Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №619/800/18

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 619/800/18

провадження № 61-3707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дергачівська міська рада Дергачівського району Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, на рішення Дергачівського районного суду Харківської області, у складі судді Нечипоренко І. М., від 18 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю., від 16 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дергачівська міська рада Дергачівського району Харківської області, про усунення перешкод у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на його замовлення інженером-землевпорядником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 виготовлено технічну документацію, але подати її на розгляд Дергачівської міської ради Харківської області він не може, оскільки відповідачами не підписано акт встановлення та погодження меж земельної ділянки.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, усунути йому перешкоди у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки шляхом надання права на погодження та затвердження виготовленої інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_5 технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки АДРЕСА_1 без письмової згоди суміжних землекористувачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки від 15 липня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідмова відповідачів від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав позивача на отримання земельної ділянки у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію ним земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність чи оренду, а чинне земельне законодавство не обмежує права (користування чи приватизації) на земельну ділянку у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок. Матеріали справи не містять рішення органу місцевого самоврядування про відмову позивачу у затвердженні технічної документації із землеустрою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, просить рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що єдиною перешкодою у здійсненні права позивача на приватизацію земельної ділянки є відмова відповідачів погодити межі земельної ділянки шляхом підписання відповідного акту, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Суди попередніх інстанцій, зазначивши про те, що відмова відповідачів підписати акт погодження меж земельної ділянки не порушує прав позивача, не врахували, що ця обставина є єдиною перешкодою у реалізації його права на приватизацію земельної ділянки, а обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам статті 16 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дергачівська міська рада Дергачівського району Харківської області, про усунення перешкод у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договорів дарування від 18 жовтня 1986 року та 27 липня 1998 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Дергачівської міської ради Харківської області від 30 червня 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,0833 га за вищевказаною адресою.

На підставі укладеного 10 липня 2015 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 договору, останній на замовлення позивача виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідачі відмовились від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачі своїми діями порушують його право на встановлення меж земельної ділянки в натурі з метою її приватизації, оскільки відмовляються підписувати відповідний акт погодження меж земельних ділянок.

Відповідно до статі 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється таким шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами 1 , 3 , 6 статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів.

Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

За змістом пунктів 4.1,4.2,4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно із пунктом 2.1 Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що права позивача не можуть вважатись порушеними, оскільки непогодження суміжними землекористувачами меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Чинне земельне законодавство не обмежує права (користування чи приватизації) на земельну ділянку у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Позивачем не надано рішення органу місцевого самоврядування про відмову йому у затвердженні технічної документації із землеустрою.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що його права порушено.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

При добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов'язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють ці спірні правовідносини, об'єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович