Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025року

м. Київ

справа № 359/4295/24

провадження № 51-1661 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024116100000095, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України до даного покарання приєднано повністю невідбуте покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року у виді штрафу, що залишився несплаченим у розмірі 13600 грн. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.

Вироком Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року, визначити остаточно ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі несплаченої суми 13600 грн, який на підставі ч. 3 ст. 72 КК України виконувати самостійно. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 08 квітня 2024року приблизно о 20 год, перебуваючи за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, 2, помітив на землі поряд з тротуаром згорток із фольги, відкривши який виявив білу кристалоподібну речовину, та будучи особою, яка раніше вживала психотропні речовини, зрозумів що це є психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP, яку він поклав до кишені, таким чином придбав та почав зберігати для власного вживання без мети збуту. Цього ж дня, приблизно о 21 год ОСОБА_7 було затримано працівниками правоохоронного органу за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Броварська, 28, де під час особистого обшуку за участі понятих виявлено та вилучено вище зазначену психотропну речовину, яка відповідно до висновку експерта, є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - PVP, загальною масою 0,473 г.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом безпідставно застосовано положення ст. 71 КК України та ним же зазначено про те, що штраф необхідно виконувати самостійно.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що вирок апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання,

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн

В подальшому, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2024 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України приєднано повністю невідбуте покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року за ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу, що залишився несплаченим у розмірі 13600 грн та на підставі ст. 75 КК України звільнено останнього від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.

Не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій ставив питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, у зв`язку з призначенням засудженому ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків із застосуванням ст. 71 КК України, та в порушення вимог кримінального процесуального закону, одночасно звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, що є неприпустимим.

Згідно з положеннями ст. 65 ККУкраїни суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст.53 КК України; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Увипадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин застосовується призначення покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Згідно положень ч. 3 ст. 72 ККУкраїни основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Отже, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням за цією нормою закону не допускається.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , дотримався наведених вимог матеріального права в повному обсязі.

Так, суд апеляційної інстанції вироком від 29 січня 2025 року рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував та ухвалив свій, яким ОСОБА_7 засудив за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року, визначив остаточно ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі несплаченої суми 13600 грн, який на підставі ч. 3 ст. 72 КК України необхідно виконувати самостійно.

У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги захисника стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість.

Вирок апеляційного суду у відповідній частині є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає в повній мірі приписам статей 50 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були би підставою для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3