Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.06.2018 року у справі №726/720/17
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №726/720/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 726/720/17

провадження № 61-1938св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Мусійченко Данило Леонідович, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Проскурняка І. Г., та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 рокуОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором нею та АТ КБ «ПриватБанк»

20 жовтня 2006 року укладено договір іпотеки № Е/V062712-1, згідно з яким вона передала в іпотеку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

7 листопада 2016 року державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. було зареєстровано право власності на спірний будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Позивач вважає, що вказана реєстраційна дія щодо реєстрації права власності на спірний будинок за банком вчинена державним реєстратором з порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державним реєстратором не було належним чином перевірено факт отримання іпотекодавцем копії письмової вимоги про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором.

Позивач вказує, що вона у січні 2014 року виїхала за кордон і в Україну не поверталась, вимогу про усунення порушень не отримувала. Зазначену вимогу також не отримував і боржник ОСОБА_2 , що є порушенням вимог законодавства.

Державним реєстратором не враховано, що на час переходу права власності на житловий будинок до АТ КБ «ПриватБанк» діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, на час прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існувало обтяження від 26 жовтня 2009 року та

від 23 вересня 2010 року у виді арешту нерухомого майна, яке належить позивачу. Обтяжувачем є Садгірський відділ державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції. Накладені арешти на час прийняття відповідачем оспорюваного рішення та подання позовної заяви не скасовані. Вважає, що наявність в реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій протягом чинності арешту.

За таких обставин просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 9 листопада 2016 року (індексний номер 32283394), прийняте державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17347113, внесений на підставі зазначеного рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради про державну реєстрацію та їх обтяжень (індексний номер 32283394) від 9 листопада 2016 року.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17347113, внесений на підставі рішення державного реєстратора (індексний номер 32283394) від 9 листопада 2016 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що, приймаючи оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державний реєстратор порушив вимоги законодавства, зокрема, не перевірив факт отримання позивачем копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржнику, а також документів, які підтверджують завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя. Крім того, суд виходив з того, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято державним реєстратором під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про порушення державним реєстратором вимог законодавства та порядку державної реєстрації права власності на предмет іпотекипід час прийняття оспорюваного рішення, оскільки банк не надав належних доказів отримання копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю, яка на час направлення цієї вимоги не перебувала в Україні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Мусійченко Д. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року і постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови укладеного сторонами договору іпотеки містять згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя й, відповідно, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі.

Заявник звертає увагу на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки була здійснена відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), з наданням всіх необхідних документів, зокрема, вимоги-повідомлення про усунення порушень, надісланої банком позивачу та третій особі, в якій зафіксовано особисте вручення цієї вимоги позивачу та третій особі працівником поштового зв`язку Разумовською відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня

2009 року № 270.

Заявник вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на копію закордонного паспорту позивача на підтвердження відсутності позивача

з 2014 року в Україні та неможливості отримання нею повідомлення банку, оскільки до позову додано копії лише двох сторінок паспорту, однак відмітка про в`їзд на територію України може знаходитися на іншому аркуші.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабійчук А. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Садгірського районного суду м. Чернівці.

Ухвалою Верховного Суду від 5 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 759/5454/19

(провадження № 14-81цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року поновлено провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 20 жовтня 2010 року

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № E/V062712, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику

кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування - 100 000 доларів США.

Належне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором забезпечено укладеним 20 жовтня 2010 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договором іпотеки № E/V062712-1, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку житловий будинок.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 80472688 від 16 лютого 2017 року суди встановили, що 7 листопада 2016 року державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г. Ф. здійснила реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за АТ

КБ «ПриватБанк».

З копії закордонного паспорту громадянки України ОСОБА_1 суди встановили, що остання в січні 2014 року виїхала за межі території України та на час розгляду справи судами до України не повернулася.

Суди встановили, що копії рекомендованих повідомлень з штрихкодовими ідентифікаторами №№ 5800210137313 (5802501453835), 5800209987249 (5802501428989) про вручення поштового відправлення (вимоги банку про порушення основного зобов`язання) не містять підпису позивача чи членів її сім`ї.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги і відзиву на неї суд дійшов таких висновків.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня

2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оспорюваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати

Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Зі змісту іпотечного договору суди встановили, що всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди встановили, що банком на адресу іпотекодавця направлено вимогу від 27 вересня 2016 року про усунення порушень. Проте у справі відсутні докази вручення такої вимоги позичальнику та іпотекодацю особисто. Вказані обставини були перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Такий висновок апеляційного суду є правильним і узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вказаних постановах.

Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій необов`язковості підпису отримувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з огляду на існування напису, зробленого працівником поштового зв`язку, є безпідставними, виходячи з наступного.

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай, є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків.

Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано

(див. постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 222/1402/16 (провадження № К/9901/3223/19), від 6 березня

2023 року у справі № 453/423/14-ц (провадження № 61-348св23) та від 14 серпня 2023 року у справі № 317/3366/21 (провадження № 61-5204св23)).

Суди врахували, що ОСОБА_1 30 січня 2014 року виїхала за межі України і на час розгляду справи судами до України не поверталася, що виключає можливість отримання нею особисто вимоги про усунення порушень, надісланої банком

за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає спростованою презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків під час вручення ОСОБА_1 , яка перебувала на цей час за кордоном, вимоги банку про усунення порушень.

Доводи касаційної скарги про додержання державним реєстратором вимог пункту 61 Порядку спростовуються встановленими судами обставинами щодо неотримання позичальником та іпотекодавцем вимоги про усунення порушень, як того вимагає вказаний пункт Порядку.

Посилання заявника про безпідставне посилання судів на копію закордонного паспорта позивача на підтвердження відсутності позивача з 2014 року в Україні у зв`язку з долученням лише копії двох сторінок цього паспорта не впливають на правильність висновків судів, оскільки вказані обставини підтверджуються також довідкою Головного центу обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 0.64-12241/0/15-17 від 11 квітня 2017 року.

Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, яка діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що житловий будинок, який використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнутий (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі вказаного Закону, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ КБ «Приват Банк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 жовтня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора Карвацької В. В. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за АТ КБ «Приват Банк».

Надаючи оцінку ефективності обраного позивачем способу захисту права, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду,

викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, якою задоволено позов іпотекодержателя у спосіб, аналогічний обраному ОСОБА_1 .

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 липня 2022 року у справі № 607/3143/21-ц (провадження № 61-20305св21), в якій за аналогічних обставин (повідомлення про вручення поштового відправлення від іптекодержателя не могло було вручене так як за змістом листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та копії закордонного паспорту іпотекодавця, остання перетнула державний кордон України і на час направлення вимоги була відсутня в Україні) колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що іпотекодержатель не дотримався вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачу як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання,

що унеможливлювало застосовування позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а також поширення на спірну квартиру поширюється дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Щодо вирішення позовних вимог до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава

(стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання

за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року

у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зазначила, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року

у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з АТ КБ «ПриватБанк» щодо предмета іпотеки, тому державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г. Ф. є неналежним відповідачем у цій справі. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позову, пред`явленого до державного реєстратора Чернівецької міської ради

Карвацької Г. Ф., хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Карвацької Г. Ф. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Мусійченко Данило Леонідович, задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Галини Федорівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Галини Федорівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію і скасування запису про право власності.

В іншій частині рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк