Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2018 року у справі №359/10128/16

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 359/10128/16-ц

провадження № 61-43508св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит",

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - Апостолюк Олександр Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Суханової Є. М., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" (далі - ПАТ "Банк національний кредит") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2014 року ПАТ "Банк національний кредит" і ОСОБА_1 уклали договір банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1. За умовами договору банк відкрив банківський рахунок № НОМЕР_1, а ОСОБА_1 вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 114 000,00 дол. США.

ПАТ "Банк національний кредит" зобов'язався розміщувати ці грошові кошти на депозит з 23 червня 2014 року до 23 червня 2017 року та сплачувати проценти за користування грошовими коштами в розмірі 8% річних. Як вбачається з пункту 3.7 договору банківського вкладу, у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника в період від одного до 1 096 днів з дати внесення суми депозиту, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 2% річних та 1 % річних для іноземних валют за весь час знаходження коштів на депозитному рахунку.

Між банком та ОСОБА_1 05 лютого 2015 року укладений договір про внесення змін № 1 до договору банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року. Цим договором пункт 3.7 був викладений у такій редакції: "у випадку розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника розмір процентів за користування депозитом становить 8 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року № 114 у ПАТ "Банк Національний кредит" запроваджена тимчасова адміністрація.

Під час проведення перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, виявлено, що в договорі про внесення змін № 1 від 05 лютого 2015 року до договору банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року ПАТ "Банк національний кредит" відмовився від власних майнових вимог до відповідача. Ця обставина свідчить про те, що вказаний договір суперечить пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак договір є нікчемним.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсним договір про внесення змін № 1 від 05 лютого 2015 року до договору банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договором банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року передбачені виключно грошові зобов'язання ПАТ "Банк національний кредит" повернути відповідачу депозит та сплатити йому проценти за користування ним, тому договір про внесення змін до цього договору №1 від 5 лютого 2015 року не може містити відмову позивача від власних майнових вимог до ОСОБА_1, у зв'язку з чим оспорюваний договір не суперечить пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У травні 2018 року ПАТ "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2018 року апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позов ПАТ "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину недійсним задоволено.

Визнано договір про внесення змін № 1 від 05 лютого 2015 року до договору банківського вкладу № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк національний кредит" недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк національний кредит" (у стадії ліквідації) судові витрати в сумі 3 445,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить ознаки нікчемного правочину, такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-881цс17 та від 09 серпня 2017 року № 6-1121цс17.

Відмовляючи у позові, місцевий суд не взяв до уваги той факт, що в результаті проведення перевірки уповноваженою особою Фону гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" договору № 1 від 05 лютого 2015 року про внесення змін до договору банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак у зв'язку із не застосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, банк фактично відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду, стягнути із позивача на його користь судові витрати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

26 вересня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Розгляд заяв та клопотань

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив обставини справи щодо перевищення повноважень Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та щодо порядку виявлення нікчемних договорів, який передбачено частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У жовтні 2018 року до Верховного Суду від ПАТ "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Тлумачення змісту частини 5 статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має містити обґрунтування необхідності про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про наявність сформованої єдиної правозастосовчої практики при застосуванні норм права у подібних правовідносинах, тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 23 червня 2014 року сторони уклали договір банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 (т. 1 а. с. 4-7).

Згідно умов договору позивач відкрив банківський рахунок № НОМЕР_1, а ОСОБА_1 вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 114 000,00 дол. США.

ПАТ "Банк національний кредит" зобов'язався розміщувати ці грошові кошти на депозит в період часу з 23 червня 2014 року до 23 червня 2017 року та сплачувати проценти за користування грошовими коштами в розмірі 8% річних.

Пунктом 3.7 договору, передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, якщо дата розірвання договору припадає на період від 01 до 1096 дня з дати внесення вкладником суми депозиту, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних для національної валюти та 1% річних для іноземних валют (т. 1 а. с. 5).

05 лютого 2015 року сторони уклали договір про внесення змін № 1 до договору банківського вкладу "Стандартний" № DF1489/2014-1 від 23 червня 2014 року (т. 1 а. с. 8), відповідно до якого пункт 3.7 викладено у такій редакції: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 8 % процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку" (т. 1 а. с. 8).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року № 114 у ПАТ "Банк Національний кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію (т.1 а. с. 107-108).

Згідно із постановою Правління Національного Банку України від 05 червня 2015 року № 358 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк національний кредит" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

28 вересня 2015 року ПАТ "Банк національний кредит" направив ОСОБА_1 лист про те, що відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою здійснено перевірку договору про внесення змін № 1 від 05 лютого 2015 року до договору банківського вкладу "Стандартний" укладеного 23 червня 2014 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_1.

За результатами перевірки встановлено, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказаний договір є нікчемним. У зв'язку із не застосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 24 900,41 дол. США (т. 1 а. с. 98,100,101).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

За статтею 38 ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до статтею 38 ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Із справи відомо, що у грудні 2016 року ПАТ "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину недійсним.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання нікчемного правочину недійснимне може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.

Верховний Суд, встановивши, що суди неправильно застосували норми матеріального права, дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину недійсним відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров І. М. Фаловська С.

П. Штелик