Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 226/672/22

Провадження № 51 - 2792 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022052490000030 від 10 лютого 2022 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимої,

за ст. 121 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Димитровського міського суду Донецької області від 03 листопада 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 03 листопада 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_6 не обирався.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту фактичного її затримання на виконання вироку.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

10 лютого 2022 року у вечірній час доби ОСОБА_6 за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 та їх спільними знайомими ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вживала спиртні напої. Приблизно о 18 годині між нею та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, викликаних непристойною поведінкою ОСОБА_10 , виникла словесна сварка, під час якої ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи з раптово виниклим умислом, спрямованим на спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, не пов`язаних з позбавленням його життя, схопила зі столу кухонний ніж і, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, умисно нанесла ОСОБА_10 один удар в область задньої правої поверхні грудної клітини, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент їх спричинення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду щодо неї - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У спільній касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу апеляційного суду і змінити вирок суду щодо ОСОБА_6 , призначивши їй покарання із застосуванням ст. ст. 69 75 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки та звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік, якщо вона протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки. Вважають, що судами обох інстанцій належним чином не враховано усі обставини кримінального провадження, зокрема обставини, що пом`якшують покарання, та не застосовано до ОСОБА_6 положення ст. ст. 65 69 75 КК України внаслідок їх неправильного тлумачення судами. Вказують на те, що ОСОБА_6 повністю визнала свою вину у скоєному, щиро розкаялась, самостійно повідомила поліцію про кримінальне правопорушення, вчасно викликала швидку медичну допомогу, відвідувала потерпілого у лікарні, та добровільно відшкодувала завданий збиток. Звертають увагу на поведінку потерпілого, що також стала причиною нанесення йому удару ОСОБА_6 . Також вважають, що судом невірно розтлумачено ст. 88 КК України, оскільки ОСОБА_6 визнано такою, що раніше судима, хоча насправді вона мала погашену судимість та вважалась такою, що не має судимості. Крім того, на думку осіб, які подали касаційну скаргу, у вказаному кримінальному провадженні були наявні усі умови для укладення угоди про винуватість, оскільки потерпілий просив суворо не карати ОСОБА_6 , а прокурор вважав за можливе застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України. Проте, в силу правової необізнаності укладення такої угоди не було запропоноване ОСОБА_6 , але така могла бути запропонована прокурором, чого ним зроблено не було, не роз`яснив таку можливість і суд першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.

Заперечень на касаційну скаргу від інших учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її дій за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України в редакції, яка діяла на день ухвалення вироку судом першої інстанції, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України в редакції, яка діяла на день ухвалення вироку апеляційного суду, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженої ОСОБА_6 внаслідок незастосування до неї ст. ст. 69 75 КК України не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки судів обох інстанцій щодо призначеного їй покарання.

Приймаючи рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини його скоєння, зокрема вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, що враховано як обставину, що обтяжує покарання, поведінку потерпілого, а також дані про особу ОСОБА_6 , яка на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, офіційного працевлаштування не має, негативно характеризується, заходів щодо відшкодування шкоди не вживала, є особою, позбавленою батьківських прав у зв`язку зі зловживанням спиртними напоями та невиконанням своїх батьківських обов`язків. Згідно досудової доповіді органу пробації щодо міри покарання ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення з урахуванням її особистості та способу життя оцінюється як високий, а рівень небезпеки для суспільства - як дуже високий, що на думку органу пробації, вимагає ізоляції її від суспільства.

Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння при відвертому нехтуванні моральними принципами і цінностями, такими як життя і здоров`я людини, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що її виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши їй за ст. 121 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі. Щире каяття ОСОБА_6 та її активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення враховані судом при обранні їй розміру покарання як такі, що пом`якшують його, проте в сукупності з іншими обставинами судом визнані такими, що не дають підстав для призначення їй покарання із застосуванням ст. ст. 69 75 КК України. Застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, як про це просив прокурор, судом визнано безпідставним, оскільки буде суперечити загальним засадам призначення покарання та не відповідатиме його меті. Разом із цим, врахувавши усі вищезазначені обставини та думку потерпілого щодо розміру призначеного ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції визначив, що для досягнення мети покарання, необхідним і достатнім буде його визначення для ОСОБА_6 в мінімальній межі санкції ст. 121 ч. 1 КК України, тобто у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Покарання засудженій ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене їй покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджена ОСОБА_6 , не погодившись із вироком суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.

У своїй апеляційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, вважала, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні. ОСОБА_6 просила застосувати до неї положення ст. ст. 69 75 КК України, оскільки вважала, що матеріали кримінального провадження щодо неї мають усі підстави для цього.

При розгляді апеляційної скарги засудженої ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції її доводи щодо призначеного покарання, а також щодо нероз`яснення їй права на укладення угоди, які аналогічні доводам касаційної скарги, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що призначення ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України покарання саме у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім та зазначив, що визначена ОСОБА_6 форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірною протиправному діянню, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та які, на думку засудженої, дають підстави для застосування до неї ст. ст. 69 75 КК України, апеляційний суд зазначив, що визнання вини та щире каяття ОСОБА_6 , хоч і пом`якшують покарання, проте не є обставинами, які, за умови наявності обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не є безумовними підставами для застосування ст. 69 КК України. Крім того, в обґрунтування свого рішення апеляційний суд зазначив, що, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції прийняв до уваги конкретні обставин кримінального провадження, характер вчиненого злочину, дані про її особу, яка, не дивлячись на застосування раніше до неї заходів кримінального перевиховання з боку держави, вчинила новий злочин із застосуванням насильства.

Необґрунтованими визнав апеляційний суд і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не було роз`яснено можливість укладення угоди, оскільки угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо тяжких злочинів не передбачена ст. 469 КПК України, а тому порушень вимог закону з боку прокурора або слідчого встановлено не було. Також апеляційний суд звернув увагу на те, що укладення угод у кримінальному провадженні є диспозитивним правом сторони кримінального провадження.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі та які, на думку засудженої і захисника, давали підстави для застосування до ОСОБА_6 положень ст. ст. 69 75 КК України, судом апеляційної інстанції були належним чином досліджені і враховані при прийнятті рішення. Апеляційний суд зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу засудженої визнано необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неправильне тлумачення та застосування судами положень ст. ст. 88 89 КК України, оскільки ні вирком суду, ні в ухвалі апеляційного суду на встановлювалася та не враховувалася при прийнятті рішень обставина того, що ОСОБА_6 раніше судима.

Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги про добровільно відшкодований ОСОБА_6 завданий збиток потерпілому ОСОБА_10 , оскільки дані про таке відшкодування в матеріалах кримінального провадження відсутні, судами не встановлювалися і такі також не додані до касаційної скарги.

Щодо неукладення у вказаному кримінальному провадженні угоди, то дані про те, що така ініціатива була з будь-якої із сторін за матеріалами кримінального провадження, в тому числі і з боку сторони захисту, в матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому доводи касаційної скарги щодо допущеного порушення закону в цій частині є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування та зміни судових рішень у вказаному кримінальному провадженні колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Димитровського міського суду Донецької області від 03 листопада 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3