендій у встановленому законодавством порядку. Розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (в редакції Закону України від 05 липня 2012 року № 5082-VI, яка діяла до 31 грудня 2016 року включно) шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, а також протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти особи, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Таким чином, на підставі статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в період з вересня 2012 року по червень 2016 року позивач мала право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, однак отримувала вказану соціальну виплату в меншому розмірі.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позивач належить до категорії студентів, які є дітьми шахтарів, та має право на отримання стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, однак відповідачем їй фактично виплачувалася стипендія, яка була нижчою за цей розмір, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині визначення сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не пропустила позовну давність, а тому з університету на її користь підлягають стягненню 21 081 грн недоплаченої стипендії та 12 775,93 грн інфляційних втрат за період з вересня 2012 року по червень 2016 року включно.

В запереченні на позовну заяву ДНУ просив застосувати загальну позовну давність у три роки до заявлених позивачем вимог та надав свій розрахунок заборгованості з грудня 2013 року по червень 2016 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України 2004 року, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий правовий висновок наведено Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Оскільки позивач могла довідатись про порушення її прав після кожної недоплати стипендії, безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що позовна давність не пропущена. При цьому позивачем не заявлялося клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Відповідач надав суду розрахунок недоплаченої стипендії та інфляційних втрат в межах трирічної позовної давності, а саме з грудня 2013 року по червень 2016 року та фактично не заперечував проти стягнення з нього на користь позивача стипендії у розмірі 13 256,64 грн та 4 967,43 грн інфляційних втрат.

Місцевий суд взяв до уваги вказаний розрахунок та ухвалив рішення про стягнення зазначених сум в межах загальної позовної давності.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як зазначено вище, апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача 21 081 грн недоплаченої стипендії та 12 775,93 грн інфляційних втрат за період з вересня 2012 року по червень 2016 року включно, безпідставно не застосувавши до заявлених ОСОБА_1 вимог позовної давності.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд дійшов висновку про те, що надавши розрахунок заборгованості, відповідач фактично погодився з вимогами позивача про стягнення недоплаченої заборгованості за весь період. Такий висновок суперечить наданому ДНУ розрахунку та запереченням на апеляційну скаргу, з яких встановлено, що відповідач підтримав рішення суду першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції не спростовано наданий ДНУ розрахунок.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд не з'ясував фактичних обставин справи та неправильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, у зв'язку з чим безпідставно змінив законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року скасувати, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 квітня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:В.О.Кузнєцов А. С.Олійник С.О.Погрібний О. В. Ступак