Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2018 року у справі №711/6649/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 711/6649/17

провадження № 61-32231св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - виконавчий комітет Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Шиповича В. В. від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. від 18 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5 усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення порядку та способу участі батька у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що він та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказував, що зі свого народження дитина проживає з матір'ю ОСОБА_5 у м. Черкаси, позивач проживає у м. Києві. Відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дочкою, її вихованні. Позивач просив встановити такий порядок його участі у вихованні дочки: щотижня з 19 год. п'ятниці до 19 год. неділі без присутності матері дитини з можливістю перебування за місцем проживання батька; двічі на рік, для сумісного відпочинку та оздоровлення: літом - протягом 15 календарних днів поспіль, починаючи з другої суботи серпня місяця; зимою - протягом 15 календарних днів поспіль з 02 по

17 січня року, але не пізніше дати кінця канікулярного періоду, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, інших місць за бажанням дитини в Україні або за кордоном, без присутності матері; щороку, для святкування дня народження дитини та свята 8-го березня - з 14 год. 30 хв. до 10 год. наступного дня з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, інших місць за бажанням дитини, без присутності матері; кожного парного року в період травневих свят (з 30 квітня по

09 травня включно) з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, інших місць за бажанням дитини в Україні або за кордоном, без присутності матері; щороку для святкування Дня захисту дітей (1 червня) та Дня святого Миколая (19 грудня) для сумісного відпочинку, з 14 год. дня свята і до 10 год. наступного за днем свята з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, інших місць за бажанням дитини в Україні, без присутності матері; щороку, для святкування Нового року,

31 грудня з 11 год. до 18 год. 30 хв., без присутності матері. Також позивач просив зобов'язати ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у спілкуванні із дочкою та участі у її вихованні; спілкуванні батька із дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншими засобами зв'язку; зобов'язати відповідача надавати батькові точну інформацію щодо фактичного перебування дитини та, за необхідності, погоджувати місце зустрічі шляхом направлення електронного листа на його електронну пошту з одночасним смс-повідомленням на мобільний телефон. Крім того, позивач просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 разом із матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 січня

2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визначено

ОСОБА_4 такі способи участі у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, які передбачають періодичні побачення з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, спільний відпочинок батька і дитини на території України, а за відповідною згодою матері за кордоном, а саме: перші та треті п'ятниця-неділя кожного місяця, з 18 год. п'ятниці до 18 год. неділі; щороку з 5 січня протягом 15 календарних днів; щороку з першої суботи серпня протягом 15 календарних днів; щороку 1 червня та 19 грудня з 14 год.

до 10 год. наступного дня, без присутності матері дитини, - ОСОБА_5, з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути. Визначено, що спілкування ОСОБА_4 із

ОСОБА_6 засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку здійснюється без обмежень, з урахуванням при цьому технічних можливостей такого зв'язку, часу навчання та відпочинку дитини, психологічного і фізичного стану дитини. Зобов'язано ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 брати участь у визначений судом спосіб у вихованні малолітньої дитини, - ОСОБА_6 Зобов'язано ОСОБА_5 не пізніш як за добу до часу побачень та спільного відпочинку дитини з батьком, визначених даним рішенням суду, інформувати ОСОБА_4 засобами телефонного або електронного зв'язку про місце (адресу), де він може забрати ОСОБА_6 та місце (адресу), куди він має доставити дитину після закінчення таких побачень чи відпочинку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначений спосіб участі батька у вихованні дитини буде пропорційним, збалансованим і таким, що відповідатиме віку та інтересам дитини, її гармонійному розвитку і дасть можливість обом батькам брати участь у вихованні дитини.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визначення способів участі батька у вихованні дитини змінено.

Визначено ОСОБА_4 такі способи участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_6, які передбачають періодичні побачення з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька, спільний відпочинок батька і дитини на території України, а за відповідною згодою матері за кордоном, а саме: щотижня з 14 год. до 19.00 год. п'ятниці та з

11 год. до 18 год. суботи в присутності матері ОСОБА_5 до досягнення дитини семирічного віку; щороку з 05 січня протягом 15 календарних днів щоденно з 11 год. до 18 год. в присутності матері ОСОБА_5 до досягнення дитини семирічного віку; щороку з першої суботи серпня протягом 15 календарних днів щоденно з 11 год. до 18 год. у присутності матері ОСОБА_5 до досягнення дитиною семирічного віку; щороку

01 червня та 19 грудня з 11 год. до 16 год., в присутності матері дитини ОСОБА_5 до досягнення дитиною семирічного віку, з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути.

Після досягнення дитиною семирічного віку, визначено ОСОБА_4 способи участі у вихованні малолітньої дитини, а саме: перші та треті п'ятниця-неділя кожного місяця, з 18 год. п'ятниці до 18 год. неділі без присутності матері дитини; щороку з 05 січня протягом 15 календарних днів без присутності матері дитини; щороку з першої суботи серпня протягом

15 календарних днів без присутності матері дитини; щороку 01 червня та

19 грудня з 14 год. до 10 год. наступного дня без присутності матері, ОСОБА_5 з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що тривале перебування дитини у відриві від звичного середовища, матері і близьких, з якими вона спілкується безперервно все життя, може завдати їй психологічної травми, тому суд вважав, що до досягнення дитини семирічного віку, побачення з батьком слід проводити в присутності матері і лише за місцем її проживання. Лише, після досягнення семирічного віку, доцільно буде визначити періодичні побачення з батьком з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за згодою матері без її присутності.

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення в частині визначення способів участі його у вихованні дитини із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на часткове визнання позову відповідачем. Встановивши початок щорічного зимового спільного відпочинку з 5, а не з 2 січня, суд необґрунтовано обмежив час такого відпочинку. Крім того, встановивши початок літнього відпочинку з першої, а не з другої суботи серпня, суд порушив право позивача на працю і святкування професійного свята - Дня Будівельника. Висновки суду апеляційної інстанції про особливості розвитку дитини та можливість настання психологічної травми від зустрічей з батьком без присутності матері не ґрунтуються ані на законі, ані на засадах моральності. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна заява не містить вимог, які задоволені судом. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення ОСОБА_5 процесуального порядку подання апеляційної скарги, у зв'язку із чим суд повинен був таку скаргу повернути, а не розглядати.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір'ю у м. Черкаси за згодою батьків. Батько дитини -

ОСОБА_4 мешкає окремо від них у м. Києві.

Установлено, що спірні правовідносини виникли з приводу порядку та способу участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою - ОСОБА_6

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Виконавчий комітет Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування, надав висновок від 23 жовтня 2017 року, відповідно до якого вважав за доцільне визначити ОСОБА_4 наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_6: перші та треті вихідні місяця з 18 год. п'ятниці до 18 год. неділі; Різдвяні свята з 05 січня протягом

14 днів; з другої суботи серпня протягом 15 днів; 01 червня (день народження батька) дитина проводить з батьком; інші свята - по домовленістю між батьками дитини; без присутності матері дитини, з урахуванням психологічного та фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути (а. с. 88-89 т. 1).

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 141 СК України передбачено рівні права та обов'язки обох батьків щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, основним з яких є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із вимогами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Згідно із частинами першою та другою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада

1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року).

Судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною її батька, який проживає окремо від дитини, судом враховані передусім інтереси дитини з урахування конкретних обставин справи.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дочкою, суд апеляційної інстанції, врахувавши вік дитини (чотири роки на час розгляду справи судами), особливості розвитку дитини в такому віці, які обумовлені характером та тривалістю її відносин, чуттєво - емоційного зв'язку з матір'ю, встановив такий порядок та спосіб участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою

ОСОБА_6, який відповідає принципу «найкращих інтересів дитини», який є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

З урахуванням того, що малолітня ОСОБА_6 ніколи не проживала постійно разом із батьком і має сталий емоційний зв'язок з матір'ю, висновки суду про тимчасове, до досягнення дитиною семирічного віку, обмеження права батька на спілкування з дитиною без присутності матері є виправданим інтересами дитини.

Вимоги позивача про забезпечення реалізації його батьківських прав шляхом щотижневих побачень з 19 год. п'ятниці до 19 год. неділі без присутності матері, на думку суду, не відповідають якнайкращим інтересам дитини, оскільки передбачають щотижневі переміщення дитини з її постійного місця проживання у м. Черкаси до місця проживання батька

м. Києва, враховуючи, що матеріали справи не містять даних про те, що позивач має придатне для проживання дитини житло у м. Черкаси.

Крім того, присутність матері в той час, коли малолітня дитина перебуватиме у незвичному для неї середовищі за місцем проживання батька, може позитивно сприяти процесу звикання дитини до нового оточення, враховуючи її вік.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, обумовивши побачення з дитиною присутністю матері до досягнення семирічного віку, не заслуговують уваги, оскільки, ухвалюючи рішення, суд виходив із інтересів дитини, які, відповідно до сталої практики ЄСПЛ та чинного національного законодавства, враховуються в першу чергу.

Доводи касаційної скарги про те, що встановлення часу початку літнього та зимового спільного відпочинку батька та дитини порушує права батька на працю та відпочинок є безпідставними, оскільки суди обґрунтували свої висновки в цій частині календарним періодом у навчанні дитини та необхідністю підготовки до нього.

Доводи касаційної скарги про те, що суд прийняв апеляційну скаргу

ОСОБА_5, подану безпосередньо до апеляційного суду, що є порушенням підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України є необґрунтованими.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відсутність на даний час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції щодо застосування вказаної норми права, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 61-12112сво18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану безпосередньо до апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції почав розглядати справу у відкритому судовому засіданні, тоді як судом першої інстанції розгляд справи проводився в закритому режимі, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки таке не призвело до неправильного вирішення справи.

З цих підстав ОСОБА_4 заявив клопотання про постановлення окремої ухвали відносно суддів Апеляційного суду Черкаської області, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.

Втім, колегія суддів, розглядаючи клопотання ОСОБА_4 про винесення окремої ухвали стосовно порушення законодавства Апеляційним судом Черкаської області, не встановила передбачених законом підстав для його задоволення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 11 червня 2018 року було зупинено виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для його скасування, тому виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення,

а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 січня

2018 року в незміненій частині судом апеляційної інстанції та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року - без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області

від 18 квітня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта