Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №398/2512/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 398/2512/22

провадження № 61-7851св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, на постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Мурашка С. І., від 23 травня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із майна, що є спільною частковою власністю.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить 7/10 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку

«А, а», сараю «Б», вбиральні «В», погребу «пд», погребу «Ж», вбиральні «З», колодязю «Г», водопроводу «Е», замощення І, огорожі №1, каналізації «к». Інші 3/10 частки належать відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Земельна ділянка під будинком не приватизована. Вказувала, що вона в усній формі звернулася до відповідачки з пропозицією укласти договір про поділ житлового будинку, на що остання погодилась, однак після виготовлення висновку щодо технічної можливості здійснити поділ відповідачка відмовилася укладати таку угоду.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд виділити належних їй 7/10 часток житлового будинку, а саме кімнату №1-1, площею 6, 1 кв. м, кімнату №1-3 площею 6, 1 кв. м, кімнату №1-4, площею 8, 6 кв. м, кімнату №1-5, площею

9,1 кв. м, кімнату №2-5, площею 14,69 кв. м; сарай «Б»; вбиральню «В»; погріб «пд»; колодязь «Г»; водовід «Е»; каналізацію «к»; замощення І; огорожу №1.

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, виділ частки в натурі із майна, що є спільною частковою власністю.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову зазначала, що сторони є учасниками спільної часткової власності на зазначені житловий будинок і господарські споруди. Фактично нерухоме майно утворюють дві окремі квартири, оснащені окремими входами, порядок користування якими був визначений за домовленістю співвласників з 1989 року. Реальні частини нерухомого майна, що перебувають у фактичному користуванні кожного із учасників права спільної власності становлять: ОСОБА_2 - 57/100 частки, ОСОБА_1 - 43/100 і не відповідають тим часткам, що зазначені у правовстановлюючих документах на житло, відповідно 3/10 і 7/10. Вказана обставина підтверджується договором купівлі-продажу від 24 квітня 1989 року, відповідно до умов якого

ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ) продала, а

ОСОБА_4 (дядько ОСОБА_2 ) купив 3/10 частини будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці розміром 600 кв.м. Згідно умов вказаного договору в користування покупця переходить: 1-4 - 19,9 кв.м; 1-5 -

7,8 кв.м; 1-6 - 5,5 кв.м. Вказані обставини також підтверджуються копією технічного паспорту на житловий будинок від 31 липня 1991 року. Отже, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу фактично став власником частини будинку із загальною площею 33, 2 кв.м. Водночас у фактичному користуванні ОСОБА_3 залишилось 29,9 кв.м загальної площі будинку. Після смерті ОСОБА_4 належне йому майно успадкувала ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 ), зокрема і 3/10 частин житлового будинку. За життя ОСОБА_5 (матері ОСОБА_2 ) до належних їй 3/10 частин спірного будинку було прибудовано коридор та ванну кімнату, які і у технічному паспорті від 27 березня 2017 року і згідно висновку експерта, наданого ОСОБА_1 , позначені як №2-1 та №2-6, загальною площею 5,7 кв.м. Також нею було побудовано сарай, який згідно технічного паспорту від 27 березня 2017 року позначений літ. «Д». Зазначені приміщення були збудовані за згоди матері ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , що підтверджується копією її заяви від 29 жовтня 2003 року. Відповідно до акту Державної технічної комісії від 06 листопада 2003 року збудовані ОСОБА_5 веранда і сарай були прийняті в експлуатацію. Рішенням виконкому Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 13 листопада

2003 року № 891 було затверджено акт приймальної комісії від 06 листопада

2003 року на веранду до житлового будинку та господарські будівлі, збудовані ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_5 3/10 частки житлового будинку. Загальна площа успадкованої частки будинку становить 39,5 кв.м, житлова - 27,2 кв.м. Отже, фактично загальна площа спірного житлового будинку становить 69,4 кв.м, з яких у користуванні ОСОБА_2 перебуває 39,5 кв.м, а у користуванні ОСОБА_1 - 29,9 кв.м. Житловий будинок розташований на присадибній земельній ділянці загальною площею 917,8 кв.м. Вважала, що наведене переконливо свідчить про невідповідність визначених в правовстановлюючих документах часток співвласників будинку фактичним часткам, які перебувають у власності та користуванні сторін у справі.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд привести у відповідність з реальними ідеальні частки співвласників у праві спільної часткової власності на вказаний житловий будинок, встановивши, що реальний розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок становить: за ОСОБА_2 57/100 частки, за ОСОБА_1 43/100. Виділити в натурі ОСОБА_2 в рахунок 57/100 частки, що належить їй на праві власності в будинку «А,а» кімнати 2-1 площею 3,5 кв.м, 2-2 площею 6,6 кв.м, 2-3 площею 7,8 кв.м, 2-4 площею 10,7 кв.м, 2-5 площею 8,7 кв.м, 2-6 площею 2,2 кв.м, а також господарсько-побутові будівлі та споруди: сарай «Д», погріб «Ж», колодязь «Г». Виділити ОСОБА_2 у користування присадибну земельну ділянку площею 523,15 кв.м, призначену для обслуговування житловому будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Стручкової Л. І. від 10 грудня 2024 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 фактично просить позбавити ОСОБА_2 права власності на частину спірної кімнати площею 19,9 кв.м, а саме площею 14,7 кв.м, без належної грошової компенсації та не зазначаючи, за чий рахунок повинно відбуватися переобладнання будинку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що для вирішення наявності технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, встановлення порядку користування присадибною земельною ділянкою, на якій розташовано спірне нерухоме майно необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, однак

сторонами суду не надані відповідні висновки експертів із цих питань, тому суд позбавлений можливості дійти висновку, що запропонований ОСОБА_2 варіант приведення у відповідність з реальними ідеальних часток кожного із співвласників та виділу в натурі належної їй частки нерухомого майна технічно можливий та вірний.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись із зазначеним рішенням в частині вирішення первісних позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 травня 2025 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2024 року скасовано в частині, що оскаржується, та ухвалено у цій частині нове.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , визнано право власності:

- за ОСОБА_1 в рахунок належних їй 7/10 частин житлового будинку літ. «А, а» кімнату № 1-1 площею 6,1 кв. м, кімнату № 1-3 площею 6,1 кв. м, кімнату № 1-4 площею 8,6 кв. м, кімнату № 1-5 площею 9,1 кв. м, кімнату

№ 2-5 площею 14,69 кв. м, що складає 44,6 кв. м від загальної площі,

23,8 кв. м - від житлової площі; господарсько-побутові будівлі та споруди - сарай «Б»; вбиральня «В»; погріб «пд»; колодязь «Г»; водопровід «Е»; каналізація «к»; замощення І; огорожа №1;

- за ОСОБА_2 в рахунок належних їй 3/10 частин житлового будинку літ. «А, а» кімната № 2-2 площею 6,6 кв. м, кімната № 2-3 площею 7,8 кв. м, кімната № 2-4 площею 4,7 кв. м, що складає 19,1 кв. м від загальної площі, 12,5 кв. м - від житлової площі; господарсько-побутові будівлі та споруди - сарай «Д», погріб «Ж», вбиральня «З», замощення І, огорожа №1, каналізація «к».

Витрати з виконання робіт по переобладнанню житлового будинку покладено на ОСОБА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у первісному позові, оскільки у даному випадку має місце поділ цього майна між сторонами у порядку, передбаченому статтею 367 ЦК України, за наслідками якого право спільної часткової власності на нього припиняється. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ в натурі належних їй 7/10 часток житлового будинку за варіантом запропонованим експертом у висновку

від 24 лютого 2022 року №02/2022 ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню. На спростування наданого позивачем висновку від 24 лютого

2022 року №02/2022 ОСОБА_2 жодних доказів надано не було. Наявності технічної можливості інших варіантів поділу об`єкта нерухомого майна не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

23 червня 2025 року від імені ОСОБА_2 - адвокат Бугайченко Т. А.подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони набули право власності на свої частки у житловому будинку, порядок користування якими був визначений їх спадкодавцями ще у 1989 році, а саме ОСОБА_1 успадкувала частку своєї матері, яка при продажі іншої частки будинку, визначила порядок користування нею та фактично здійснила поділ часток, тому позивачка не має права на повторний перерозподіл та ще й без врахування площ надвірних будівель. Також суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила виділити їй у рахунок належних часток 7/10 будинку, а не поділити його.

Процесуальні заяви учасників справи

У жовтні 2025 року від позивачки надійшла заява, в якій вона посилається на законність та обґрунтованість постанови Кропивницького апеляційного суду від 23 травня 2025 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 30 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Матері позивачки ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_3 .

24 квітня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Першої олександрійської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №2-1794, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купив 3/10 частини будинку, який знаходиться в

АДРЕСА_1 , та розташований на присадибній земельній ділянці розміром 600 кв.м. За вказаним договором в користування покупця переходить: 1-4 = 19,9 кв.м ;1-5 =7,8 кв.м; 1-6= 5,5 кв.м (т.1 а.с.11).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 жовтня

2017 року ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкувала 7/10 часток житлового будинку АДРЕСА_3

(т.1 а.с.8).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 вересня 2003 року після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 3/10 часток спірного будинку успадкувала його сестра -

ОСОБА_5 (т.1 а.с.136).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня

2017 року ОСОБА_2 успадкувала 3/10 часток зазначеного житлового будинку після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Технічний паспорт на житловий будинок від 27 березня 2017 року та архівна довідка №1026, видана КП «ОМБТІ», свідчать про те, що спірне домоволодіння складається з житлового будинку «А,а», загальною площею 69,4 кв.м, житловою площею 36,3 кв.м, з господарсько-побутовими будівлями та спорудами - сарай «Б», вбиральня «В», погріб «пд», погріб «Ж», сарай «Д» вбиральня «З», колодязь «Г», водопровід «Е», замощення І, огорожа №1, каналізація «к» (т.1 а.с.10, 130-131).

29 жовтня 2003 року ОСОБА_3 надала заяву про те, що вона не заперечує щодо здійсненої самовільної прибудови ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.137). Зазначені вище прибудови позначені як №2-1 та №2-6 загальною площею 5,7 кв.м, а також сарай літ. «Д», що відображено у технічному паспорті від 27 березня 2017 року (т.1 а.с.138-140). Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 13 листопада 2003 року №891 затверджено акт приймальної комісії від 06 листопада 2003 року на веранду до житлового будинку та господарські будівлі, збудовані

ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.132).

Згідно з наданим позивачем висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2022 року №02/2022 на два самостійних об`єкта з присвоєнням окремих адрес експертом запропоновано єдиний варіант поділу в натурі об`єкту нерухомості з виділом в рахунок належних

ОСОБА_1 7/10 часток нерухомого майна по

АДРЕСА_1 : з житлового будинку «А,а»: кімнату №1-1 площею 6,1 кв.м, кімнату №1-3 площею 6,1 кв.м, кімнату №1-4 площею 8,6 кв.м, кімнату №1-5 площею

9,1 кв.м, кімнату №1-6 площею 14,69 кв.м, що складає 44,6 кв. м від загальної площі, 23,8 кв. м - від житлової площі; господарсько-побутові будівлі та споруди: сарай «Б»; вбиральня «В»; погріб «пд»; колодязь «Г»; водовід «Е»; каналізацію «к»; замощення І; огорожа №1.

Співвласнику ОСОБА_2 в рахунок її 3/10 часток залишається з житлового будинку «А,а»: кімната №2-2 площею 6,6 кв.м, кімната №2-3 площею 7,8 кв.м, кімната №2-4 площею 4,7 кв.м, що складає 19,1 кв. м від загальної площі, 12,5 кв. м - від житлової площі; господарсько-побутові будівлі та споруди - сарай «Д», погріб «Ж», вбиральня «З», замощення І, огорожа №1, каналізація «к». При цьому до розрахунку часток не увійшли коридор №2-6 площею 2,2 кв.м та санвузол №2-1 площею 3,5 кв.м, які збудовані за життя ОСОБА_5 - матір`ю відповідача ОСОБА_2 (т.1 а.с.195-202).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги

та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, врахувавши розмір часток співвласників у спірному домоволодінні, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про реальний поділ домоволодіння відповідно до експертного висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2022 року №02/2022. Цим висновком запропоновано один технічно можливий варіант поділу будинку, витрати з виконання робіт по переобладнанню якого покладено на ОСОБА_1 .

При цьому, з огляду на принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поділ спірного майна між співвласниками на підставі статті 367 ЦК України, а не про виділ частки в натурі, а тому відповідні доводи касаційної скарги про вихід суду за межі позовних вимог є необґрунтованими.

Усупереч вимогам статті 81 ЦПК України відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами висновок експертизи від 24 лютого 2022 року №02/2022, а тому суд обґрунтовано здійснив поділ майна згідно із запропонованим експертом варіантом такого поділу, який міститься у цьому висновку.

Слід зазначити, що ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2023 року задоволено клопотання відповідачки про призначення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, однак експертиза проведена не була, оскільки відповідачка не сплатила кошти за її проведення. Тобто відповідачка не спростувала наданий позивачкою висновок експертизи від 24 лютого 2022 року та не надала доказів, які б давали змогу провести поділ майна за іншим варіантом, ніж запропонований експертом у зазначеному висновку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ще за життя спадкодавців було визначено порядок користування спірним будинком і висновок експерта суперечить цьому порядку, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки позивачка звернулася до суду з позовом не про визначення порядку користування приміщеннями у будинку, а про його реальний поділ, при якому не обов`язково враховується узгоджений попередніми власниками цього майна порядок користування будинком. При цьому, як було зазначено вище, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна,залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович