Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2020 року у справі №201/9557/18

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 201/9557/18

провадження № 61-4818св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, передання в управління предмета іпотеки та виселення.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, передання в управління предмета іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 11 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" (найменування якого було змінено на ПАТ "ОПТ Банк") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-308/025/2008, згідно з яким боржник отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США строком до 13 лютого 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PML-308/025/2008, за умовами якого в іпотеку банку ОСОБА_2 передала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договори купівлі-продажу кредитного портфелю та договорів іпотеки, відповідно до якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № ML-308/025/2008 та договором іпотеки від 11 лютого 2008 року № PML-308/025/2008.

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, було задоволено позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 та стягнуто з неї заборгованість за кредитним договором № ML-308/025/2008. У червні 2014 року колишнім працівником ТОВ "ОТП Факторинг Україна" ОСОБА_3 було видано ОСОБА_2 довідку про відсутність заборгованості (у зв'язку із погашенням боргу) за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № ML-308/025/2008 та про припинення іпотеки та заборони за договором іпотеки від 11 лютого 2008 року № PML-308/025/2008, реєстровий № 1035. Позивач зазначає, що такі дії колишнього працівника позивача були неправомірними, оскільки грошове зобов'язання за кредитним договором не виконано. За фактом незаконної розтрати іпотечного майна було розпочато кримінальне провадження № 12016040030000640, досудове розслідування якого на даний час триває. На підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2016 року власником іпотечного майна є ОСОБА_1.

Оскільки зобов'язання за кредитним договором не виконано, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, передати позивачу в управління предмет іпотеки, виселити з предмета іпотеки всіх мешканців та зареєстрованих осіб та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "ОТП Факторинг Україна", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська.

02 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Ткачука О. С.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 липня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційні скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14.

Також, у касаційній скарзі зазначається, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно і не всебічно з'ясовано обставини прави.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга є безпідставною.

Просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 05 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-308/025/2008, згідно з яким ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США, строком до 13 лютого 2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 5,99 % річних (т. 1 а. с. 8).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PML-308/025/2008, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н. Е., реєстровий № 29. Предметом іпотеки за цим договором є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві власності (т. 1 а. с. 13-15).

18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № ML-308/025/2008 (т. 1 а. с. 17-25).

18 березня 2011 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за договором іпотеки від 11 лютого 2008 року № PML-308/025/2008 (т. 1 а. с. 26-28).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно із статтею 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до частини третьої статті 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальник ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року у справі № 206/60/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № ML-308/025/2008 в розмірі 125 463,26 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 08 серпня 2012 року становить 1 002 627,84 грн) та судові витрати у розмірі 3 441,00 грн (т. 1 а. с. 29,30).

Суди також установили, що лист-повідомлення від 10 червня 2014 року про відсутність заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-308/025/2008 від 11 лютого 2008 року та припинення іпотеки від імені ТОВ "ОТП Факторинг Україна" був підписаний ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах з позивачем (т. 1 а. с. 106). За фактом незаконної розтрати іпотечного майна було розпочато кримінальне провадження № 12016040030000640.

Відповідно до довідки, виданої бухгалтером ТОВ "ОТП Факторинг Україна" від 12 жовтня 2016 року № 1331 ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2013 року по 12 жовтня 2016 року не здійснювала погашень заборгованості за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № ML-308/025/2008 (т. 1 а. с. 31).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2016 року у справі № 201/9994/16-ц у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Красота Т. О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року вищевказане рішення від 13 грудня 2016 року було залишено без змін.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2018 року у справі № 201/9993/16-ц позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було залишено без розгляду.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10 березня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Красотою Т. О., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 останній належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 108-110).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26 вересня 2019 року по об'єкту нерухомого майна - квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2, іпотеку припинено 13 червня 2014 року на підставі листа-повідомлення про припинення іпотеки, серія та номер: 1993/227/14, виданого: 10 червня 2014 року, видавник: ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Подальшого поновлення іпотечних зобов'язань по даному об'єкту реєстр не містить.

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20.

Врахувавши вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що оскільки іпотеку припинено 13 червня 2014 року і подальшого поновлення іпотечних зобов'язань по даному об'єкту Державний реєстр не містить, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Спірна квартира була придбана відповідачем на законних підставах, іпотечними зобов'язаннями об'єкт нерухомого майна з моменту його придбання відповідачем до теперішнього часу не обмежений.

Доводи скаржника про те, що судами не повно і не всебічно з'ясовано обставини справи є безпідставними, оскількивстановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У квітні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить судовий розгляд вказаної справи провести за її участі у судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук