Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 712/5082/21

провадження № 51-505км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 5 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250000000241, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Звенигородському, Лисянському, Шполянському районах, м. Ватутіному Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, тобто будучи службовою особою, вступивши в липні 2020 року у злочинну змову з ОСОБА_7 , діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, під час розгляду матеріалів щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки (кадастровий номер 7122883600:04:001:0601) площею 24 га, що знаходиться в адміністративних межах с. Журжинці Лисянського району Черкаської області, вніс завідомо неправдиві відомості до офіційних документів, а саме: протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення від 17 серпня 2020 року за таких обставин.

Так, 21 липня 2020 року ОСОБА_6 за результатами здійснення обстеження земельної ділянки було встановлено факт самовільного зайняття її частини площею 24 га, шляхом вирощування соняшника. В цей же день він зустрівся з ОСОБА_7 , котрий повідомив, що знайде особу, яка визнає у цьому свою вину та сплатить штраф. При цьому, метою ОСОБА_7 було приховування своїх протиправних дій щодо незаконного обробітку земельної ділянки та отримання формального приводу для збору вирощеного насіння соняшнику з вказаної ділянки шляхом отримання протоколу про адміністративне правопорушення.

Тоді, в період часу з 21 липня по 17 серпня 2020 року ОСОБА_7 незаконно, використовуючи особисті персональні дані ОСОБА_8 , повідомив ОСОБА_6 про те, що остання готова визнати вину у самовільному зайнятті частини земельної ділянки та направив фотокопії її паспорта, чим створив необхідні умови для складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення і внесення до нього недостовірних відомостей, тим самим сприяв вчиненню ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Після цього, ОСОБА_6 на виконання спільного з ОСОБА_7 умислу, в порушення вимог ст. ст. 245 251 256 276 КУпАП, склав та зареєстрував протокол про адміністративне правопорушення і постанову про накладення адміністративного стягнення від 17 серпня 2020 року на ОСОБА_8 , при цьому, не здобувши доказів причетності останньої до вчинення правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП, та вніс до протоколу недостовірні відомості: щодо місця його складання - с. Журжинці Лисянського району Черкаської області; вчинення ОСОБА_8 самовільного захоплення частини земельної ділянки площею 24 га; та про повідомлення ОСОБА_8 щодо місця та часу розгляду відносно неї справи про адміністративне правопорушення об 11:00 17 серпня 2020 року в приміщенні сільської ради с. Журжинці Лисянського району Черкаської області, хоча останній не знаходився за вказаною в протоколі адресою, а перебував в межах м. Черкаси.

В цей же день ОСОБА_6 , перебуваючи в м. Черкаси, зустрівся з ОСОБА_7 та передав йому матеріали про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_8 за ст. 53-1 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення, припис, постанову про накладення адміністративного стягнення, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок зайняття земельної ділянки від 17 серпня 2020 року) з метою проставлення у вказаних документах підписів від імені ОСОБА_8 .

Після цього, ОСОБА_7 у невстановлений час, але не пізніше 29 серпня 2020 р., за невстановлених обставин, достовірно знаючи, що підписи від імені ОСОБА_8 у вищевказаних документах відповідно до висновку експерта виконані не ОСОБА_8 , а іншою особою, повернув один примірник цих документів ОСОБА_6 , чим сприяв останньому у вчиненні злочину.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 жовтня 2023 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправданий за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Ну думку прокурора, рішення апеляційного суду є необґрунтованим і немотивованим, оскільки судом належним чином не перевірені доводи сторони обвинувачення, недотримано засади безпосередності дослідження доказів та безпідставно відхиллено клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів.

Зокрема, суд не надав оцінки доводам сторони обвинувачення про недопустимість показань свідка ОСОБА_7 , залишив поза увагою висновок експерта, згідно якого підписи у документах виконані не ОСОБА_8 , а іншою особою, та не спростував доводи обвинувачення про ненадання місцевим судом оцінки прямим діям ОСОБА_6 , який незаконно вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості.

При цьому апеляційний суд визнав показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_7 послідовними і такими, що не містять суперечностей, хоча цих осіб в судовому засіданні він безпосередньо не допитував.

Також суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_9 , як таким, що свідчать на користь ОСОБА_6 , проте вказаний свідок в суді першої інстанції жодних показань не надавав, оскільки скористався положеннями ст. 63 Конституції України. Крім того поза увагою суду залишились допущені місцевим судом суперечності щодо підстав виправдання обвинуваченого.

Отже, вказані порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку прокурора, призвели до незастосування апеляційним судом закону, який підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 366 КК. Відтак, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370 419 КПК і підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, виправданий просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправданий заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, при розгляді касаційної скарги прокурора суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам закону.

Статтею 17 КПК передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Статтею 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

З матеріалів справи вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 інкримінувалось внесення неправдивих відомостей в протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_8 - відомості щодо місця складання протоколу, вчинення ОСОБА_8 самовільного захоплення частини земельної ділянки, а також повідомлення ОСОБА_8 про місце та час розгляду щодо неї справи про адміністративне правопорушення. Неправдивими відомостями в постанові про накладення адміністративного стягнення є відомості щодо вчинення ОСОБА_8 самовільного захоплення частини земельної ділянки.

Суд першої інстанції допитав обвинуваченого, свідків, дослідив письмові докази, та дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за вищевказаним обвинуваченням.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі показань самого ОСОБА_6 , котрий у судовому засіданні підтвердив, що 21 липня 2020 року, під час перевірки ним було встановлено факт вирощування соняшника на земельній ділянці (с. Журжинці) та для встановлення причетних до цього, він звернувся до голови сільської ради ОСОБА_10 (нині померла) і поїхав на перевірку в інше село. Коли, цього ж дня, він повернувся, то біля приміщення сільської ради чекали ОСОБА_7 і ОСОБА_9 . Останній повідомив, що його родина має відношення до засівання вищевказаної земельної ділянки, при цьому правовстановлюючі документи у них відсутні. 21 липня 2020 року в с. Журжинці документи перевірки не оформлялись, оскільки вони мали бути надруковані із заповненням відомостей щодо правопорушників.

Також ОСОБА_6 зазначив, що особисто з ОСОБА_8 він не зустрічався, а спілкувався з нею виключно по телефону ОСОБА_7 , і вона зізналась у зайнятті ділянки та консультувалась, чи можна приватизувати цю земельну ділянку або іншу, продиктувала всі свої дані, запитувала про відповідальність за зайняття ділянки тощо. Пояснив, що ОСОБА_9 скидав на телефон паспортні дані та документи ОСОБА_8 для оформлення адміністративних матеріалів, для цього використовувався телефон ОСОБА_7 , оскільки у ОСОБА_9 був кнопковий телефон. В подальшому, ним були підготовлені та надруковані документи перевірки, і він попросив ОСОБА_7 передати їх ОСОБА_8 на підпис. При цьому попередньо зі ОСОБА_8 була розмова (по телефону), що їй передадуть документи, вона ознайомиться, підпише, якщо будуть зауваження - вкаже. Потім документи були повернуті і він передав їх на реєстрацію. ОСОБА_6 вважав, що ним здобуто достатньо доказів причетності ОСОБА_8 до самовільного зайняття земельної ділянки, враховуючи її визнавальні пояснення та пояснення свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_7 .

Крім того, ОСОБА_8 особисто сплатила в банку шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки в сумі 45 654 грн, також сплачено штраф за постановою. Постанова про накладення стягнення ніким не оскаржувалась, жодних претензій з боку сім`ї ОСОБА_8 щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності відсутні.

Водночас, ОСОБА_6 підтвердив, що в протоколі про адміністративне правопорушення невірно вказане місце складання - с. Журжинці, замість м. Черкаси, це помилкові дані. Він планував, що підготує пакет документів по декільком порушникам і вручить людям під час наступних своїх відряджень. Всі матеріали були надруковані (в тому числі й місце складання в протоколі), не вистачало лише дати складання, інше заповнювалось в електронному вигляді. Частина документів була ним особисто передана порушникам. Проте, безпосередньо прибути в с. Журжинці для оформлення адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_8 він не зміг з технічних причини, не було транспорту. Натомість, в період «ковідних» обмежень та проблем з транспортом люди з сіл не приїздили в м. Черкаси. Стосовно того, що підпис на документах не належить ОСОБА_8 йому нічого не було відомо, він не бачив хто підписував документи, чи ОСОБА_8 чи хтось із членів її сім`ї. Пізніше, йому стало відомо, що документи імовірно підписувала онука ОСОБА_8 - ОСОБА_11 .

Допитаний у суді свідок ОСОБА_7 підтвердив показання ОСОБА_6 про те, що вони зустрічались біля сільської ради під час обстеження земельних ділянок, коли ОСОБА_9 повідомив, що його матір має відношення до засівання земельної ділянки. Також свідок зустрічався з ОСОБА_6 , коли останній передавав документі на підпис ОСОБА_8 , які він віддав внучці останньої, а через деякий час забрав їх у неї та відвіз ОСОБА_6 . Свідок підтвердив, що надсилав ОСОБА_6 фото документів ОСОБА_12 . Також пояснив, що ОСОБА_9 розповідав, що вони (їх сім`я) сплатила шкоду за зайняття земельної ділянки. Крім того зазначив, що ОСОБА_8 зверталась до нього з питанням чи він зможе змолотити посіяний урожай на спірній ділянці, на що він погодився і вони уклали договір про збирання урожаю соняшнику. Однак, під час збору урожаю приїхали невідомі люди в масках, викинули його з комбайну, а чужий комбайн зібрав урожай і вивіз з поля. Після чого сім`я ОСОБА_13 телефонували на урядову гарячу лінію щодо рейдерського захвату урожаю. Пояснив, що ОСОБА_8 зверталась до сільського голови вказуючи, що це несправедливо, оскільки вона купувала посівний матеріал, платила людям за роботу, заплатила штрафи, шкоду і в них забрали весь урожай. Свідку було відомо, що саме ОСОБА_8 платила гроші дівчатам за сапання, запитувала чи можна тут обробляти культури гербіцидами. ОСОБА_8 він знає більше 15 років та зазначив, що остання могла і в телефонному режимі організувати засівання землі, обробіток, збір урожаю, тощо.

При цьому, свідок ОСОБА_8 до суду не з`явилась, сторона обвинувачення не забезпечила явку даного свідка в судове засідання. Водночас, свідок ОСОБА_9 , син ОСОБА_8 , пояснив, що матір не зможе прибути до суду за станом здоров`я. Показання стосовно обставин притягнення до адміністративної відповідальності своєї матері, обробітку нею земельної ділянки, сплати шкоди за зайняття ділянки, свідок давати відмовився. Щодо обставин обстеження земельних ділянок в липня 2020 року та зустрічі з ОСОБА_6 вказав, що він вже не пам`ятає зазначених подій.

Також судом було безпосередньо досліджено письмові докази (протокол огляду від 10 серпня 2020 року; протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 15 жовтня та 16 грудня 2020 року; висновки експерта від 10 листопада 2020 року та 9 березня 2021 року; протокол огляду предметів від 30 грудня 2020 року та інші).

Отже, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, суд дійшов висновку що вони не підтверджують того, що ОСОБА_6 усвідомлював та завідомо знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносились до протоколу та постанови, а тому дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК.

Апеляційний суд, під час перевірки рішення встановив, що місцевий суд, дотримуючись норм ст. 94 КПК, безпосередньо дослідив та оцінив усі надані стороною обвинувачення докази, виклав їх у вироку та встановив, що вони у своїй сукупності не доводять, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, тому, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, ухвалив щодо ОСОБА_6 виправдувальний вирок.

При цьому, суд звернув увагу, що до ЄРДР були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК і всі слідчі дії проводились за вказаною кваліфікацією. Водночас, обвинувачення ОСОБА_6 пред`явлено за ч. 1 ст. 366 КК, однак органом досудового розслідування не надано суду постанови про зміну кваліфікації кримінального правопорушення.

Водночас, суд вказав, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 , незважаючи на доволі значний вік, займалась фермерською (підприємницькою) діяльністю, втому числі здійснювала обробіток землі, хоча й не сама безпосередньо, проте організовувала для цього людей (наймала, платила за роботу гроші, з`ясовувала чи можна вносити гербіциди), навіть уклала договір про збирання урожаю соняшнику на спірній земельній ділянці з ОСОБА_7 , що останній підтвердив у суді, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Отже, всупереч твердженням прокурора, підстав недовіряти показанням свідка ОСОБА_7 , у суду апеляційної інстанції не було.

Крім цього, апеляційний суд звернув увагу на те, що свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні відмовився давати показання, а явку ОСОБА_8 сторона обвинувачення не забезпечила. Отже, даний свідок не надав викривальних показань щодо ОСОБА_6 , котрий згідно версії сторони обвинувачення, вніс щодо його матері завідомо неправдиві відомості до офіційних документів (зокрема, в постанові про накладення адміністративного стягнення неправдивими є відомості щодо вчинення ОСОБА_8 самовільного захоплення частини земельної ділянки).

З урахуванням наведеного, суд зазначив, що така процесуальна поведінка свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , поряд з іншими доказами, які не є достатніми для доведення вини ОСОБА_6 поза розумним сумнівом, свідчить про відсутність у свідків претензій до ОСОБА_6 , як до начальника відділу контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Суд звернув увагу, що постанова про накладення адміністративного стягнення не оскаржувалась і залишилась чинною, а ОСОБА_8 не зверталась зі скаргами щодо незаконного її притягнення до адміністративної відповідальності. Тобто, законність притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності не оскаржувалась у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалах кримінального провадження відсутні об`єктивні дані на підтвердження того, що ОСОБА_8 було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності. До того ж, 25 серпня 2020 року ОСОБА_8 сплатила в банку шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки згідно документів, складених ОСОБА_6 , а 26 серпня 2020 року був сплачений штраф за постановою, що може вказувати на те, що вона погодилась із встановленими порушеннями та притягненням її до адміністративної відповідальності.

Не підтверджено доказами у справі й наявності прямого умислу в діях ОСОБА_6 щодо внесення завідомо неправдивих відомостей до протоколу про місце складання, місце та час розглядуй справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_8 .

Апеляційний суд наголосив на тому, що дії ОСОБА_6 можуть не відповідати його функціональним (посадовим) обов`язкам, проте лише це не може слугувати підставою для притягнення останнього до кримінальної відповідальності за відсутності доказів того, що в його діях був умисел направлений на внесення до офіційних документів неправдивих даних.

Крім того, суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено факту злочинної змови між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також зловживання службовим становищем з боку ОСОБА_6 , як про це вказано в обвинувальному акті, а кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК ОСОБА_6 не інкримінується.

Таким чином, в супереч твердження прокурора, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку всім діям ОСОБА_6 , які інкримінувались йому стороною обвинувачення.

Що стосується висновку експерта, відповідно до якого підпис в документах від імені ОСОБА_8 виконаний не нею, а іншою особою, то на думку апеляційного суду вказаний доказ дійсно підтверджує не справжність підпису ОСОБА_8 та є підтвердженням поршень виконання посадових обов`язків ОСОБА_6 , проте він не підтверджує, що останній дійсно знав, що цей підпис є не справжнім, враховуючи ще й те, що він особисто не бачив хто його поставив.

Разом з цим, вказаний доказ також не доводить винуватість ОСОБА_6 у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

У підсумку суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про недоведеність того, що в діянні ОСОБА_6 є склад інкримінованого кримінального правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про невинуватість ОСОБА_6 та вважає, що вони були зроблені на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду з дотриманням вимог ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Зокрема, судами було встановлено, що ОСОБА_8 було сплачено шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки, за документами складеними ОСОБА_6 , а також штраф за постановою. Отже, відсутні підстави стверджувати, що внесені в документи відомості в цій частині є неправдивими.

Відносно доводів про неправдівість відомостей, зазначених в протоколі щодо його місця складання та повідомлення ОСОБА_8 про місце та час розгляду щодо неї справи про адміністративне правопорушення, то вказані обставини були перевірені судами, а відповіді на них відображені в судових рішеннях. При цьому, слід звернути увагу, що сторона обвинувачення не забезпечила явку свідка ОСОБА_8 в судове засідання для надання пояснень, в тому числі й з приводу її обізнаності про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Відносно тверджень прокурора про наявність суперечностей щодо підстав виправдання обвинуваченого, що залишилось поза увагою апеляційного суду, то на думку Суду, вони є неспроможними, оскільки з вироку вбачається, що рішення в цій частині є зрозумілим, а ОСОБА_6 було виправдано через недоведеність в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК).

Що стосується аргументів прокурора про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то слід вказати наступне.

Так, ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Отже, обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду.

В касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції без будь-яких підстав, не досліджуючи докази у кримінальному провадженні, надав оцінку показанням свідка ОСОБА_9 , як таким, що свідчать на користь ОСОБА_6 , однак вказаний свідок у місцевому суді відмовився давати показання.

Верховний Суд відхиляє вказані твердження, оскільки як убачається з ухвали, апеляційний суд такої оцінки показанням свідка не надавав, а лише вказав, що свідок ОСОБА_9 не надав якихось викривальних показань стосовно обвинуваченого, який за версію сторони обвинувачення, вніс щодо його матері завідомо неправдиві відомості до офіційних документів, зазначивши про самовільне захоплення нею частини земельної ділянки. Отже, така процесуальна поведінка, на думку апеляційного суду, могла свідчити про відсутність претензій до ОСОБА_6 , як начальника відділу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Крім цього, прокурор зазначає, що в порушення вимог ст. 94 КПК щодо безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд фактично надав оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , котрих безпосередньо не допитував.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Водночас, за результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених у судовому рішенні доказів (в тому числі показань обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 ) і власної оцінки їм не надавав, а тому суд не порушив вимог щодо безпосередності дослідження доказів.

За наслідками касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи, визнав їх необґрунтованими та навів належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується Верховний Суд.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив істотних порушень вимог процесуального закону, як про це зазначає сторона обвинувачення.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не викликають сумнівів щодо законності цього рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 5 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3