Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №145/1630/17

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 145/1630/17

провадження № 61-3011св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Гніванський завод спецзалізобетону",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року у складі судді Кіосак Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Якименко М. М. та касаційну скаргу судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Наталії Олександрівни на окрему ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т.

М., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (далі - ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону", товариство), з урахуванням зміни позовних вимог від 27 вересня 2018 року просила визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" від 11 липня 2017 року № 97 про перепідпорядкування її як економіста договірного підрозділу юридичної служби у зв'язку з реорганізацією юридичної служби; визнати дії відповідача щодо переведення економіста юридичної служби згідно з записами № 20,21 в її трудовій книжці незаконними та поновити її на попередній посаді; зобов'язати відповідача провести відповідні розрахунки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня 2017 року до дня винесення рішення у зв'язку із змінами істотних умов праці, які фактично відбулись після її переводу, та стягнути такі кошти з відповідача на її користь.

Позов обґрунтований тим, що 24 лютого 2003 року позивач прийнята на роботу в ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону".

10 вересня 2014 року її переведено на посаду економіста юридичної служби.

11 липня 2017 року її ознайомлено з наказом № 97, відповідно до якого у зв'язку з реорганізацією юридичної служби її перепідпорядковано начальнику відділу маркетингу та збуту, проте з наказом про реорганізацію ОСОБА_1 не ознайомлено.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 дізналась від начальника юридичної служби Прігоцької О. А. про те, що ніякої реорганізації юридичної служби не відбулось, про її переведення начальнику нічого невідомо та вона постійно здає графіки фактично відпрацьованого часу стосовно позивача.

Звернувшись до відділу кадрів та секретаря керівника товариства з проханням надати наказ про проведення реорганізації, ОСОБА_1 отримала відповідь, що його немає.

29 вересня 2017 року позивач звернулась до голови комісії із трудових спорів із заявою щодо неправомірності наказу товариства від 11 липня 2017 року № 97, також написала відповідні листи на ім'я голови правління та голови профспілкового комітету, проте жодної відповіді не отримала.

У пункті 2 наказу від 11 липня 2017 року № 97 зазначено про переведення ОСОБА_1 на іншу роботу, згоду на яку вона не надавала, що є порушенням статті 32 КЗпП України. До обов'язків економіста маркетингу та збуту вона не приступала, оскільки фактично виконує обов'язки економіста договірного підрозділу юридичної служби.

Вона не має відповідної кваліфікації, навичок та знань для того, щоб виконувати роботу економіста відділу маркетингу, її посадові обов'язки значно відрізняються від обов'язків економіста відділу збуту, визначених у Випуску професій № 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики від 24 грудня 2004 року № 336.

Оскільки на підприємстві немає наказу про реорганізацію юридичної служби і фактично вона не відбулась, а спірний наказ № 97 прийнятий саме у зв'язку з реорганізацією, то він не відповідає нормам трудового законодавства України і його необхідно визнаний недійсним.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року відмовлено в прийнятті до розгляду вимоги про визнання дій ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" щодо переводу економіста юридичної служби ОСОБА_1 згідно із записом № 21 в її трудовій книжці незаконними та поновлення її на попередній посаді.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 фактично доповнила поданий нею раніше позов новими позовними вимогами, а отже, новим предметом, оскільки вказаний запис стосується її переведення економістом до відділу матеріального постачання згідно з наказом від 18 жовтня 2017 року № 151, який предметом позову не був. Водночас суд роз'яснив, що ці вимоги утворюють самостійний позов із самостійними предметом і підставами, який може бути предметом окремого судового розгляду.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 11 липня 2017 року № 97 про перепідпорядкування економіста договірного підрозділу юридичної служби ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" ОСОБА_1 у зв'язку з реорганізацією юридичної служби. Визнано дії ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" щодо переведення економіста юридичної служби ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" Лескової О. М. згідно із записом № 20 в її трудовій книжці незаконними. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, то така зміна є неправомірною відповідно до статті 32 КЗпП України, згідно з наказом від 11 липня 2017 року № 97 переміщення працівника - позивача не відбулось, а фактично відбулось її переведення на іншу роботу, що вбачається зі змісту посадових інструкцій економіста юридичної служби та економіста відділу маркетингу та збуту, тому спірний наказ є незаконним.

За наявності наказу від 18 жовтня 2017 року № 151 про переведення ОСОБА_1 на посаду економіста відділу матеріального постачання та збуту, який не оскаржувався та не скасований, поновити її на посаді економіста юридичної служби, а отже, вирішувати питання про стягнення середнього заробітку, є неможливим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за наявності не скасованого наказу від 18 жовтня 2017 року № 151, який прийнято після оскаржуваного наказу від 11 липня 2017 року № 97, поновити ОСОБА_1 на посаді економіста юридичної служби неможливо. Стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має похідний характер від вимоги про поновлення на роботі, тобто є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної вимоги.

Щодо судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О.

Вінницький апеляційний суд постановив окрему ухвалу від 14 січня 2020 року.

Постановивши окрему ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права при розгляді зазначеної справи та при постановленні оскаржуваного рішення. Крім того, в оскаржуваному рішенні допущено безліч помилок та описок, і не тільки орфографічних, через які викладення обставин важко сприймається та без виправлень є незрозумілим.

Суд розглянув справу через один рік і дев'ять місяців після звернення позивача з позовом. Однак ухвала про продовження розгляду справи судом не постановлювалась.

21 листопада 2017 року на виконання вимог ухвали від 02 листопада 2017 року позивач подала заяву про усунення недоліків, проте суд першої інстанції всупереч частині 1 статті 187 ЦПК України питання про відкриття провадження вирішив лише 07 грудня 2017 року, а не протягом п'яти днів з дня надходження заяви до суду, постановивши ухвалу про відкриття провадження у справі і про призначення її до розгляду.

13 лютого 2018 року секретар судового засідання склав довідку (т. 1, а. с. 58), що відповідно до частини 2 статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 2 статті 197 ЦПК України врегульовано питання щодо проведення підготовчого засідання, яке відповідно до частини 3 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, зокрема справ, що виникають з трудових відносин, не проводиться.

Нехтування нормами процесуального права призвело до неодноразового відкладення розгляду справи та оголошення перерв і, як наслідок - до безпідставного затягування розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2020 року суддя Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на окрему ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року, просила її скасувати.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року в частині відмови в поновленні на посаді та виплаті коштів за вимушений прогул, просила скасувати оскаржувані судові рішення в цій частині та передати справу на новий розгляд до суду за встановленою підсудністю.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н.

О. обґрунтована тим, що під час розгляду справи суддя діяла в межах повноважень та відповідно до цивільно-процесуального закону.

Провадження у справі відкрито 07 грудня 2017 року, а рішення ухвалено 22 липня 2019 року, суддя не нехтувала нормами процесуального права та не вчиняла дій, спрямованих на затягування розгляду справи.

Ухвалами від 18 жовтня 2017 року та від 02 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 21 листопада 2017 року позивач подала заяву про усунення недоліків.

Провадження у справі відкрито 07 грудня 2017 року.

Ухвала про відкриття провадження у цій справі постановлена 07 грудня 2017 року, оскільки в період з 16 листопада 2017 року до 06 грудня 2017 року (включно) суддя перебувала у відпустці, про що свідчить наказ Тиврівського районного суду від 15 листопада 2017 року № 36/в.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи окрему ухвалу, зазначив про порушення суддею частини 1 статті 187 ЦПК України, водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII набрав чинності 15 грудня 2017 року, отже, на час відкриття провадження у справі зазначена стаття чинною не була.

Суд апеляційної інстанції зазначив про проведення у справі підготовчого засідання, однак виготовлення секретарем судових засідань довідки про нездійснення звукозапису судового засідання 13 лютого 2018 року через неявку осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини 2 статті 197 ЦПК України 2004 року не свідчить про проведення такого судового засідання у справі.

Крім того, ухвали про проведення підготовчого засідання у справі суд першої інстанції не постановляв.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 07 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду на 16 січня 2018 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався, оскільки сторона позивача за згодою сторони відповідача неодноразово просила про відкладення судового засідання для отримання правової допомоги, врегулювання спору мирним шляхом.

Відкладаючи розгляд справи, суддя враховувала пункт 2 частини 5 статті 12 ЦПК України, оскільки залишення позову без розгляду перешкоджало б позивачеві у доступі до правосуддя та наслідком чого могло бути скасування такої ухвали.

В окремій ухвалі зазначено, що суддя за час розгляду справи не постановляла ухвал про продовження строку розгляду справи. Чинний ЦПК України не вимагає при розгляді справи судом першої інстанції постановлювати такі ухвали.

Суд апеляційної інстанції наголосив на допущенні "безлічі помилок та описок, і не тільки орфографічних", однак у рішенні на 11-й сторінці є чотири помилки, які не можна оцінити як незнання граматики, вони є механічними описками, та дві пунктуаційні помилки, а саме пропущено дві коми, що не є підставою для винесення окремої ухвали.

Сторони у справі не порушували питання про постановлення стосовно судді першої інстанції окремої ухвали.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що, відмовивши у поновленні на роботі та стягненні втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в період з 11 липня 2017 року до дня ухвалення рішення у справі, суди порушили конституційне право позивача відповідно до статті 43 Конституції України та статті 235 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, не встановив обставин у справі, оскільки заплутався в рішенні суду першої інстанції, тому що під час постановлення окремої ухвали стосовно судді звинуватив її у незрозумілості рішення та помилках.

Суди не припинили дію, яка порушує право позивача на захист.

Суди під час ухвалення рішень в частині непоновлення позивача на посаді не застосували статтю 235 ЦПК України, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2017 року у справі № 223/30/16ц. Суд апеляційної інстанції зазначеним висновкам не надав правової оцінки, чим порушив право позивача на обґрунтоване рішення.

Суди відхилили клопотання позивача про витребування наказу від 18 жовтня 2017 року № 151 для підтвердження його існування, відповідності його змісту переводу ОСОБА_1, а також клопотання про витребування документів для нарахування суми відшкодування за вимушеного прогулу.

Суд встановив як обставину у справі - існування спірного наказу - лише на підставі ксерокопії трудової книжки. Запис № 21 в трудовій книжці був унесений помилково, про що свідчать показання сторін у справі. Отже, висновок суду про існування наказу від 18 жовтня 2017 року № 151 та про переведення позивача на іншу посаду на підставі цього наказу зроблено на неприпустимих доказах.

Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам апеляційної скарги, вимогам Орхуської конвенції, проігнорував Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди помилково встановили, що наказ від 18 жовтня 2017 року № 151 дійсний і такий, який є підставою для неможливості задоволення частини позовних вимог.

Водночас встановлений факт відсутності цього наказу.

Суди порушили основні завдання цивільного судочинства про справедливий, неупереджений розгляд справи.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О. ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" просить залишити її без задоволення, а окрему ухвалу - без змін.

Суд першої інстанції відкладав справу на вимогу позивача, але жодного клопотання для врегулювання спору з відповідачем мирним шляхом від позивача не надходило.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 24 лютого 2003 року її прийнято на роботу в ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону".

10 вересня 2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду економіста юридичної служби.

11 липня 2017 року згідно з наказом № 97 ОСОБА_1 переведено на посаду економіста відділу маркетингу і збуту, про що зроблено запис № 20.

01 листопада 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду економіста відділу матеріально-технічного постачання і збуту відповідно до наказу від 18 жовтня 2017 року № 151, про що зроблено запис № 21 (т. 1, а. с. 11-13,103-105).

Згідно зі змінами в штатному розписі, затвердженими головою правління ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону", з 21 червня 2017 року виключено посаду економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії юридичної служби з місячним посадовим окладом 4 815,00 грн та введено з 21 червня 2017 року посаду провідний юрисконсульт з місячним посадовим окладом 5 380,00 грн (т. 1, а. с. 158).

11 липня 2017 року ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" видало наказ № 97 про те, що у зв'язку з реорганізацією юридичної служби внесено зміни до штатного розпису, підпорядковано економіста юридичної служби начальнику відділу маркетингу та збуту. Наказано переглянути та внести зміни до посадової інструкції економіста відділу маркетингу та збуту, зазначивши порядок заміщення на період відсутності працівника. Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомилась 11 липня 2017 року (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до змін в штатному розписі, затверджених головою правління ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" 10 липня 2017 року, з 11 липня 2017 року виключено посаду економіста юридичної служби з місячним посадовим окладом 4
400,00 грн (т. 1, а. с. 45).

28 грудня 2017 року ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" прийняло наказ про встановлення з 01 січня 2018 року працівникам неповного робочого дня і тижня у зв'язку з погіршенням фінансового стану, значним падінням обсягів виробництва, відсутністю обігових коштів та з метою збереження трудового колективу (т. 1, а. с. 102).

Згідно зі штатним розписом ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" станом на 01 березня 2018 року ОСОБА_1 працює на посаді економіста відділу матеріально-технічного постачання і збуту з посадовим окладом 5 225,00 грн.

Відділу юридичної служби та відділу маркетингу і збуту у штатному розписі немає (т. 1, а. с. 106-107).

13 березня 2018 року ОСОБА_1 подала до Тиврівського районного суду Вінницької області заяву про зміну позовних вимог, у якій вона просила визнати дії відповідача щодо її переведення з посади економіста договірного підрозділу юридичної служби на посаду економіста відділу маркетингу та збуту незаконними та повити її на посаді; зобов'язати відповідача визнати наказ ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" від 11 липня 2017 року № 97 про перепідпорядкування її як економіста договірного підрозділу юридичної служби у зв'язку з реорганізацією юридичної служби недійсним в частині обґрунтування, і неправомірним в основній частині та зобов'язати скасувати його (т. 1, а. с. 84-85).

27 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до Тиврівського районного суду Вінницької області клопотання про зміну прохальної частини позову, а саме: визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" від 11 липня 2017 року № 97 про перепідпорядкування економіста договірного підрозділу юридичної служби у зв'язку з реорганізацією юридичної служби; визнати дії ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" щодо переводу економіста юридичної служби згідно із записами № 20,21 в її трудовій книжці незаконними та поновити її на попередній посаді; зобов'язати відповідача провести відповідні розрахунки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня 2017 року до дня винесення рішення у зв'язку із змінами істотних умов праці, які фактично відбулись після її переводу, та стягнути це відшкодування з відповідача на її користь (т. 1, а. с. 140-141).

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року прийнято до розгляду змінені позовні вимоги частково, відмовлено в прийнятті до розгляду вимоги про визнання дій ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" щодо переводу економіста юридичної служби ОСОБА_1 згідно із записом № 21 в її трудовій книжці незаконними та поновлення її на попередній посаді, оскільки в клопотанні від 27 вересня 2018 року позивач фактично доповнила поданий раніше позов новими позовними вимогами, а отже, новим предметом, оскільки запис стосується переведення економіста на посаду відділу матеріального постачання згідно з наказом від 18 жовтня 2017 року № 151, вимоги про скасування якого ОСОБА_1 під час звернення з позовом не заявляла (т. 1, а. с. 147-148).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О., витребувано матеріали справи.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині відмови у позові щодо поновлення на посаді та виплати коштів за час вимушеного прогулу, то Верховний Суд переглядає судові рішення лише в цій частині.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та задоволення касаційної скарги судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О. з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1.

Згідно із частинами 1 та 6 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за частинами 1 та 6 статті 43 Конституції України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку, що наказ від 11 липня 2017 року № 97 та дії відповідача щодо переведення позивача згідно із записом № 20 про переведення її економістом відділу маркетингу та збуту є незаконними.

Суди відмовили позивачу у поновленні її на попередній посаді, оскільки є нескасований наказ від 18 жовтня 2017 року № 151 про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріального постачання та збуту, який вона не оскаржила.

З наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 відомо, що на сьогодні позивач перебуває з підприємством у трудових відносинах.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення -у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма № П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша) (пукти 2.4,2.5 Інструкції)).

Згідно з частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Верховний Суд зауважує, що з урахуванням принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) суд не може вийти за межі позовних вимог, самостійно визначати предмет та зміст позову.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року відмовлено в прийнятті до розгляду вимоги про визнання дій ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" щодо переводу економіста юридичної служби ОСОБА_1 згідно із записом № 21 в її трудовій книжці незаконними та поновлення її на попередній посаді. Відмовивши в прийнятті до розгляду вказаних вимог, місцевий суд роз'яснив позивачу, що ці вимоги утворюють самостійний позов із самостійними предметом і підставами, який може бути предметом окремого судового розгляду.

У матеріалах справи немає інформації про те, що після постановлення судом першої інстанції ухвали від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 оскаржила до суду наказ від 18 жовтня 2017 року № 151, про який зроблено запис в трудовій книжці за № 21.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки запис № 21 у трудовій книжці ОСОБА_1 здійснено на підставі наказу, то вирішуючи спір про визнання дій відповідача щодо переведення позивача згідно з цим записом незаконними, суд має встановити його законність, тобто наказу від 18 жовтня 2017 року № 151, який предметом судового розгляду у цій справі не був.

Верховний Суд виходить з того, що позивач не реалізувала право на звернення до суду з відповідним позовом. Посилання в касаційній скарзі на те, що вона не оскаржувала наказ від 18 жовтня 2017 року № 151, оскільки їй невідомий його зміст, не впливають на висновки судів, які з урахуванням підстав позову та встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновків, що за наявності наказу від 18 жовтня 2017 року № 151 про переведення ОСОБА_1 на посаду економіста відділу матеріального постачання та збуту, який не оскаржений та не скасований, поновити її на посаді економіста юридичної служби неможливо.

Суди розглянули і встановили обставини у справі в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. З урахуванням тих вимог, що розглянув суд, доводи касаційної скарги про незаконність наказу від 18 жовтня 2017 року № 151 є необґрунтованими.

Посилання в касаційній скарзі на статтю 235 КЗпП України і правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33 цс14, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року у справі № 223/30/16-ц, також є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частинами 1 -3 , 5 статті 235 КЗпП України (у редакції на час вирішення спору) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

За змістом статті 235 КЗпП України виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу при винесенні судом рішення про поновлення на роботі здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави; у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, за умови що таке перешкоджало працевлаштуванню працівника; у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу. У разі незаконного переведення на іншу роботу суд приймає рішення про виплату різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Перелік випадків, у яких виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України, є вичерпний.

З урахуванням підстав та змісту позову, встановлених обставин у цій справі, суди обґрунтовано відмовили у позові в частині поновлення на посаді та зобов'язання відповідача провести відповідні розрахунки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня 2017 року до дня ухвалення рішення у зв'язку із змінами істотних умов праці, які фактично відбулись після переводу позивача.

Доводи касаційної скарги про не надання судом апеляційної інстанції оцінки правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33 цс14, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суд не відступив від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про ненадання судом апеляційної інстанції оцінки правовому висновку, викладеному в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року у справі № 223/30/16-ц, є необгрунтованим, оскільки відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аргументи касаційної скарги про відхилення клопотання позивача стосовно витребування наказу від 25 вересня 2017 року № 151 для підтвердження його існування та з'ясування його змісту, а також клопотання про витребування документів для нарахування суми вимушеного прогулу не впливають на обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки суд встановив, що відповідно до копії трудової книжки 01 листопада 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду економіста відділу матеріально-технічного постачання і збуту відповідно до наказу від 18 жовтня 2017 року № 151, про що зроблено запис № 21 в трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника (т. 1, а. с. 11-13,103-105).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам апеляційної скарги, є необґрунтованими, з огляду на змість оскаржуваної постанови.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на статті 15, 16 ЦК України вказує, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема припинення дії, яка порушує право, тому визнання судом незаконним переведення її на іншу посаду без поновлення на посаді перешкоджає їй виконувати роботу, на яку вона погоджувалася.

Верховний Суд зазначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення.

Суди розглянули спір з урахуванням предмета та змісту позовних вимог, отже, обраного позивачем способу захисту порушеного права.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги Орхуської конвенції, а суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки таким доводам в апеляційній скарзі, не зазначила, яким чином ця конвенція Європейської економічної комісії ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя стосується предмета і підстав заявленого позову.

Доводи касаційної скарги, що суди проігнорували вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, оскільки відмовили в поновленні порушеного права, поновленні на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, порушили завдання цивільного судочинства про справедливий, неупереджений розгляд, не спростовують висновки судів з огляду на викладені мотиви в цій постанові.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, власного тлумачення норм права та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо касаційної скарги судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О.

Відповідно до частини 8 статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Згідно з частиною 10 статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статті 385 ЦПК України, може постановити окрему ухвалу.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

У висновку № 18 (2015) "Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії" Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судді повинні виконувати свої обов'язки в рамках положень, викладених у дисциплінарних і процесуальних нормах та (очевидно) кримінальному законодавстві. Повноваження судді пов'язані з цінностями правди, законності, справедливості і свободи. Тому судді повинні виконувати свої обов'язки відповідно до найвищих стандартів професійної поведінки. У Висновку № 3 (2002) Консультативна рада європейських суддів обговорила такі стандарти та принципи професійної поведінки. Робота в межах цих принципів допомагає гарантувати легітимність окремих суддів, які є частиною судової влади в цілому.

Верховний Суд зауважує, що окрема ухвала, постановлена щодо конкретного судді, стосується його прав та інтересів, впливає на довіру суспільства і повагу до судової влади. Тому її постановлення щодо судді вимагає справедливості, достатньою мірою висвітлення мотивів, на яких вона ґрунтується. Межі такого обов'язку мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Суд має обов'язок обґрунтувати свою позицію шляхом наведення підстав для такого рішення. Суд має зазначити, які саме норми процесуального права істотно порушив суддя, що призвело до неможливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, які саме процесуальні права не змогли реалізувати учасники справи під час здійснення правосуддя, а також які процесуальні обов'язки вони не змогли виконувати.

Постановивши окрему ухвалу щодо судді суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права під час розгляду цієї справи та при ухваленні оскаржуваного рішення.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом 17 жовтня 2017 року, проте рішення за результатами розгляду справи судом першої інстанції ухвалено лише 22 липня 2019 року, тобто через рік і дев'ять місяців після звернення позивача до суду. Ухвали про продовження строку розгляду справи суд першої інстанції не постановлював.

21 листопада 2017 року на виконання вимог ухвали від 02 листопада 2017 року позивач подала заяву про усунення недоліків (т. 1, а. с. 25-27), проте суд першої інстанції всупереч частині 1 статті 187 ЦПК України питання про відкриття провадження вирішив лише 07 грудня 2017 року, а не протягом п'яти днів з дня надходження заяви до суду (том 1, а. с. 29).

13 лютого 2018 року секретар судового засідання склав довідку (т. 1, а. с. 58), що відповідно до частини 2 статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 2 статті 197 ЦПК України врегульовано питання щодо проведення підготовчого засідання. Відповідно до частини 3 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, зокрема справ, що виникають з трудових відносин, підготовче засідання не проводиться.

В оскаржуваному рішенні допущено безліч помилок та описок, і не тільки орфографічних, через які викладення обставин важко сприймається та без виправлень є незрозумілим.

Оцінивши доводи касаційної скарги судді Кіосак Н. О. на окрему ухвалу, Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна вважати важливим елементом його якості.

Вирішуючи питання про порушення суддею строків розгляду справи, необхідно взяти до уваги обставини справи та викласти певні мотиви.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 122 ЦПК України 2004 року суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому частин 1 , 4 статті 122 ЦПК України. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 187 ЦПК України 2004 року за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому частини 1 статті 187 ЦПК України.

Оскільки подання позовної заяви, надання строку для усунення її недоліків, відкриття провадження у справі відбувалося до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", то зазначення судом апеляційної інстанції про порушення статті 187 ЦПК України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, є необґрунтованим.

Верховний Суд встановив, що відповідно до наказу Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року № 36/в судді Кіосак Н. О. надано відпустку з 16 листопада 2017 року до 06 грудня 2017 року включно.

21 листопада 2017 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків на виконання вимог ухвали від 02 листопада 2017 року.

Ухвала про відкриття провадження у справі постановлена 07 грудня 2017 року.

Отже, відкриття провадження у справі відбулося в межах, визначених статтею 122 ЦПК України 2004 року.

Суд першої інстанції розглядав справу з 07 грудня 2017 року до 22 липня 2019 року.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 07 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду на 16 січня 2018 року.

Із матеріалів справи відомо, що розгляд справи відкладався за клопотаннями учасників справи через різні об'єктивні обставини.

13 лютого 2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням представника відповідача через неможливість його явки в судове засідання за сімейними обставинами (т. 1, а. с. 56-57).

13 березня 2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням позивача для отримання правової допомоги та укладення угоди на її отримання (т. 1, а. с. 92-94).

05 квітня 2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням представника позивача для ознайомлення з матеріалами справи (т. 1, а. с. 96-97). Відкладення розгляду справи відбулось за згодою представника відповідача.

27 квітня 2018 року, 21 травня 2018 року, 03 грудня 2018 року, 14 грудня 2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням позивача з метою врегулювання спору з відповідачем мирним шляхом (т. 1, а. с. 108-109,114; т. 2, а. с. 1-3,6).

01 червня 2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням позивача через відсутність її представника (т, 1, а. с. 118).

17 липня 2018 року, 05 березня 2019 року особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились.

27 вересня 2018 року суд постановив ухвалу про часткове прийняття до розгляду змінених позовних вимог, справу відкладено на 26 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 142-148).

26 жовтня 2018 року за клопотанням позивача у справі оголошено перерву для ознайомлення з наданими стороною відповідача документами.

16 січня 2018 року, 28 серпня 2018 року, 31 січня 2019 року, 23 квітня 2019 року розгляд справи не відбувся у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді.

31 січня 2019 року, 07 червня 2019 року, 24 червня 2019 року судові засідання не відбулися через неявку представника позивача за її заявою про відкладення справи у зв'язку з її хворобою (т.2, а. с. 10,15,35,38).

29 листопада 2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті в іншій справі № 145/1041/17 (т. 1, а. с. 174).

Обґрунтовуючи тривалий розгляд справи у суді першої інстанції, суддя вказала, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, сприяє врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами. Залишення позову без розгляду за таких обставин перешкоджало б позивачеві у доступі до правосуддя, а наслідком могло бути скасування відповідної ухвали судом апеляційної інстанції.

У цій справі тривалість розгляду справи зумовлена в основному поведінкою позивача.

Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував, які саме істотні порушення суддею норм процесуального закону призвели до тривалого розгляду справи.

Провадження у цій справі відкрито ухвалою Тиврівського районного суду від 07 грудня 2017 року, за правилами ЦПК України в редакції ~law74~ від 03 серпня 2017 року, чинним на час відкриття провадження у справі. Справа призначена до судового розгляду.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакції Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вирішуючи питання щодо витребування доказів за клопотанням позивача, в ухвалі Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року зазначено, що провадження у справі відкрито 07 грудня 2017 року за правилами ЦПК України 2004 року в редакції до внесення змін ~law75~ від 03 жовтня 2017 року, суд не переходив до з'ясування обставин у справі, справа була призначена до судового розгляду.

У цій справі суд першої інстанції продовжив розгляд справи зі стадії, на якій знаходилась справа на час набрання чинності ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, не ухвалив рішення про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 4 статті 19 ЦПК спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 274 ЦПК України порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Дійшовши висновку про те, що суд не розглянув справу у спрощеному порядку, як наслідок - порушив розумний строк розгляду справи, суд апеляційної інстанції не оцінив обставин порушення суддею норм процесуального права у цій справі, не з'ясував, чи є такі обставини істотними, чи призвело це до неможливості реалізації учасниками процесу своїх процесуальних прав та неможливості виконання ними процесуальних обов'язків.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що секретар судового засідання склав довідку, у якій зазначив, що відповідно до частини 2 статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, а частиною 2 статті 197 ЦПК України врегульовано питання щодо проведення підготовчого засідання, яке згідно з частиною 3 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, зокрема справ, що виникають з трудових відносин, не проводиться, не є обґрунтованою підставою для висновку про істотне порушення суддею норм цивільного процесуального права.

Щодо вказівки суду апеляційної інстанції на безліч помилок та описок в рішенні суду, то відповідно до ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2019 року заяву про виправлення описок у рішенні Тиврівського районного суду від 22 липня 2019 року задоволено частково.

В описовій частині рішення Тиврівського районного суду від 22 липня 2019 року слова "Позов обґрунтовує тим, що 24 лютого 2017року вона була прийнята на роботу в ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" замінено словами "Позов обґрунтовує тим, що 24.02.2003року вона була прийнята на роботу в ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону".

У мотивувальній частині рішення Тиврівського районного суду від 22 липня 2019року слова "Проте наказ №151 від 18.10.2017р. про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріально-технічного постачання та збуту нею не оскаржений, суду наданий" замінено словами "Проте наказ №151 від 18.10.2017р. про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріально-технічного постачання та збуту нею не оскаржений, суду не наданий".

В іншій частині у виправленні описок відмовлено з тих підстав, що вони такими не є.

Оцінивши підстави постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали, Верховний Суд дійшов висновку, що в окремій ухвалі не викладено переконливих мотивів для постановлення окремої ухвали щодо судді Кіосак Н. О., тому касаційна скарга судді підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню.

Щодо клопотань ОСОБА_1.

У клопотанні від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі встановлення обставин, передбачених статтею 403 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частини 5 статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

ОСОБА_1 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не наводить, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі.

Водночас аналіз судової практики з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці. Крім того, ОСОБА_1 не вказує, в яких саме справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами є різне тлумачення норм права.

Посилання в клопотанні на судову практику, а саме постанову Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року у справі 223/30/16-ц, не дає підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У заяві від 18 травня 2020 року ОСОБА_1 просила зупинити дію рішення Тиврівського районного суду від 22 липня 2019 року в частині не поновлення її на посаді та відмови в оплаті за період вимушеного прогулу та постанови Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року. Клопотання обгрунтоване тим, що роботодавець фактично позбавив ОСОБА_1 права виконувати обов'язки на посаді економіста юридичної служби та тривалий час чекає підстави для її звільнення.

Вказану заяву ОСОБА_1 суд касаційної інстанції відхилив з огляду на відсутність обґрунтованих підстав, за яких суд касаційної інстанції може зупинити виконання оскаржуваного рішення (стаття 436 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оцінивши доводи касаційної скарги судді Кіосак Н. О., Верховний Суд дійшов висновку про її задоволення та скасування окремої ухвали.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи, що Верховний Суд у процесі перегляду цієї справи дійшов висновку, що окрема ухвала є невмотивованою, та не встановив порушень, які є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Н. О., касаційна скарга судді Кіосак Н. О підлягає задоволенню, а оскаржувана нею ухвала - скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу судді Тиврівського районного суду Вінницької області Кіосак Наталії Олександрівни задовольнити.

Окрему ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко