Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2019 року у справі №333/6604/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 333/6604/17-ц

провадження № 61-2190св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь",

третя особа - Запорізька обласна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2018 року у складі судді Герасименко С.

Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь"), третя особа - Запорізька обласна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про зміну причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 19 листопада 2010 року він прийнятий на роботу до

ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" на посаду слюсара-ремонтника 5-го розряду на підставі наказу від 18 листопада 2010 року № 210.

У зв'язку з скороченням його посади та робочого місця 01 червня 2017 року він був попереджений про звільнення з підприємства та ознайомлений з наказом про вимушений простій працівників ремонтних цехів підприємства.

Також його ознайомили з наявними вакантними робочими місцями для переходу, серед яких була відсутня посада слюсара-ремонтника.

Зазначає, що 01 червня 2017 року всім робітникам підприємства, крім нього, був піднятий посадовий оклад на 25 %.

На підставі цього ним була подана заява про звільнення з підприємства за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю

з 01 серпня 2017 року, яка не була задоволена.

Вважає наказ про звільнення від 02 серпня 2017 року № 812/л за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці незаконним через порушення роботодавцем строку повідомлення про ліквідацію структурного підрозділу, у якому він працював.

Вказує на безпідставність відмови ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" у задоволенні його заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, що мали місце під час оголошення простою в цеху ремонту металургійного обладнання 4 (далі - ЦРМО-4) та при підвищенні заробітної плати працівникам підприємства, що не застосовувалось для працівників, які знаходились на вивільнюваних місцях.

Вказує, що в результаті незаконних дій щодо його звільнення, відповідач повинен виплатити йому вихідну допомогу при звільненні, невиплачену заробітну плату, середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Зазначає, що незаконними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що він почав бути дратівливим, змушений шукати нову роботу, у зв'язку з чим був змінений звичайний спосіб його життя.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати незаконним наказ, виданий ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" від 02 серпня 2017 року № 812/л у частині формулювання причини звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; зобов'язати відповідача змінити в наказі формулювання причини звільнення позивача на звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору; зобов'язати відповідача внести виправлення до запису у трудовій книжці позивача щодо формулювання причин звільнення, шляхом внесення нового запису; стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 20
104,94 грн, невиплачену заробітну плату з червня 2017 року по серпень 2017 року в розмірі

4 823,68 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі

13 8487,20 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведений належними доказами факт порушення його законних прав і інтересів, а звільнення у зв'язку із скорочення відбулось у повній відповідності до вимог закону.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 31 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач подав заяву про його звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, проте відповідач його звільнив за

пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що суперечить чинному законодавству. Крім того, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки письмовим доказам та дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушень законодавства з боку відповідача. До того ж, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що відповідачем були виконані всі необхідні дії щодо працевлаштування позивача та не враховано що позивач мав переважне право на залишення на роботі.

У червні 2019 року від ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та надуманими, такими, що не спростовують законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником у ЦРМО-4 ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" на підставі наказу (розпорядження)

від 18 листопада 2010 року № 270.

Наказом від 31 травня 2017 року № 909 про зміни в організації праці та виробництва цеху ремонту прокатного обладнання (далі - ЦРПО), цеху ремонту металургійного обладнання 2 (далі - ЦРМО-2), ЦРМО-4, цеху ремонту електрообладнання металургійних цехів (далі - ЦРЄМЦ) зі структури ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" виключений структурний підрозділ - ЦРМО-4 та скасовано посади (професії) за штатним розписом вказаного структурного підрозділу, зокрема посада слюсаря-ремонтника, яку займав ОСОБА_1, а також внесені зміни у штатний розпис по ЦРМО-4 ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" шляхом виключення посад (професій) ЦРМО-4 у кількості 270 працівників.

Про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, що відбулись у ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь", ОСОБА_1 попереджений розпорядженням від 31 травня 2017 року № 503/л, з яким останній ознайомлений 01 червня 2017 року, про що у додатку № 1 до зазначеного розпорядження міститься підпис позивача.

Через відсутність обсягів робіт, необхідних для організації виробничого процесу працівників ремонтних цехів на ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" видано розпорядження

від 01 червня 2017 року № 1271 "Про вимушений простій працівників", яким визначено, що на час простою працівники ЦРМО-4 не виходять на роботу до особливого розпорядження, а оплата здійснюється із розрахунку двох третин від встановленого працівникові окладу.

ОСОБА_1 ознайомлений з вказаним розпорядчим документом 01 червня

2017 року.

Позивачу 01 червня 2017 року, 28 липня 2017 року та 02 серпня 2017 року пропонувались вакантні робочі місця, із запропонованими посадами ОСОБА_1 був ознайомлений, проте відмовився від переведення на іншу роботу, про що свідчить його підпис під списками вакантних робочих місць.

19 липня 2017 року профспілковим комітетом надано згоду на звільнення слюсаря-ремонтника ЦРМО-4 ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці і відмовою від переведення на іншу роботу, що підтверджується випискою з протоколу № 31 засідання профспілкового комітету від 19 липня 2017 року, яке відбувалось за участю позивача.

31 липня 2017 року ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" надало позивачу відповідь № 13/2046403 про відмову в задоволенні його заяви про звільнення за

частиною 3 статті 38 КЗпП України у зв'язку з тим, що факти порушення законодавства про працю з боку ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" відсутні.

02 серпня 2017 року наказом № 812/л ОСОБА_1 звільнено з комбінату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці ЦРМО-4 і його відмовою від переведення на іншу роботу.

ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом 02 серпня 2017 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 видано трудову книжку, про що свідчить його підпис в особовій картці та проведено остаточний розрахунок із виплатою вихідної допомоги у розмірі однієї заробітної плати, що дорівнює 10 052,47 грн, що підтверджується розрахунковим листом за серпень 2017 року.

У період з 09 серпня 2017 року по 11 серпня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області здійснено інспекційне відвідування ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" з питань, порушених колишніми працівниками ЦРМО-4 щодо порядку вивільнення працівників, зміни істотних умов праці. Та за результатами проведеної перевірки жодних порушень трудових прав працівників з боку ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" виявлено не було, про що складений акт перевірки № 08-02-0315/0057.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 2 статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині 2 статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Згідно з вимогами статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених статті 43 КЗпП , може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві дійсно мало місце скорочення чисельності штату у кількості 872 штатні одиниці, що відповідає положенням пункту 1 статті 40 КЗпП України. При цьому під час вивільнення позивача роботодавець пропонував вакантні посади, проте робітник відмовився від переведення на інші посади, а вільної посади, яку займав робітник, у роботодавця не було, тому порушень роботодавцем статті 49-2 КЗпП України не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач подав заяву про його звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, проте відповідач його звільнив за

пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що суперечить чинному законодавству, є безпідставним, оскільки роботодавцем повідомлено позивача листом про те, що відсутні підстави для звільнення із названої підстави, отже його заява не була задоволена.

Під час розгляду справи не встановлено порушень роботодавцем правил трудового законодавства при зміні істотних умов праці та відправлення працівників у простій згідно наказу від 01 червня 2017 року № 1271.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки письмовим доказам та дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушень законодавства з боку відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів. Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічнодослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що відповідачем були виконані всі необхідні дії щодо працевлаштування позивача та не враховано, що позивач мав переважне право на залишення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря-ремонтника у ЦРМО-4 ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь", яка була скорочена разом з іншими посадами у цеху та позивачу пропонувалися вакантні робочі місця, проте він відмовився від переведення на іншу роботу, про що свідчить його підпис під списками запропонованих вакансій при вивільненні працівників.

Доводи заявника, що він пропрацював на підприємстві 6 рокі, тому має переважене право на залишення на роботі - є необґрунтованими, оскільки законодавець пов'язує переважне право працівника на залишення на роботі, в першу чергу, з більш високою кваліфікацією та і продуктивністю його праці, а строк перебування на роботі на підприємстві враховується у третю чергу при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, а тому відсутні підстави для висновку, що роботодавцем порушенні положення статті 42 КЗпП України при звільненні позивача.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик