Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2024 року у справі №686/24739/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 686/24739/20

провадження № 61-16266св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

21 березня 2023 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.

Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що з 15 липня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

13 липня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька

ОСОБА_3 .

Позивачка вказувала, що після розірвання шлюбу, а саме з жовтня 2016 року, вони з відповідачем почали знову проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, спільний бюджет. Всі разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Крім фактичного проживання, відповідач був і зареєстрований за цією адресою.

24 травня 2017 року, під час спільного проживання, за рахунок накопичених спільних коштів сторони придбали трьохкімнатну квартиру

АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу за спільною згодою було оформлено на ім`я відповідача. Після придбання квартири вона займалась ремонтом, закупляла матеріали, підшукувала робочих, здійснювала взаємодію з надавачами житлово-комунальних послуг. Крім того, для проведення ремонтних робіт у цій квартирі позивачка взяла кредит на суму 34 320,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 , запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було проведено відповідно до статті 135 СК України.

Після народження сина сторони разом із дітьми проживали на АДРЕСА_1 , оскільки в новій квартирі не були завершені ремонтні роботи.

28 травня 2018 року сторони разом поїхали до м. Ялти, де проживали три місяці.

Після припинення фактичних шлюбних відносин, а саме 31 серпня 2020 року, відповідач без повідомлення та згоди позивачки відчужив квартиру

АДРЕСА_2 . Кошти від продажу використав на власний розсуд, в результаті чого позбавив позивачку права користування спірною квартирою та в добровільному порядку не відшкодував половину вартості квартири, яка є спільною сумісною власністю, чим порушив її право власності.

ОСОБА_1 з рахуванням уточнень просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2

з жовтня 2016 року до 28 серпня 2019 року; виділити їй в особисту власність 1/2 частини грошових коштів, отриманих від продажу ОСОБА_2 трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 61,5 кв. м; стягнути з ОСОБА_2 на її користь в порядку поділу спільного майна подружжя 325 981,00 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

21 березня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з жовтня 2016 року до 28 серпня

2019 року.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя 325 981,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Установивши, що спірна квартира була придбана сторонами під час проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу, є спільної сумісною власністю сторін, однак була відчужена відповідачем без згоди позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 1/2 частини вартості спірної квартири, розмір якої встановлено висновком експерта від 29 жовтня 2021 року № 850/021.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виділення в особисту власність позивачці 1/2 частини коштів, отриманих від продажу спірної квартири, суд першої інстанції дійшов висновку, що, заявляючи ці вимоги, позивачка обрала неправильний спосіб захисту.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

21 березня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено 6 700,00 грн витрат на правову допомогу.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру,

з урахуванням конкретних обставин справи, апеляційний суд вважав, що витрати на правову допомогу становлять 6 700,00 грн, як це визначено

в договорі про надання правової допомоги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 листопада 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявника обмежено у доступі до правосуддя, оскільки суд відмовився повертитися до стадії підготовчого провадження. Суди не встановили джерело походження кошів, за які була придбана спірна квартира. Заявник вказує, що сам лише факт перебування

у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав

і обов?язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Суди неправильно оцінили та дослідили події, які відбувалися із середини 2016 року до липня-серпня 2017 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня

2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі

№ 554/8023/15-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року

у справі № 466/3769/16, від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19,

від 30 листопада 2022 року у справі № 757/2361/15-ц, від 14 вересня

2023 року у справі № 278/3095/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

17 січня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга є безпідставною, а оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, оскільки відповідач не надав доказів, які спростували б факт проживання однією сім?єю та придбання спірної квартири не за спільні кошти подружжя. Аргументи відповідача, які наведені в касаційній скарзі, не підтверджуються жодними доказами. Розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції відбувся за участю відповідача та його представника, а тому такі аргументи касаційної скарги

є безпідставними.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

19 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 15 липня 2006 року перебували

у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась донька ОСОБА_3 .

Місце проживання ОСОБА_1 з 04 квітня 2006 року зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_1 .

Місце проживання ОСОБА_2 з 12 січня 2012 року до 23 травня 2018 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

24 травня 2017 року між ОСОБА_4 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1

і ОСОБА_2 , що встановлено рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 липня 2020 року у справі № 686/20450/20,

а також визнається відповідачем.

Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 28 листопада 2019 року № 972 ОСОБА_1 від імені малолітньої

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надано дозвіл на набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім?я дитини ОСОБА_6.

31 серпня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_5 (покупець) без згоди ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_2 продав,

а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з умовами договору відчуження квартири здійснено за 369 997,00 грн.

Згідно з довідкою від 14 вересня 2020 року № 398, виданою Західним територіальним КЕУ Квартирно-експлуатаційним відділом, м. Хмельницький будинкоуправління № 2 , ОСОБА_1 в період з 2018 року до серпня

2019 року проживала за адресою: АДРЕСА_4 .

Суд допитав свідків, які повідомили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 жили

в гуртожитку, як одна сім`я.

Згідно з висновком експерта від 29 жовтня 2021 року № 850/021, зробленим на виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року, ринкова вартість квартири

АДРЕСА_2 станом на дату продажу становить 651 962,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають

у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що

є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України,

в редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм з урахуванням розумності свідчить, що:

у статті 74 СК України врегульовано тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що

є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України;

у статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпціюспільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів;

законодавець визначив у статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті;

як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували

у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України

(у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що

є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні по суті висновки щодо застосування статті 74 СК України

(в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) зроблені у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати

і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 753/12786/17 (провадження № 61-7994св22) вказано, що

«частиною другою статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або

в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною,

а особистою власністю, якщо воно набуто під час спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу (перебування у фактичних шлюбних відносинах), проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності таких осіб на майно, яке набуте ними в цей період, тим з них, який її спростовує. З огляду на викладене, оскільки відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання цієї квартири їх спільною сумісною власністю».

Подібний висновок зроблено також у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зроблено висновок, що «сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого

з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження

№ 61-9018сво18)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Надаючи оцінку сукупності доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з жовтня 2016 року до серпня 2019 року проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу, під час вказаного періоду вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет;

під час спільного проживання 24 травня 2017 року придбали квартиру АДРЕСА_2 ;

31 серпня 2020 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 квартиру

АДРЕСА_2 за 369 997,00 грн;

згідно з висновком експерта від 29 жовтня 2021 року № 850/021 ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 651 962,00 грн.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2016 року до 28 серпня 2019та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя

325 981,00 грн вартості 1/2 частини квартири

АДРЕСА_2 .

Аргументи касаційної скарги про те, що справу розглянуто за відсутності сторони відповідача, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що під час розгляду справи в суді першої й апеляційної інстанції був присутній представник відповідача.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Щодо заявлених клопотань

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, які вона понесла за підготовку відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката,

в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу

у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції ОСОБА_1 надала:

договір про надання правничої допомоги від 11 січня 2024 року, укладений між адвокатом Кравчук С. П. і ОСОБА_1 , за умовами якого предметом цього договору є підготовка відзиву на касаційну скаргу у справі

№ 686/24739/20, що перебуває в провадженні Верховного Суду (пункт 1.1 договору). За надання юридичної допомоги клієнт зобов?язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 5 000,00 грн, який не залежить від результату розгляду справи (пункт 3.1 договору);

акт № 1 приймання-передачі послуг до договору про надання правової допомоги від 11 січня 2024 року, з якого відомо, що станом на 16 січня

2014 року адвокат виконав, а клієнт прийняв виконання юридичних послуг

у справі № 686/24739/20, а саме підготовка відзиву на касаційну скаргу, вартість яких визначено в розмірі 5 000,00 грн. Клієнт не має претензій щодо обсягу, вартості, своєчасності, повноти та якості наданих послуг. Акт підписано адвокатом Кравук С. П. і клієнтом ОСОБА_1 ;

довідку від 17 січня 2024 року, видану адвокатом Кравчук С. П., якою підтверджено факт оплати ОСОБА_1 гонорару в розмірі 5 000,00 грн за надання правової допомоги на підставі договору від 11 січня 2024 року;

докази надіслання відзиву ОСОБА_2 .

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Заперечень щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 не надав.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

З огляду на відсутність заперечень щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції підлягає задоволенню.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу

з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від

10 жовтня 2023 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов