ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2025 року

м. Київ

справа № 567/93/23

провадження № 61-13925св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на

1/2 частину у будинковолодінні.

Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2008 року по 04 грудня 2009 року вона з відповідачем проживали однією сім`єю, але не перебували

у зареєстрованому шлюбі між собою. 04 грудня 2009 року вона з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

Фактично з грудня 2008 року до 04 червня 2021 року вони проживали у квартирі її матері - ОСОБА_3 за адресою:

АДРЕСА_1 . З ними також проживали її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від іншого шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 року від шлюбу з ОСОБА_2 у них народився спільній син - ОСОБА_6 .

Весною 2009 року розпочали пошук земельної ділянки у с. Вельбівне Острозького району та с. Кривин Славутського району, а 16 вересня 2009 року за спільні кошти придбали старий житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_2 , планували побудувати на вказаній земельній ділянці новий будинок.

ОСОБА_2 зареєстрував за собою право приватної власності на вищевказаний будинок, мотивуючи майбутніми незручностями з переоформленням документів у разі купівлі на них двох співвласників. Вказувала, що будинок купувався, щоб

у подальшому Вельбівненська сільська рада Острозького району Рівненської області виділила земельну ділянку для будівництва нового житлового будинку.

Вважала, що майно, набуте чоловіком і жінкою, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, придбано за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності і їх частки є рівними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд; 1) визнати житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 спільною власністю подружжя; 2) визнати за собою та ОСОБА_2 по 1/2 частини право власності на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 26 квітня 2024 року у складі судді Назарука В. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, по 1/2 за кожним, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу однією сім`єю, пов`язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, починаючи з 18 січня 2009 року по 04 грудня 2009 року, тобто до реєстрації їх шлюбу, спірне нерухоме майно набуте за спільні кошти сторін, а тому частки у спільному нерухомому майні

є рівними.

Відмовляючи у задоволенні позову у іншій частині, суд вказав, що, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна,

і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення у резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. При цьому суд послався на практику Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 26 квітня 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний будинок придбаний ОСОБА_2 через вісім місяців після розірвання попереднього шлюбу з ОСОБА_8 та за три місяці до укладення шлюбу з ОСОБА_9 . Позивачкою не надано належних та допустимих доказів ведення сторонами у період з 17 січня 2009 року по 16 вересня 2009 року спільного господарства, бюджету, витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків. Наявність близьких стосунків між сторонами до укладення шлюбу не свідчить про усталеність відносин, притаманних подружжю на момент придбання майна.

Суд також вказав, що висновки місцевого суду частково ґрунтуються

на показаннях свідків, які, у свою чергу, відсилались на твердження позивачки,

а долучені фотографії можуть підтверджувати лише факт зафіксованої зустрічі

в конкретному місці та не досліджувались в аспекті дати їх створення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга та доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повне та всебічне встановлення обставин справи, не надав належну правову оцінку поданим нею доказам. Посилається на те, що вонаналежними й допустимими доказами довела факт спільного проживання однією сім`єю із відповідачем 18 січня 2009 року

по ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час їхнього спільного проживання однією сім`єю, ОСОБА_2 не мав свого власного житла, а також грошових накопичень, а тому твердження про те, що він купив спірне нерухоме майно за особисті кошти

є необґрунтованими.

У неї були гроші на купівлю спірного житлового будинку, що підтверджується копією виписки з банку і валютних рахунків, відкритих з 2002 року. 07 липня

2009 року вона зняла зі свого банківського рахунку грошові кошти у сумі

4 985 Євро, тобто за два місяця до купівлі спірного майна. При цьому посилалась на практику Верховного Суду.

Вважає, що надані нею докази у своїй сукупності є підставою для задоволення позову. Рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Підтвердженням фактичних сімейних стосунків між нею та відповідачем є те, що ними було подано заяву про реєстрацію шлюбу, а через два місяці після купівлі спірного будинку зареєстрували шлюб. Вважає, що спірне майно куплено на користь сім`ї, земельна ділянка оформлена у шлюбі і побудовано новий будинок.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив.

У грудні 2024 року від ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його обґрунтованість та законність.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому вказано доводи, які викладені у касаційній скарзі та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу,

не заслуговують на увагу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З договору купівлі-продажу будинку житлового з надвірними будівлями

від 16 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Рівненської області Бернацькою І. М., вбачається, що ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_2 купив житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_2 . При цьому, покупець стверджував, що неодружений, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, однією сім`єю без укладення шлюбу ні з ким не проживає, а грошові кошти у сумі 12 227 грн, за які купується будинок з надвірними будівлями не є спільною сумісною власністю (том 1, а. с. 9-10).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_11 (після укладення шлюбу ОСОБА_11 ) 04 грудня 2009 року зареєстрували шлюб(том 1, а. с. 14).

Відповідно до договорів про відкриття та обслуговування поточного рахунку в іноземній валюті, що ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_1) у Публічному акціонерному товаристві «Промінвестбанк» відкрила рахунки в іноземній валюті Євро та доларах США для зберігання грошових коштів, здійснення поточних операцій, визначених чинним законодавством України, а з виписки операцій

від 05 липня 2021 року встановлено систематичне зарахування коштів у валюті Євро з 23 серпня 2002 року, зняття коштів останньою, у тому числі видачу

07 липня 2009 року коштів у сумі 4 985 Євро (том 1, а. с. 62-64).

З виписок акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» по рахунках ОСОБА_2 встановлено, що у період після розірвання шлюбу з

ОСОБА_8 і до укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку він отримав в якості заробітної плати 51 067,78 грн (після вирахування податків), отримав у банку готівкові кошти зі свого зарплатного рахунку на суму 52 020 грн, що станом на 16 вересня 2009 року за курсом Національного банку України склало 6 500 доларів США. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 за 7 місяців становила 6 612,47 грн (після вирахування податків) (том 1,

а. с. 76-86).

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 серпня

2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які

не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 23 січня 2024 року

у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40). Для того щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них (пункт 61).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі

№ 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року

у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17,

від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу

з 17 січня 2009 року по 16 вересня 2009 року.

За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені

статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів безпідставними, оскільки суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги та у доповненні до касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Посилання у касаційній скарзі щодо неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць