Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.03.2021 року у справі №234/8079/20

Постанова

Іменем України

18 червня 2021 року

м. Київ

справа № 234/8079/20

провадження № 61-2904св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача -Берзінь Сергій Людвигович,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ІНВЕСТРУМ",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - Берзіня Сергія Людвиговича на рішення Краматорського міського суду Донецької області, у складі судді Бакуменко А. В.,

від 13 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Корчистої О. І., Папоян В. В.,

від 03 лютого 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діяв адвокат Берзінь С. Л., звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ІНВЕСТРУМ" (далі - ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ")

про захист прав споживачів, встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 лютого 2020 року на його рахунок в акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк" поступило

4 975 грн начебто на підставі кредитного договору № 04097-02/2020, укладеного 20 лютого 2020 року між ним та відповідачем. Позивач наполягав, що він не укладав зазначеного кредитного договору та не брав на себе жодних зобов'язань за таким договором, отже має намір повернути відповідачу безпідставно отримані кошти у сумі 4 975 грн. Також позивач наголошував, що вказаний договір про надання кредиту, який нібито укладений в електронній формі, на його думку, в силу положень

статті 1055 ЦК України є нікчемним, оскільки укладений не у письмовій формі і не містить автентичних (рукописних) підписів сторін. Крім того, позивач посилався на те, що договір містить несправедливі умови щодо розміру процентів і комісії, що також суперечить чинному законодавству, не відповідає внутрішній волі позивача.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити нікчемність кредитного договору від 20 лютого 2020 року № 04097-02/2020, укладеного між ним і ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ", та застосувати наслідки його недійсності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" про захист прав споживачів, встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги. Міський суд виходив із того, що оспорюваний договір укладений в електронній формі, з його змісту слідує, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка

до ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладення кредитного договору відповідало внутрішній волі позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, з урахуванням ухвали Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області

від 13 жовтня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що кредитний договір містить усі істотні умови, характерні для договорів такого виду, та позичальник за допомогою електронного підпису погодився із запропонованою редакцією договору, чим погодив його умови. Таким чином, підстави для встановлення нікчемності оспорюваного правочину відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Берзінь С. Л. просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області

від 13 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 03 січня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не підписував письмово або за допомогою електронного підпису та не мав наміру укладати оспорюваний кредитний договір, а тому цей договір не може вважатися таким, що укладений у письмовій формі. ОСОБА_1 не отримував і не застосовував одноразовий ідентифікатор (CМС-повідомлення) та не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, а тому зобов'язальних правовідносин за кредитним договором між сторонами не виникало. Заявник вважає умови оспорюваного кредитного договору несправедливими.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Прохальна частина касаційної скарги містить клопотання про розгляд справи за участю представника ОСОБА_1 - Берзінь С. Л.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, який проводиться у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи, підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 -

Берзіня С. Л. про розгляд справи за його участю відсутні.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -

Берзіня С. Л. без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору про надання фінансового кредиту № 04097-02/2020 від 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 був наданий фінансовий кредит у розмірі 5 тис. грн строком на 30 днів, зі сплатою 584,0 % річних від суми кредиту з розрахунку 1,60 % на добу. Договір скріплений електронним підписом позичальника.

Додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту від 20 лютого 2020 року № 04097-02/2020 визначено графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту.

Відповідно до виписки АТ КБ "ПриватБанк" від 02 травня 2020 року на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 20 лютого 2020 року перераховані грошові кошти у розмірі 5 тис. грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За правилом частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 6 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Закону України "Про електронний цифровий підпис"; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 04097-02/2020 від 20 лютого 2020 рокуукладено між сторонами в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що без здійснення зазначених вище дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

ОСОБА_1, оскільки відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" оспорюваний кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача. Умовами оспорюваного кредитного договору не передбачено сплати комісії за обслуговування кредиту.

Висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19,

від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року

у справі № 234/7159/20.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня

2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставним, оскільки висновки судів висловленому Великою Палатою Верховного Суду висновку не суперечать.

Також безпідставним є твердження заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі з огляду на наступне.

У частинах 2 , 3 , 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Порушень порядку надання і отримання доказів у судах не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судів не було сумніву щодо відповідності паперових копій електронних доказів, наданих обоми сторонами, оригіналу. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався.

Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Берзіня Сергія Людвиговича про розгляд справи за його участю відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Берзіня Сергія Людвиговича залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 лютого

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович