Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №463/7143/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 463/7143/19

провадження № 61-3108св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Пащук Артем Ігорович, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2024 рокуу складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С.М., Копняк С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Усерпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки.

В обґрунтування позову посилався на те, що 14листопада 2007 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейський газовий банк»(далі - ТОВ «Європейський газовий банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк»(далі - ПАТ «Європейський газовий банк»),укладено кредитний договір, за умовами якого (з урахуванням договору про реструктуризацію вказаного кредитного договору від 14листопада 2013 року) позичальнику відкрито невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом максимальної заборгованості 482 372,88 грн на строк до 13 листопада 2015року, зі сплатою 17,00 % річних за кредитними коштами у доларах США та 22 % річних за кредитними коштами у національній валюті.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 14 жовтня 2008 року між банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (Іпотекодавці) укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, з метою погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , ПАТ «Європейський газовий банк» у липні 2015 року звернулося до Галицького районного суду м.Львова з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки (справа № 461/7977/15-ц).

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у справі № 461/7977/15-ц позов задоволено. За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги ПАТ «Європейський газовий банк»по стягненню заборгованості за кредитним договором № 74-141107 від 14 листопада 2007 року в розмірі 130 539,23 грн. Встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ «Європейський газовий банк» предмету іпотеки у власність за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка складає 736 360,00 грн. Припинено право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям в рівних частинах на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Мандрощук В. Є. за реєстровим № 2055.

Проте, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2016 року указане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду.

У подальшому, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ «Європейський газовий банк» предмета іпотеки у власність за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка складає 736 360,00 грн.

Однак, постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову скасовані та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Незважаючи на зазначене, ПАТ «Європейський газовий банк»на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у справі № 461/7977/15-ц зареєструвало 15 січня 2016 року своє право власності на спірну квартиру та 30 червня 2016 року уклало з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, відчуживши вказане нерухоме майно останньому, який, в свою чергу, 17 липня 2018 року (тобто через два місяці після прийняття вказаної вище постанови Верховним Судом) уклав зі ОСОБА_6 договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .

На підставі цього договору, відповідно до рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 вересня 2018 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за іпотекодержателем - відповідачкою ОСОБА_6 .

Позивач вважає, що квартиру АДРЕСА_1 , необхідно витребувати на його користь, оскільки така вибула з володіння поза його волею на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано.

Зазначає, оскільки у ОСОБА_3 було відсутнє право власності на спірну квартиру, він не мав права розпоряджатись нею шляхом укладення договору іпотеки від 17 липня 2018 року, що є підставою для визнання цієї угоди недійсною.

Інший співвласник квартири ОСОБА_5 померла, а позивач є її єдиним спадкоємцем, внаслідок чого квартира підлягає витребуванню виключно на його користь.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

витребувати від ОСОБА_4 на свою користь об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я. 17 липня 2018 року в реєстрі за № 2218, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2024 року позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано недійним договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я. 17 липня 2018 року в реєстрі за № 2218, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 258,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 258,10 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року, яке у подальшому було скасовано, тобто поза його волею, що,відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, є підставою для його витребування від останнього набувача - ОСОБА_4 на користь позивача, який після смерті іншого співвласника ОСОБА_5 , як її спадкоємець, є єдиним власником зазначеної квартири.

При цьому, на думку суду, щодо відповідачки ОСОБА_4дотриманопринципу пропорційностітасправедливогобалансу між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_8 я в особі представника - адвоката Пащука А. І., а також ОСОБА_3 звернулись до суду з апеляційними скаргами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - адвоката Пащука А. І. та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

07 березня 2025 року ОСОБА_9 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пащук А. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніхінстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

21 квітня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 14 листопада 2007року між ТОВ «Європейський газовий банк», правонаступником якого є ПАТ «Європейський газовий банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого (з урахуванням договору про реструктуризацію вказаного кредитного договору від 14 листопада 2013 року) позичальнику відкрито невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом максимальної заборгованості 482372,88 грн на строк до 13 листопада 2015року, зі сплатою 17,00 % річних за кредитними коштами у доларах США та 22 % річних за кредитними коштами у національній валюті.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 14 жовтня 2008 року між банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (Іпотекодавці) укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їм у рівних частинах на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року.

Співвласниця квартири ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Її єдиним спадкоємцем, в тому числі в частині спадкування частки спірної квартири, є позивач ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, з метою погашення заборгованості, яка на 16 червня 2015 року становила 130 539,23 грн, ПАТ «Європейський газовий банк» в липні 2015 року звернулося до Галицького районного суду м. Львова з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Європейський газовий банк» (справа № 461/7977/15ц).

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у справі № 461/7977/15-ц позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 передПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним договором № 74-141107 від 14 листопада 2007 року звернутостягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцям в рівних частинах на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Мандрощук В. Є. за реєстровим № 2055, та зареєстрованого в Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 06 жовтня 1998 року, записаний у реєстрову книгу № 10 за реєстровим № 9952. За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги ПАТ «Європейський газовий банк»по стягненню заборгованості за кредитним договором № 74-141107 від 14 листопада 2007 року в розмірі 130 539,23 грн. Встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ «Європейський газовий банк» предмету іпотеки у власність за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка складає 736 360,00 грн. Припинено право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям в рівних частинах на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Мандрощук В. Є. за реєстровим № 2055.

На підставі цього рішення ПАТ «Європейський газовий банк» 19 січня 2016 року зареєструвало своє право власності на зазначену квартиру, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема Інформаційною довідкою № 51952680 від 22 січня 2016 року.

Ухвалою Галицького районного м. Львова від 07 квітня 2016 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у справі № 461/7977/15-ц скасовано. Право власності на квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке було зареєстроване на підставі заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року за ПАТ «Європейський газовий банк» скасовано та призначено справу до розгляду.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року у справі № 461/7977/15-ц позов ПАТ «Європейський газовий банк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним договором від 14 листопада 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям у рівних частинах на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року. За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги ПАТ «Європейський газовий банк» по стягненню заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2007 року у розмірі 130 539,23 грн. Встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ «Європейський газовий банк» предмета іпотеки у власність за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка складає 736 360 грн. Припинено право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям у рівних частинах на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Європейський газовий банк» витрати за оплату послуг оголошення в пресі в сумі 420 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

30 червня 2016 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Величко Н. Я. (серія та номер: 550), згідно якого останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 63921643 від 20 липня 2016 року.

У подальшому рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ПАТ «Європейський газовий банк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ПАТ «Європейський газовий банк» відмовлено.

17 липня 2018 року ОСОБА_3 уклав зі ОСОБА_6 договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Цим договором забезпечувалось виконання зобов`язань ОСОБА_10 щодо повернення до 20 липня 2018 року ОСОБА_4 безпроцентної позики в сумі 500 000 грн на підставі договору позики від 17 липня 2018 року.

На підставі зазначеного іпотечного договору, відповідно до рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 вересня 2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за іпотекодержателем - відповідачем ОСОБА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою, другою, четвертою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених

законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 13 Конституції України визначається, що Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб`єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод.

Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірне нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

У справі, яка переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_11 на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 травня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року, які у подальшому булискасовані постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року.

Таким чином, спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею.

ОСОБА_9 є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна, яка придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 17 липня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 , зареєструвавши право власності на спірне житлове приміщення відповідно до рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 вересня 2018 року.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .

Разом із тим, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що «перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України».

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна, з`ясовуючи чи знала/могла знати вказана особа про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Водночас, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Такі висновки містяться у пункті 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Верховний Суд зауважує, що за обставин цієї справи ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_3 черездва місяці після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 461/7977/15-ц, тобто за умов, які мали б викликати сумнів у відповідачки, яка проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на спірне нерухоме майно, з історією щодо переходу права власності на вказану квартиру, з урахуванням інформації, яка містилася у загальнодоступному Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо судового спору у справі № 461/7977/15-ц, і, за необхідності отримавши правову допомогу, мала би зважити на такі обставини при укладенні договору іпотеки та при набутті нею права власності на зазначене житлове приміщення, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, встановлено, що спірна квартира набута ОСОБА_4 у власність не у зв`язку з виявленням наміру її купити, а у зв`язку із зверненням на неї стягнення як на предмет іпотеки, що забезпечувала виконання обов`язків позичальника ОСОБА_10 щодо повернення 500 000,00 грн згідно договору позики від 17 липня 2018 року.

Відповідно, після витребування у неї спірної квартири відповідачка ОСОБА_4 не позбавлена можливості задовольнити свої вимоги за договором позики від 17 липня 2018року за рахунок боржника ОСОБА_10 , у зв`язку із чим втручання у її право мирно володіти своїм майном не понесе для неї індивідуального та надмірного тягаря.

Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині вимог зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 17 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , слід відмовити з наступних підстав.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У даному випадку задоволення вимоги про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння є достатнім способом захисту права власності ОСОБА_1 , а визнання недійсним договору іпотеки від 17 липня 2018 року, укладеного між відповідачами, не приведедо поновлення майнових прав позивача, що свідчить про вибір неефективного способу захисту його прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання договору іпотеки недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння без змін.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 1 921,00 грн.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягала до сплати при зверненні у серпні 2019 року до суду першої інстанції з вимогою про визнання недійсним договору іпотеки становила 768,40 грн, до суду апеляційної інстанції - 1 152,60 грн (150 % від 768,40 грн), а до суду касаційної інстанції - 1 536,80 грн (200 % від 768,40 грн).

Вказані грошові кошти при поданні апеляційної та касаційної скарг були сплачені відповідачкою ОСОБА_12 , що підтверджується платіжною інструкцією про переказ готівки № 22 від 29 березня 2024 року та квитанцією № 9296-6922-9429-2418 від 24 березня 2025 року.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу частково, скасовує оскаржені судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та ухвалює нове судове рішення про відмову у позові в цій частині вимог, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної скарги в сумі 1 152,60 грн та за подання касаційної скарги в сумі 1 536,80 грн, а всього - 2 689,40 грн.

Крім того, підлягаєзменшенню розмір стягнутого Личаківським районним судом м. Львова з ОСОБА_12 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, з 4 258,10 грн з кожного до 3 873,90 грн з кожного (4 258,10 - (768,40 : 2)).

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Пащук Артем Ігорович, задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного судум. Львова від 13 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович, про визнання недійсним договору іпотеки скасувати, ухваливши в цій частині позовних вимог нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович, про визнання недійсним договору іпотеки.

Зменшити розмір стягнутого рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13 лютого 2024 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, з 4 258,10 грн до 3 873, 90 грн.

Зменшити розмір стягнутого рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13 лютого 2024 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, з 4 258,10 грн до 3 873, 90 грн.

В іншій частині рішення Личаківського районного судум. Львова від 13 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2 689, 40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов