Історія справи

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 205/7827/20

провадження № 61-5704св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Грушицького А. І

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, про визнання права власності на нерухоме майно, визнання договору іпотеки припиненим, вилучення відомостей про обтяження, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року, ухвалене суддею Мовчаном Д. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Деркач Н. М., Демченко Е. Л., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 квітня 2020 року вона позичила ОСОБА_2 250 000 грн, про що вони того ж дня уклали нотаріально посвідчений договір позики. У результаті неповернення позичених коштів, 05 травня 2020 року було видано виконавчий напис про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 . З указаним виконавчим написом ОСОБА_1 звернулася до приватного виконавця, який за результатами вчинених виконавчих дій виніс постанову про передачу квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , у власність стягувача - ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості. 18 травня 2020 року остання отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

20 травня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. було зареєстроване обтяження квартири АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Укрдебт плюс».

ОСОБА_1 дізналася, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 отримав у ПАТ «Укрсиббанк» кредит, на забезпечення якого передав в іпотеку зазначену вище квартиру. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року у позові ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсиббанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Ураховуючи викладене, позивач просила: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати припиненим договір іпотеки, на підставі якого 13 жовтня 2006 року Дніпропетровським міським нотаріальним округом внесені відомості в Державний реєстр іпотек за номером № 3884733 (номер запису про іпотеку 36565115 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ), що був укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 ; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек відповідні відомості про обтяження спірного майна.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 18 травня 2020 року № 583, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 травня 2020 року № 52274154.

Визнано припиненим договір іпотеки, на підставі якого 13 жовтня 2006 року Дніпропетровським міським нотаріальним округом внесені відомості в державний реєстр іпотек за номером № 3884733 (номер запису про іпотеку 36565115 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ), що був укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 .

Вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про обтяження квартири АДРЕСА_1 (тип обтяження: заборона на нерухоме майно; реєстраційний номер обтяження 36565115), зареєстрований 13 жовтня 2006 року реєстратором Дніпропетровського міського нотаріального округу за № 1409502.

Вилучено з Державного реєстру іпотек відомості про обтяження квартири АДРЕСА_1 (тип обтяження іпотека; реєстраційний номер обтяження 36565115), зареєстровані 20 травня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. за індексним номером 52312604.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ «Укрдебт плюс» втратило право задовольнити свої майнові вимоги за рахунок іпотечного майна і стороною відповідача не надано жодного доказу існування майнових вимог поза строками позовної давності, чи не врегульованих кредитних зобов`язань між сторонами. У зв`язку із цим суди дійшли висновку, що вказаний іпотечний договір має бути визнаний припиненим на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку», а за позивачем слід визнати право власності на таке майно, адже речове право такої особи на вказану квартиру не визнається та оспорюється ТОВ «Укрдебт плюс».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року ТОВ «Укрдебт Плюс» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

13 жовтня 2006 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 22 000 доларів США на строк до 16 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, банк того ж дня уклав з ОСОБА_2 договір поруки, а в подальшому і договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 08 грудня 2011 року право вимоги за цим кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта банк».

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 були задоволені, стягнено з останнього заборгованість за кредитним договором у розмірі 745 838 грн 35 коп.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з ненаданням позивачем до матеріалів справи договорів кредиту та іпотеки.

21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в сумі 250 000 грн на строк до 28 квітня 2020 року.

05 травня 2020 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу за заявою ОСОБА_1 вчинив виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі

250 000 грн та витрати на вчинення виконавчого напису у розмірі 1 700 грн.

13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» було укладено договір відступлення прав вимоги, у тому числі й щодо зазначеного вище кредитного договору, укладеного з ОСОБА_3 , а також договорів поруки та іпотеки, які його забезпечують.

14 травня 2020 року приватний виконавець, здійснюючи виконання виконавчого напису від 05 травня 2020 року, виніс постанову про передачу ОСОБА_1 арештованого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості.

18 травня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

20 травня 2020 року за заявою ТОВ «Укрдебт плюс» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вніс відомості про обтяження квартири АДРЕСА_1 (тип обтяження іпотека; реєстраційний номер обтяження 36565115).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Пред`являючи позов про визнання права власності та скасування запису про обтяження квартири в Державному реєстрі іпотек, ОСОБА_1 посилається на те, що ТОВ «Укрдебт плюс» не визнає її право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також на те, що на момент набуття нею права власності на це майно обтяжень не було. Крім того, позивач наголошує, що банки та ТОВ «Укрдебт плюс» пропустили строк позовної давності за основним договором, що є підставою для визнання договору іпотеки припиненим.

Щодо вимоги про визнання права власності на квартиру

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорення чи невизнання її права або у разі втрати документа, який засвідчує право власності, і при цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

За змістом наведених норм права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Отже, права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

ОСОБА_1 у своєму позові не навела і суди у рішеннях не встановили обставин оспорення чи невизнання відповідачем її права власності на спірну квартиру. Наявність в державних реєстрах записів про обтяження цієї квартири іпотекою не свідчить про невизнання іпотекодержателем права власності, а свідчить лише про його намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боржником основного зобов`язання.

Щодо припинення іпотеки у зв`язку з пропуском строку позовної давності за основним зобов`язанням

Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в Закону України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Вказана правова позиція є сталою та незмінною протягом тривалого часу. Вона, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18),

від 21 листопада 2018 року (провадження № 61-37670св18), від 28 січня

2019 року у справі № 639/7920/16 (провадження № 61-33814св18),

від 09 квітня 2019 року у справі № 910/3359/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 626/1799/17 (провадження № 61-2382св19).

Наведеного суди не врахували та дійшли помилкового висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором є підставою для задоволення позовної вимоги про припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку». Отже, суди безпідставно задовольнили вимогу позивача про визнання договору іпотеки припиненим та вилучення із відповідних державних реєстрів відомостей про обтяження предмета іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість касаційної скарги ТОВ «Укрдебт плюс» і вважає за необхідне скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О.С. Ткачук