Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №2-3651/2008

Постанова

Іменем України

05 вересня2018 року

м. Київ

справа № 2-3651/2008

провадження № 61-16403св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Київська міська рада,

третя особа - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна»,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у складі судді Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна», про визнання права власності на приміщення нежитлового фонду.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2008 року у складі судді Куренкова Є. С. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, розташовані у місті Києві за адресами: АДРЕСА_2 загальною площею 115,5 кв. м; АДРЕСА_3 загальною площею 102,22 кв. м; АДРЕСА_4 загальною площею 52,33кв. м; АДРЕСА_5 загальною площею 110,83 кв. м; АДРЕСА_6 загальною площею 113,22 кв. м; АДРЕСА_7 загальною площею 115,55 кв. м; АДРЕСА_8 загальною площею 75,24 кв. м; АДРЕСА_9 загальною площею 110,83 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач правомірно набула право власності на нежитлові приміщення на підставі договорів купівлі-продажу, то за нею слід визнати право власності на це майно.

У травні 2017 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2008 року відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з актом опису матеріали цивільної справи знищено за закінченням терміну зберігання. Зі змісту судового рішення місцевого суду і матеріалів, долучених до апеляційної скарги, неможливо встановити, що під час ухвалення оскаржуваного рішення вирішено питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, зокрема ОСОБА_2

У червні 2017 року ОСОБА_2 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та вирішити питання по суті.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що суд першої інстанції не вирішував питання про його права та обов'язки. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2008 року було визнано за позивачем право власності на приміщення, які розташовані на горищі багатоповерхового будинку, співвласником яких є він та інші власники квартир по АДРЕСА_1 Технічні приміщення на горищі є допоміжними приміщеннями і не відносяться до переліку нежитлових приміщень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 квітня 2018 року справу № 2-3651/2008 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у прийняті апеляційної скарги ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що при розгляді цієї справи питання про його права та обов'язки не вирішувалися.

З такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 13 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

За змістом частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Крім того, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, для того щоб скористатися захистом статті 1 Протоколу особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Цим правом скористався ОСОБА_2 та на обґрунтування апеляційної скарги послався на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, оскільки він є співвласником квартири АДРЕСА_1, а отже - і співвласником допоміжних приміщень (горища) у вказаному будинку, на які за позивачем було визнано право власності.

В порушення вимог частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не дав оцінки наведеним обставинам, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_2, не взяв до уваги фактичних обставин, які, на думку заявника, дають йому право на апеляційне оскарження, не вирішив питання, чи порушуються оскаржуваним рішенням місцевого суду майнові права заявника на спірне майно, та дійшов передчасного висновку про відмову у прийнятті апеляційної скарги.

Відповідно до частин третьої, четвертої, шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин оскаржуване судове рішення слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов С.О.Погрібний Г.І.Усик