Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2020 року у справі №182/653/17

Постанова

Іменем України

28 травня 2021 року

м. Київ

справа № 182/653/17

провадження № 61-11815св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Нікопольська міська рада Дніпропетровської області,

третя особа - Друга Нікопольська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Довгалем Сергієм Володимировичем, на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року у складі судді Янжули О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Нікопольської міської ради, третя особа - Друга Нікопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є троюрідною сестрою ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та постійно з 1995 року й до дня її смерті проживала з нею однією сім'єю у належному останній на праві власності будинку АДРЕСА_1.

Зазначала, що разом із ОСОБА_2 вели спільне господарство, а після її смерті вона (позивачка) займалась її похованням, розпорядилася її речами, фактично вступила в володіння та управління всім спадковим майном і прийняла спадщину. Спадщину не оформила через відсутність грошових коштів, однак продовжує проживати в спірному будинку.

У серпні 2014 року вона дізналася про наявність рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року, яким за заявою Нікопольського міськрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах Нікопольської міської ради Дніпропетровської області визнано спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 та складається з житлового будинку АДРЕСА_1, відумерлою та передано її у власність територіальної громади м. Нікополя в особі Нікопольської міської ради.

У подальшому ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року скасовано та залишено без розгляду заяву Нікопольського міськрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про визнання спадщини відумерлою.

Вказувала, що апеляційним та касаційним судами встановлено, що вона є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_2, постійно з 1995 року й до дня її смерті, а також до теперішнього часу проживає у спадковому будинку, вела зі спадкодавцем спільне господарство та фактично прийняла спадщину.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

- встановити факт спільного постійного її проживання однією сім'єю з сестрою ОСОБА_2 більше п'яти років, з 1995 року, на час відкриття спадщини в будинку АДРЕСА_1;

- в порядку спадкування за законом визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що належав спадкодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 вересня 1997 року № 1-1076;

- в порядку спадкування за законом визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1284 га, розташовану на АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 01 грудня 1997 року № 2826.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою факту проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що позивачка не довела спільне проживання зі спадкодавцем понад п'ять років, а також те, що була пов'язана з нею спільним побутом та мала взаємні права та обов'язки. Тобто, не довела, що її відносини з ОСОБА_2 були такими, що могли б свідчити про створення сім'ї з останньою. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Довгаль С. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 369/9334/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 749/308/19-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 137/1244/18-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18, від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 360/1588/17, від 08 травня 2020 року у справі № 643/3240/17, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17, від 01 липня 2020 року у справі № 643/6628/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 644/3389/18, від 11 січня 2020 року у справі № 750/474/19, від 02 червня 2020 року у справі № 466/5386/17, від 21 січня 2020 року у справі № 369/6753/17, від 13 квітня 2020 року в справі № 357/4095/16, від 20 лютого 2020 року у справі № 643/447/18, від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/16268/17, від 19 березня 2020 року у справі № 337/19664/17, від 17 березня 2020 року у справі № 278/1133/17, від 30 січня 2020 року в справі № 520/13433/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не взяли до уваги та не надали оцінки показам свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю як сестер з 1995 року до дня смерті останньої в 2014 році, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки, несли спільні витрати, вели спільний бюджет, мали спільне харчування, купували майно для спільного користування, несли спільні витрати на утримання спірного житла, ремонтували його. Натомість взяли до уваги протилежні покази свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Нікопольська міська рада подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Марганецького міського суду Дніпропетровської області справу № 182/653/17 за позовом ОСОБА_1 до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Друга Нікопольська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, якій за життя на праві власності належали житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1284 га, розташована за цією ж адресою.

За наслідками розгляду заяви Нікопольського міськрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах Нікопольської міської ради Дніпропетровської області рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року визнано спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 та складається з житлового будинку АДРЕСА_1, відумерлою й передано її у власність територіальної громади м. Нікополя в особі Нікопольської міської ради.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року скасовано, заяву Нікопольського міськрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про визнання спадщини відумерлоюзалишено без розгляду.

Обґрунтовуючи підстави даного позову, позивачка посилалась на те, що з 1995 року й до дня смерті ОСОБА_7, яка є її сестрою, проживали разом однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет і брали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, у зв'язку з чим просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 понад п'ять років до дня її смерті та в порядку спадкування за законом визнати за нею право власності на належні за життя спадкодавцю на праві власності житловий будинок та земельну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Довгалем С. В., на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року є посилання на:

- неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 369/9334/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 749/308/19-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 137/1244/18-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18, від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 360/1588/17, від 08 травня 2020 року у справі № 643/3240/17, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17, від 01 липня 2020 року у справі № 643/6628/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 644/3389/18, від 11 січня 2020 року у справі № 750/474/19, від 02 червня 2020 року у справі № 466/5386/17, від 21 січня 2020 року у справі № 369/6753/17, від 13 квітня 2020 року в справі № 357/4095/16, від 20 лютого 2020 року у справі № 643/447/18, від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/16268/17, від 19 березня 2020 року у справі № 337/19664/17, від 17 березня 2020 року у справі № 278/1133/17, від 30 січня 2020 року в справі № 520/13433/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 СК України.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п'ять років.

Суди під час розгляду справи встановили, що жодних доказів проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщинипозивачка не надала, ОСОБА_2 сама проживала в житловому будинку АДРЕСА_1. У зимовий період будинок був відключений від мереж опалення й у результаті переохолодження ОСОБА_2 отримала обмороження нижніх кінцівок, що в подальшому сприяло гангрені.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 05 червня 2012 року смерть ОСОБА_2 засвідчена за місцем проживання ОСОБА_5 у будинку АДРЕСА_1, допомогу з поховання отримала ОСОБА_5, про що свідчить довідка з пенсійного фонду, похованням ОСОБА_2 також займалась ОСОБА_5, що підтверджують наявні у матеріалах справи документи КП "Ритуальна служба" та свідоцтво про поховання № 865, видане на її ім'я.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом п'яти років на момент відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_1, визнавши, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не носили характер сімейних у розумінні статті 3 СК України та не були пов'язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.

Суди також дійшли правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати позивачку спадкоємцем четвертої черги.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги щодо неналежної оцінки судами показань свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та інших зібраних у справі доказів зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Довгалем Сергієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун