Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №756/5928/20
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №756/5928/20
Постанова КЦС ВП від 02.10.2024 року у справі №756/5928/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 756/5928/20

провадження № 61-7251св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 25 листопада 2020 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні майном.

2. Позовна заява мотивована тим, що 09 січня 2020 року ДП «СЕТАМ» проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року у справі

№ 756/16790/13-ц, а саме квартири

АДРЕСА_1 .

3. 23 січня 2020 року він отримав акт реалізації предмета іпотеки на електронних торгах, згідно з яким є переможцем електронних торгів.

4. 03 лютого 2020 року він отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у якій незаконно продовжує проживати колишній власник квартири - ОСОБА_2 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 .

5. Зазначає, що незаконне проживання відповідачки разом з дитиною створює йому перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні належним йому майном - квартирою.

6. Оскільки відповідачка відмовляється добровільно виселитися з квартири, просив:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою

АДРЕСА_1 ;

- усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні належною на праві власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають у квартирі АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

7. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва

від 25 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належною на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач є одноособовим власником квартири, у якій без його згоди проживає відповідачка зі своєю дитиною, чим створює йому перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні належною йому квартирою.

9. Суд застосував до спірних правовідносин статті 319 321 391 ЦК України, а також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц, згідно з яким власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

10. До спірних правовідносин про усунення перешкод у користуванні майном підлягають застосування положення статті 319 ЦК України, оскільки між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідачки не на підставі укладеного з позивачем договору. У зв`язку з проведенням прилюдних торгів право власності відповідачки на цю квартиру припинилося.

11. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року залишено без задоволення.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада

2020 року скасовано в частині задоволення вимог ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та будь-яких інших третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 25 листопада 2020 року залишено без змін.

13. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.

14. Підставою для відмови в позові про виселення особи з жилого приміщення, що є предметом іпотеки, придбаного не за рахунок отриманих у борг грошових коштів і забезпеченого іпотекою цього житла, є відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням.

15. Відповідачка може бути позбавлена права на спірне житло лише зі забезпеченням іншим житловим приміщенням у порядку, визначеному статтею 109 ЖК України, про що повинно бути зазначено у рішенні суду.

16. Позивач не надав доказів того, що відповідачка має інше житло, та не зазначив обставин щодо її виселення в інше житлове приміщення.

17. Постановою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

18. Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наданим позивачем копіям інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою ОСОБА_2 на праві власності належить житлова нерухомість: квартира АДРЕСА_3 та 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 .

19. Отже, суд апеляційної інстанції не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , придатності цих об`єктів до проживання, тому застосування частини другої статті 109 ЖК України до спірних правовідносин не відповідає встановленим обставинам у справі.

20. При новому розгляді справи постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада

2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення будь-яких третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 25 листопада 2020 року залишено без змін.

21. Апеляційний суд встановив факт належності ОСОБА_2 на праві власності 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 та суперечливі відомості стосовно зареєстрованого власника квартири АДРЕСА_3 . Враховуючи, що відповідачка не надала до суду доказів, що вказана житлова нерухомість, яка належить їй на праві приватної власності, є непридатною для проживання, апеляційний суд вважав, що у відповідачки ОСОБА_2 наявне у власності інше постійне житлове приміщення.

22. Отже оскільки позивач є одноособовим власником квартири, у якій проживає відповідачка без його згоди, чим створює позивачу перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні ним своєю квартирою, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , та усуненні перешкод у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 з вищевказаної квартири.

АДРЕСА_5 . Водночас апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині виселення будь-яких третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають в квартирі, оскільки такі позовні вимоги не конкретизовані, зокрема не зазначено в позовній заяві будь-якої іншої особи, крім ОСОБА_2 , яку б позивач просив зобов`язати усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. У травні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року.

25. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

26. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

28. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не досліджено зібрані у справі доказів, необґрунтовано відхилено клопотання, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга мотивована тим, що Оболонський районний суд м. Києва не був утворений у законний спосіб, не взятий на облік органами державної статистики, не є органом державної влади, а тому ухвалене ним рішення є незаконним.

31. Також зазначає про порушення суддями таємниці нарадчої кімнати, оскільки судді фізично не могли вчинити всі необхідні процесуальні дії для створення повного тексту рішення у проміжок часу з 02 по 07 травня 2024 року.

32. Вважає, що розгляд та вирішення справи здійснено незаконним (неповажним) складом суду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду.

33. Вказує, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки загальна площа незаконно відчуженої квартири складає 57,3 кв. м, тому у відповідача та судів були відсутні правові підстави для вчинення дій щодо відчуження цієї квартири.

34. Апеляційний суд взагалі не дослідив та не здійснив оцінку доказів, що містяться у показаннях осіб, допитаних в якості свідків, пояснення, що повністю спростовують доводи позовної заяви. Не врахував, що станом на 16 листопада 2017 року заборгованість у розмірі 808 729,40 грн, що утворилась за кредитними договорами №014/3796/32/64377 від 15 листопада 2007 року та № 22033127468 від 19 вересня 2008 року, повністю погашено.

35. Крім того апеляційний суд не зупинив провадження у цій цивільній справі до вирішення справи кримінального судочинства у порядку пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки відносно ОСОБА_1 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024102050000056 за фактом незаконного заволодіння спірною квартирою ОСОБА_1 та іншими особами за частиною 1 статті 190 КК України; відносно посадових осіб ДП «Сетам» розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024102050000054 за фактом проведення фіктивних електронних торгів

09 січня 2020 року з реалізації спірної квартири та визнання фіктивного переможця торгів за частиною 2 статті 358 КК України; відносно приватного виконавця розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024102050000055 за фактом підроблення відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на нерухоме майно.

36. Вважає, що суд об`єктивно не міг розглянути справу до вирішення справи кримінального судочинства.

37. Крім того зазначає, що апеляційним судом за клопотання відповідача не закрито провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 255 ЦПК України, проте рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня

2024 року у справі № 756/2285/22 вже частково задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення.

38. Також вказує, що апеляційний суд, побачивши юридичну необізнаність відповідачки в даній справі, відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив її належної правничої допомоги та порушив вимоги статті 58 ЦПК України, положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

39. У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено на підставі належним чином оцінених доказів, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір

№ 014/3796/82/64377, за умовами якого вона отримала від банку грошові кошти в сумі 412 080,00 грн із розрахунку 12,75 % річних строком до 15 листопада

2017 року.

41. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

від 15 листопада 2007 року № 014/3796/82/64377 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., зареєстрований в реєстрі за № 2239.

42. Предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 05 червня 2000 року на підставі наказу від 24 травня 2000 року № 650-С/К.

43. 19 вересня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 22033127468, за умовами якого банк надав

ОСОБА_2 кредит у сумі 61 855,00 дол. США строком на 120 місяців зі сплатою 15% річних.

44. 19 вересня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки для забезпечення виконання кредитного договору

№ 22033127468, відповідно до умов якого іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя, що слідують з умов кредитного договору № 22033127468, шляхом передачі ОСОБА_2 в іпотеку банку предмета іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/3796/82/64377.

45. 10 вересня 2010 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору №22033127468 про реструктуризацію кредиту, відповідно до умов якого тимчасово на періоди

з 19 вересня 2010 року до 18 вересня 2011 року було зменшено розмір щомісячного платежу відповідачки з остаточною датою погашення кредиту

19 вересня 2028 року.

46. 23 листопада 2011 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту, відповідно до якої тимчасово на періоди з 19 грудня 2011 року

до 18 грудня 2012 року було зменшено розмір щомісячного платежу за кредитним договором. На підставі цієї угоди фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилась на 15 календарний день з дня закінчення відстрочки сплати відсотків, а саме 03 січня 2013 року на суму залишкової заборгованості за відсотками.

47. Вказані обставини встановлені у справі № 756/16790/13.

48. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня

2014 року у справі № 756/16790/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами задоволено.

В рахунок погашення заборгованості в сумі розмірі 808 729,40 грн, що утворилася за кредитним договорам від № 014/3796/82/64377 від 15 листопада 2007 року, який було укладено між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , кредитним договором № 22033127468 від 19 вересня 2008 року, який було укладено між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 05 червня 2000 року на підставі наказу від 24 травня

2000 року № 650-С/К.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири в АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів та за рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку предмета іпотеки, задовольнити вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитними договорами № 014/3796/82/64377 від 15 листопада 2007 року, № 22033127468 від 19 вересня 2008 року у розмірі 808 729,40 грн з визначенням початкової вартості предмету іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 1 015 612,00 грн.

49. 20 жовтня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_2 . Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації зареєстровано місце проживання її та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

50. 09 січня 2020 року ДП «СЕТАМ» проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки на підставі рішення Оболонського районного суду від 30 січня 2014 року у справі № 756/16790/13-ц, лот № 395329, а саме квартири АДРЕСА_1 .

51. Відповідно до протоколу ДП «СЕТАМ» за № 459702 про проведені електронні торги від 09 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано переможцем торгів за лотом

№ 395329 (іпотека, двокімнатна квартира АДРЕСА_6 ).

52. 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказану квартиру та отримав свідоцтво на право власності, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

53. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року у справі № 756/19153/21, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика А.П., ДП «СЕТАМ», треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , АТ «Райффайзен Банк», про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним та скасування протоколу проведення електронних торгів.

54. У договорі іпотеки від 15 листопада 2007 року вказано, що ОСОБА_2 , як іпотекодавець, гарантувала, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не зареєстровані та не проживають малолітні та неповнолітні діти, а також відсутні неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки (пункт 5.1). Іпотекодавець має право вчинювати будь-які юридично значимі дії щодо предмета іпотеки, виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя, зокрема, передавання предмета іпотеки у користування (пункт 5.3.).

55. 28 лютого 2020 року Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та її сина на підставі того, що під час подання заяви про реєстрацію місця проживання від 20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 не повідомила, що на вказану квартиру накладено обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 15 листопада 2007 року.

56. Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва станом

на 07 березня 2020 року у квартирі

АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи.

57. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня

2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 20 вересня 2022 року, позов ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , задоволено. Скасовано рішення, прийняте Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 лютого 2020 року про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зобов`язано Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

58. Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі

№ 756/7614/21 (провадження № 61-10654св22) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасовано. У позові ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , відмовлено, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача.

59. Таким чином, вказане рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 лютого 2020 року у встановленому законом порядку не скасоване.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

60. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

61. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

62. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

63. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

64. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

65. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

66. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

67. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

68. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована апеляційним судом, та постанова апеляційного суду відповідають.

69. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

70. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

71. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства»

від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України»

від 02 грудня 2010 року).

72. Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня

1995 року, пункт 63).

73. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

74. Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК Української РСР).

75. Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК Української РСР).

76. Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК Української РСР щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

77. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі

№ 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження

№ 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

78. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК Української РСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

79. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження

№ 14-109цс22).

80. Водночас, стаття 109 ЖК Української РСР не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.

81. Дія статті 109 ЖК Української РСР спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

82. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.

83. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 209/2032/14-ц).

84. При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК Української РСР Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19,

від 08 грудня 2021 року в справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).

85. Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується Європейський суд з прав людини при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

86. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 рокуу справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351св23), від 27 вересня 2023 рокуу справі № 756/5928/20 (провадження № 61-2232св22).

87. Як встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечувалося сторонами, спірна квартира АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку, не була придбана ОСОБА_2 за рахунок кредитних коштів.

88. Позивач ОСОБА_1 є власником цієї квартири за наслідками реалізації її на прилюдних торгах, які на час розгляду цієї справи не визнані незаконними (не скасовані) та є чинними.

89. При новому розгляді справи апеляційним судом встановлено, що відповідачці на праві власності належить 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 .

90. Крім того враховано, що наданий відповідачкою витяг з Державного реєстру станом на 01 травня 2024 року містить суперечливі відомості стосовно зареєстрованого власника квартири АДРЕСА_3 (загальною площею 157,1 кв. м), за яким з 05 березня 2018 року власником зазначена ОСОБА_4 , оскільки за наявним у справі витягом з Державного реєстру станом на 01 травня 2020 року, який також підтверджується наданим представником позивача - адвокатом Макаренко Т. В. витягом з Державного реєстру станом на 27 квітня 2024 року, зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_3 (загальною площею 157,1 кв. м) зазначена ОСОБА_2 .

91. Наданий відповідачкою ОСОБА_2 витяг з Державного реєстру станом на 01 травня 2024 року сформований за параметрами запиту - адресою місця знаходження квартири АДРЕСА_3 , а не за прізвищем, ім`ям, по-батькові та (або) РНОКПП особи власника. А відтак, вказаний Витяг не відображає наявності (відсутності) іншої зареєстрованої нерухомості ОСОБА_2 .

92. Отже враховуючи, що відповідачка не надала до суду доказів, що вказана житлова нерухомість, яка належить їй на праві приватної власності, є непридатною для проживання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідачки ОСОБА_2 наявне у власності інше постійне житлове приміщення.

93. Таким чином, оскільки позивач є одноособовим власником квартири, у якій проживає відповідачка без його згоди, чим створює позивачу перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні ним своєю квартирою, апеляційний суд правильного погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 з вищевказаної квартири.

АДРЕСА_7 . У цій справі виселення ОСОБА_2 із спірного житла відповідає пропорційності втручання в право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції, адже відповідачка забезпечена іншим житловим приміщенням.

95. Натомість неможливість позивача як власника здійснювати свої правомочності щодо володіння, користування та розпорядження квартирою через проживання в ній відповідачки необхідно розцінювати як порушення прав позивача як власника житлового приміщення у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

96. Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині виселення будь-яких третіх осіб, які незаконно без будь-якої правової підстави фактично перебувають в спірний квартирі, оскільки такі не конкретизовані, зокрема не зазначено в позовній заяві будь-якої іншої особи, крім ОСОБА_2 , яку б позивач просив зобов`язати усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення.

97. Водночас Верховний Суд враховує, що доводи касаційної скарги також зводяться до незгоди відповідачки із набуттям позивачем права власності на спірну квартиру, однак станом на час розгляду цієї справи останній є правомірним власником спірної квартири.

98. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та неврахування погашення кредитної заборгованості є безпідставними, оскільки в даному випадку предметом розгляду справи є виселення відповідачки, а не звернення стягнення на предмет іпотеки.

99. Також апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_2 на необхідність зупинення провадження у цій справі до розгляду справи

№ 756/2285/22, оскільки в останній справі ОСОБА_1 звертався із вимогами в 2022 році, тобто після відкриття провадження у справі і ухвалення оскаржуваного рішення 25 листопада 2020 року, яке є предметом перегляду, зазначивши, що таке судове рішення не позбавляє осіб, які беруть участь в цій справі, заявляти (доводити) про тотожність вимог, які переглядає суд в іншій справі із застосуванням наслідків, передбачених ЦПК України.

100. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не задовольнив її клопотання про закриття провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року у справі № 756/2285/22 вже частково задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідачкою такого клопотання не заявлялося.

101. Щодо не зупинення апеляційним судом провадження у цій цивільній справі до вирішення справи кримінального судочинства у порядку пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, Верховний Суд наголошує, що предметом розгляду цієї справи є виселення відповідачки і суд має право самостійно встановлювати обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, які є предметом судового розгляду.

102. Також, з постанови апеляційного суду вбачається, що за клопотанням відповідачки ОСОБА_2 , з метою забезпечення її права на правову допомогу з боку адвоката, 08 лютого 2024 року розгляд справи був відкладений, а 14 березня 2024 року у розгляді справи було оголошено перерву. При цьому, було роз`яснено відповідачці, що за наявної в розпорядженні суду інформації, право на зайняття адвокатською діяльністю у особи, яку ОСОБА_2 зазначала представником ( ОСОБА_5 ), було припинено на підставі рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області № 135/2021 від 16 червня 2021 року, доказів скасування (визнання нечинним) такого рішення до суду не надано, а представником відповідачки у цій справі може бути особа, яка є адвокатом та має свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю.

103. З огляду на вказане доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову апеляційного суду у задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи та позбавлення її належної правничої допомоги також є безпідставними.

104. Доводи касаційної скарги про те, що Оболонський районний суд м. Києва не є органом державної влади, а тому ухвалене ним рішення є незаконним, про порушення суддями таємниці нарадчої кімнати у зв`язку із швидким виготовленням повного тексту оскаржуваного рішення суду, та про розгляд та вирішення справи незаконним (неповажним) складом суду, є необґрунтованими та спираються на вільне трактування заявницею норм матеріального та процесуального права.

105. Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій справі підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

106. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

107. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

108. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

109. Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

110. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37

(у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

111. Отже вказаний вище Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання рішення суду в частині виселення ОСОБА_2 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування підлягає зупиненню.

112. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанцій в частині, яка не скасована апеляційним судом, та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року в частині, яка не скасована постановою апеляційного суду, та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович