Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №357/14621/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 357/14621/23

провадження № 61-13209св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поліщук Володимир Анатолійович, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року в складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В. у справі за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314, розташована на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

Незважаючи на відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 червня 2023 року № 1832661432204 на земельній ділянці зареєстровано нежитлову будівлю загальною площею 33,5 кв. м, адреса: АДРЕСА_2 (далі - нежитлова будівля) за ОСОБА_1 .

Підставою для державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_1 зазначено довідку про показники об`єкта нерухомого майна від 13 травня 2019 року № 22 та технічний паспорт на нежитлову будівлю, видані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 .

Позивач зазначав, що за вказаною адресою розміщена тимчасова споруда, на підтвердження чого надав викопіювання з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03 листопада 2016 року № 319-18-VII, та паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 30,00 кв. м, розташованої на АДРЕСА_3 , у районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, дійсний до 01 вересня 2021 року, виданий ОСОБА_1 .

Також зазначав, що Білоцерківська міська рада приймала ряд рішень, зокрема від 07 вересня 2017 року № 1433-35-VII «Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 » щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 для розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. Наслідком прийняття цього рішення стало укладення між Білоцерківською міською радою і фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 01 листопада 2017 року № 108.

Крім цього, Білоцерківська міська рада прийняла рішення від 25 вересня 2020 року № 5940-102-VII «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 » щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності з продажу промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. Наслідком прийняття цього рішення стало укладення між Білоцерківською міською радою і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 11 січня 2021 року № 10-08/06.

Відповідно до пунктів 4.4.5 зазначених договорів сторони домовилися не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів, на території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарного стану).

Позивач звертав увагу, що на спірній земельній ділянці, що передавалася у строковий земельний сервітут, допускалося розміщення лише тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Водночас державна реєстрація права власності на тимчасові споруди законом не передбачена.

На переконання позивача, вказаними діями ОСОБА_1 штучно обтяжив фактично вільну від будь-якої забудови землю з метою її подальшого отримання у користування поза земельними торгами.

Позивач зазначав, що технічний паспорт на нерухоме майно не є документом, передбаченим статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а вказані реєстраційні дії державного реєстратора Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Лужецького Д. Л. вчинені з порушенням норм, що регулюють діяльність у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що вказує на незаконність та безпідставність дій відповідача під час оформлення права власності на спірний об`єкт як нерухоме майно.

Посилаючись на те, що реєстрація права власності на спірну споруду, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, порушує права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради як її власника на вільне розпорядження своєю власністю, позивач просив суд скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1832661432204).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 квітня 2024 року позов задовольнив.

Скасував державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1832661432204).

Вирішив питання щодо розподілу судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржувана державна реєстрації проведена державним реєстратором з порушенням вимог чинного закону, за відсутності відповідних документів для такої реєстрації. Крім того, відповідач зареєстрував за собою право власності на тимчасову споруду, державна реєстрація якої не передбачена законом. Оскаржувана державна реєстрація права власності за відповідачем на спірну будівлю, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, порушує права територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради як власника цієї земельної ділянки на вільне розпорядження своєю власністю. При цьому суд вважав, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права Білоцерківської міської ради є ефективним та відновить її порушене право.

Суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зазначивши про те, що відповідачем у цій справі є фізична особа, а предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , тому цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Київський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що проведена за відповідачем державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю порушує вимоги закону та права територіальної громади міста Біла Церква.

Оцінивши характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами існують господарські правовідносини щодо користування земельною ділянкою внаслідок укладення договорів про строкове встановлення відповідачу сервітуту спірної земельної ділянки та здійснення на ній господарської діяльності. Однак щодо спірної будівлі, яка зареєстрована за відповідачем на праві власності, між сторонами будь-які договірні правовідносини відсутні. Будівля з характеристиками та специфікаціями, яка зареєстрована на праві власності за відповідачем на спірній земельній ділянці відсутня. Однак на ній розташована лише тимчасова споруда (павільйон), речові права щодо якої державній реєстрації не підлягають. Факт використання відповідачем тимчасової споруди (павільйону) у господарських цілях та отримання сервітуту як фізичною особою - підприємцем не стосуються спірних правовідносин та предмета доказування у цій справі, оскільки права позивача порушені саме внаслідок проведення державної реєстрації за відповідачем права власності на неіснуючу нежитлову будівлю з бетонним фундаментом за адресою: АДРЕСА_2 , а не внаслідок розміщення на цій ділянці торгового павільйону відповідача.

Короткий зміст та узагальненні доводи касаційної скарги

30 вересня 2024 року адвокат ОСОБА_1. Поліщук В. А. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року та закрити провадження у справі.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Також суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права, а саме:

- статтю 19 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року в справі № 916/385/19;

- статті 4 5 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16;

- статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року в справі № 904/7803/21, від 01 листопада 2023 року в справі № 910/7987/22, від 07 червня 2023 року в справі № 916/959/22.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позов у цій справі поданий на захист прав на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314, що розташована на АДРЕСА_1 , яка належить Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності.

Заявник звертає увагу на те, що він має статус фізичної особи - підприємця. Незважаючи на те, що нежитлова будівля літ. «А», загальною площею 33,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована за ним як за фізичною особою, він використовує її у підприємницькій діяльності як магазин промислових товарів. Тобто у спірних правовідносинах з Білоцерківською міською радою він діє як фізична особа - підприємець.

Зазначає, що фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Отже, за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським, що узгоджується з висновками Верховного Суду.

Крім того, посилаючись на судову практику Верховного Суду, заявник зазначає, що вимога позивача скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту у цій справі.

Вважає також помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення статусу тимчасової споруди та місця розташування спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки для них необхідні спеціальні знання в будівельно-технічній галузі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 03 жовтня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Справу передано до Верховного Суду у жовтні 2024 року.

Ухвалою від 26 лютого 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314, що розташована на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 31-33).

Рішенням Білоцерківської міської ради від 07 вересня 2017 року № 1433-35-VII «Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 » вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 під розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (т. 1, а. с. 72).

Наслідком прийняття зазначеного рішення стало укладення між Білоцерківською міською радою і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 відповідного договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 01 листопада 2017 року № 108 (т. 1, а. с. 67, 68).

Відповідно до пункту 4.4.5 договору про встановлення земельного сервітуту сторони домовилися не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів на території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарного стану).

Рішенням Білоцерківської міської ради від 25 вересня 2020 року № 5940-102-VII «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 » вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності з продажу промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га) строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (т. 1, а. с. 54).

Наслідком прийняття зазначеного рішення стало укладення між Білоцерківською міською радою і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 11 січня 2021 року № 10-08/06 (т. 1, а. с. 50, 51).

Відповідно до пункту 4.4.5 договору про встановлення земельного сервітуту сторони домовилися не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності з продажу промислових товарів на території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарного стану).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Лужецький Д. Л. 16 травня 2019 року зареєстрував право власності на нежитлову будівлю літ. «А», загальною площею 33,5 кв. м, 1991 року побудови,

за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 29, 30).

Підставою для державної реєстрації права приватної власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 зазначено довідку про показники об`єкта нерухомого майна від 13 травня 2019 року № 22, видану фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , в якій зазначено, що спірна нежитлова будівля має такі показники: загальна площа - 33,5 кв. м, інвентаризаційна вартість - не визначалась; зі слів замовника побудована господарським способом у 1991 році, тому не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію (т. 1, а. с. 36).

Відповідно до технічного паспорта на спірну нежитлову будівлю, виготовленого 13 травня 2019 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 (інвентарна справа 2019/11), спірна нежитлова будівля має такі характеристики: рік побудови - 1991, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - метал, перекриття - бетон, підлога - плитка ламінат (т. 1, а. с. 37 -40).

Згідно з викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03 листопада 2016 року № 319-18-VII, а також згідно з паспортом прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 30,00 кв. м, що розташована на АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, на спірній земельній ділянці розташована тимчасова споруда (т. 1, а. с. 48, 49).

Зазначена обставина підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 26 липня 2023 року № 7/07 (т. 1, а. с. 55-59).

Відповідно до листа Білоцерківської міської ради від 02 серпня 2023 року № 2263/01-11 дозвільні документи для оформлення права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , Білоцерківська міська рада не видавала.

Відповідно до інформації Білоцерківської міської ради рішень про присвоєння адреси нежитловій будівлі літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33,5 кв. м, на АДРЕСА_2 не приймалось.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а отже, спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб`єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19; від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19); від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо.

Як відомо з матеріалів справи, Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить спірна земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Рішеннями Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 як фізичній особі - підприємцю встановлено особистий строковий сервітут спірної земельної ділянки для розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів. На підставі рішень Білоцерківської міської ради між міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договори про встановлення особистого строкового сервітуту спірної земельної ділянки.

Спірне нежитлове приміщення, яке зареєстровано за відповідачем, розміщене на спірній земельній ділянці та використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності як магазин промислових товарів, що не спростував позивач.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відомостей про припинення його підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.

З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є господарсько-правовими, оскільки спір виник між Білоцерківською міською радою, з однієї сторони та ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницькою діяльністю, з іншої сторони, щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення, розміщене на земельній ділянці комунальної власності, у зв`язку з чим справа не підсудна суду цивільної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про розгляд цього спору у порядку цивільного судочинства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 357/14323/18 (провадження № 61-11500св20), від 27 жовтня 2021 року в справі № 264/770/19 (провадження № 61-5670 св21), від 17 березня 2023 року в справі № 285/4164/22 (провадження № 61-1614св23), від 10 квітня 2024 року в справі № 638/5573/21 (провадження № 61-17037св23).

Колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 як за фізичною особою, а також про те, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини.

Так, суди не врахували, що між сторонами наявні договірні правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою. Такі правовідносини є господарськими. Той факт, що оскаржувана реєстрація права власності на нежитлову будівлю зареєстрована за відповідачем як за фізичною особою не доводить того, що він не використовує такий об`єкт нерухомості у своїй підприємницькій діяльності. Крім того, як зазначено вище, земельна ділянка має цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», а спірний об`єкт віднесений до нежитлової будівлі. Доказів того, що оскаржувана будівля, державну реєстрацію якої просить скасувати позивач, і тимчасова споруда (павільйон), для розміщення якої була надана спірна земельна ділянка у сервітут, є різними об`єктами, матеріали справи не містять.

Отже, доводи касаційної скарги є обґрунтованими та підтвердилися під час касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поліщук Володимир Анатолійович, задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно закрити.

Повідомити керівника Білоцерківської окружної прокуратури, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити керівнику Білоцерківської окружної прокуратури про його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Попередити керівника Білоцерківської окружної прокуратури про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк