Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2020 року у справі №761/3965/19

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/3965/19

провадження № 61-3360св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач? ОСОБА_1,

відповідач? ОСОБА_2,

третя особа - Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року у складі судді Волошина В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до ОСОБА_2, третя особа:

Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрації (орган опіки та піклування) про зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява обґрунтована тим, що він перебував у фактичних шлюбних стосунках з відповідачем з весни 2013 року по грудень 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3. Після народження сина, він був зареєстрований у належній йому квартирі АДРЕСА_1, проте фактично проживає разом з відповідачем в квартирі АДРЕСА_2.

Оскільки він тривалий час перебуває у службових відрядженнях, дитина фактично не проживає за місцем реєстрації, а також він сплачує аліменти на утримання спільної дитини сторін на користь відповідача, то, на його думку, їх спільна дитина повинна бути зареєстрована разом з відповідачем.

Просив зобов'язати її зареєструвати сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 по місцю його фактичного проживання з матір'ю, - ОСОБА_2 і відповідно, виписати ОСОБА_4 з адреси, за якою він ніколи не проживав - АДРЕСА_3.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону та порушують права спільної малолітньої дитини інваліда сторін на право користування житловим приміщенням. Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування порушення відповідачем будь-яких цивільних прав чи інтересу позивача, при цьому судом враховано положення статей 3,8 Конвенції про права дитини, статті 13 ЦК України; статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/3965/19, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права (частину 1 статті 405 ЦК України, частину 1 статті 160 СК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зокрема, зазначала, що зняття особи з реєстрації можливе на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування приміщенням.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що спільна дитина сторін зареєстрована разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3, а фактично проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_4.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 зареєструвати спільного сина сторін по місцю його реального проживання з матір'ю - відповідачкою, тобто фактично припинити право користування спільної дитини квартирою АДРЕСА_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з частинами 1 , 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що малолітній ОСОБА_4 не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для зняття його із реєстрації за адресою: АДРЕСА_3.

Син сторін спору, ОСОБА_4, при домовленості батьків щодо його місця проживання не втрачає право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності його батьку, оскільки право користування дитиною житлом, належним батькам, охороняється законом.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, є безпідставними, оскільки така практика стосується визначення місця проживання дитини із батьком, у справ, яка є предметом розгляду, спір стосується місця реєстрації дитини, а не права проживання.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська