Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.11.2020 року у справі №2-2002/11

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2002/11

провадження № 61-9793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (відповідач за зустрічним позовом),

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3 (третя особа за зустрічним позовом),

треті особи: управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,

треті особи за зустрічним позовом: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук ОлександрАнатолійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторінкасаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2011 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, інтересах якої діє ОСОБА_3, третя особа - Управління ГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України, Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації.

Позов мотивовано тим, що за договором відновлювальної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року (далі - Кредитний договір) позивач надав ОСОБА_3 кредит у сумі 27 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії до 27 жовтня 2007 року з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2011 року.

В подальшому, сторони уклали договір про внесення змін до кредитного договору від 14 березня 2007 року та договір про внесення змін до Кредитного договору від 11 лютого 2008 року, згідно з якими суму кредиту збільшено до 49 500,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії до 27 жовтня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2016 року, а згодом до 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії до 27 жовтня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2016 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання ОСОБА_3, за Кредитним договором, 27 жовтня 2006 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. за №Д-1176 (далі -Договір іпотеки), згідно з яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. В подальшому, а саме 14 березня 2007 року та 11 лютого 2008 року сторонами укладалися договори про внесення змін та доповнень до вищевказаного договору іпотеки, у зв'язку із збільшенням суми отриманих кредитних коштів ОСОБА_3, а саме до 49 500,00 доларів США та до 100 000,00 доларів США відповідно.

ОСОБА_3 належним чином не виконала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим позивач змушений сплачувати податки з не отриманих доходів, чим несе збитки з вини ОСОБА_3, а тому просить суд змінити умови кредитного договору, шляхом визначення терміну його виконання моментом набрання законної сили рішенням суду про зміну умов договору, стягнути з неї заборгованість в розмірі 116 202,30 доларів США, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, виселити ОСОБА_3 та її дочку ОСОБА_1 з квартири, зобов'язати ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області зняти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

У вересні 2011 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_3, Галицька РА ЛМР, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А. про визнання недійсним іпотечного договору та договорів про внесення змін до нього, звільнення майна з-під іпотеки та з під-арешту.

Зустрічний позов мотивовано тим, що однією з підстав для укладення вищевказаного договору іпотеки було розпорядження голови Галицької районної адміністрації № 1536 від 18 жовтня 2006 року, згідно з яким ОСОБА_3 було надано дозвіл на укладення договору застави квартири, за адресою АДРЕСА_1. Вважає, що надаючи ОСОБА_3 такий дозвіл, Галицькою районною адміністрацією було здійснено, всупереч статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України, грубе порушення прав його дочки, яка була зареєстрована у квартирі, що передавалася в заставу (іпотеку).

Зважаючи на вищевикладене, а також на той факт, що у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 немає іншого нерухомого майна, достатнього для забезпечення можливості проживання їх дочки, у разі примусового відчуження іпотечної квартири просив визнати недійсним договір іпотеки.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Змінено умови договору відновлювальної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України», шляхом визначення терміну його виконання моментом набрання законної сили рішенням суду про зміну умов договору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 116 202,30 доларів США, в тому числі 93 825,03 доларів США - залишок несплаченого кредиту; 17 695,95 доларів США - прострочених процентів; 2 659,31 долара США - сума нарахованої пені по кредиту; 1 891,70 - сума нарахованої пені по процентах; 130,31 долара США - проценти за лютий 2012 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судовий збір в розмірі 1 820,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 27 жовтня 2006 року, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. № Д-1176.

Визнано недійсними договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки нерухомого майна від 14 березня 2007 року, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. №Д-276 та договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки нерухомого майна від 11 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. № 1303.

Звільнено з іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_3 116 202,30 дол. США, відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором відновлюваної кредитної лінії та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 - скасовано та ухвалено в цій частині вимог нове рішення.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором відновлювальної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, що становить 116 202,30 доларів США, в тому числі 93 825,03 доларів США - залишок несплаченого кредиту; 17 695,95 доларів США - прострочених процентів; 2 659,31 долара США - сума нарахованої пені по кредиту; 1 891,70 - сума нарахованої пені по процентах; 130,31 долара США - проценти за лютий 2012 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № Д-1176 від 27 жовтня 2006 року зі змінами від 14 березня 2007 року № Д-276, 11 лютого 2008 року № 1303, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_3, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій/.

Відмовлено ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним іпотечного договору від 27 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А. № Д-1176; про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки нерухомого майна від 14 березня 2007 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А. №Д-276 та договору про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки нерухомого майна від 11 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А. № 1303; про звільнення з-під іпотеки та з - під арешту квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3

В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає до виконання протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Додатковим рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Відмовлено ПАТ «Державний ощадний банк України» в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_3 116 202,30 дол США заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 3 590,45 грн судових витрат.

Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про зміну умови договору відновлювальної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України», шляхом визначення терміну його виконання моментом набрання законної сили рішенням суду, судом апеляційної інстанції не переглядалося, тому суд касаційної інстанції в цій частині вимог рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року не перевіряє.

У червні 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким виселити ОСОБА_3, ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1; зобов'язати Галицький районний відділ ДМС у місті Львів Головного управління ДМС у Львівській області, що є правонаступником повноважень ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, зняти ОСОБА_3, ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. Скасувати додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року в частині відмови в позові АТ «Ощадбанк» та залишити в цій частині в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції не відповідає обставинам справи. Відповідач ОСОБА_3 не надала суду доказів про спрямування отриманого кредиту 100 000,00 доларів США на задоволення споживчих потреб. Судом не надано належної оцінки доказам, що спірна квартира використовувалася як офісне приміщення, тому звернення стягнення на неї в рахунок погашення кредитної заборгованості не вплине на житлові права зареєстрованих у ній громадян.

Крім того, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, що свідчить про забезпеченість житлом відповідачів на випадок виселення їх з предмета іпотеки.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині зустрічних вимог ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору та договорів про внесення змін до нього, звільнення майна з-під іпотеки та з під-арешту в касаційній інстанції не оскаржується, тому суд касаційної інстанції в цій частині вимог не перевіряє.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України», в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» 27 жовтня 2006 року укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 2203-1293 на суму 27 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2011 року.

14 березня 2007 року сторони уклали договір про внесення змін до договору відновлюваної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, згідно з якими суму кредиту збільшено до 49 500,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії до 27 жовтня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2016 року.

11 лютого 2008 року сторони уклали Договір про внесення змін до договору відновлюваної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року, згідно з якими суму кредиту збільшено до 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на умовах відновлювальної кредитної лінії до 27 жовтня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту 27 жовтня 2016 року.

26 грудня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено Договір про зміну умов договору відновлюваної кредитної лінії № 2203-1293 від 27 жовтня 2006 року про відтермінування щомісячного погашення основного боргу по кредиту.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань, між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. №Д-1176, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору, несвоєчасним погашенням суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у неї склалася заборгованість, яка станом на 26 березня 2012 року становила 116 202,30 доларів США, в тому числі 93 825,03 доларів США - залишок несплаченого кредиту, 17 695,95 доларів США - прострочені проценти, 2 659,31 долари США - сума нарахованої пені по кредиту, 1 891,70 - сума нарахованої пені по процентах.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.'

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо звернення стягнення на відповідний предмет іпотеки, оскільки відповідачкою ОСОБА_3 не виконано належним чином основне зобов'язання, забезпечене іпотекою.

Встановлено, що в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_3 08 серпня 2006 року на підставі розпорядження голови Галицької районної адміністрації ЛМР від 08 серпня 2006 року № 1006.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині виселення мешканців квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_1, які зареєстровані та проживають в іпотечній квартирі та зняття їх з реєстрації.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника.

Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_1, квартира є їх постійним місцем проживання, загальна площа вказаної квартири складає 63,8 кв м., згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 52927458 від 10 лютого 2016 року. Іншого нерухомого житлового майна ОСОБА_3 не має у власності.

Отже рішення суду в частині звернення на предмет іпотеки не підлягає до виконання на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до статті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту передбаченого законом або договором ( дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст. 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду заборгованість за кредитом не погашена.

Як вбачається з позовної заяви ПАТ «Державний ощадний банк України», уточнень до позову, позивач просив стягнути заборгованість, яка станом 26 березня 2012 року становила 116 202,30 дол. США, в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 жовтня 2006 року зі змінами від 14 березня 2007 року та від 11 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України та ОСОБА_3, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 615 330 грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України, та правильно вирішив спір.

Верховний Суд аргументи, викладенів касаційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки по своїй суті вони зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до статті 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації залишити без змін.

Додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року в частині позовних вимогпублічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення кредитної заборгованостізалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіВ. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило