Історія справи

Ухвала ККС ВП від 28.04.2020 року у справі №161/1077/19

Постанова

іменем України

22 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 161/1077/19

провадження № 51-1991 км 20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Макаровець А. М., Чистика А. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Кузнецова С. М.,

в режимі відеоконференції

захисника Куденьчука О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Антонюка О. С. та прокурора Ліпка О. П., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000371, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Полонка Луцького району Волинської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 23 168 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_2 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 26 липня 2018 року приблизно о 23:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "Фольксваген Пассат 1.9 TDI", реєстраційний номер Республіки Польща НОМЕР_1, рухаючись зі сторони м. Луцька в напрямку c. Боратин Луцького району Волинської області по вул. Тополева в с. Рованці Луцького району Волинської області поблизу будинку № 40, в порушення вимог пунктів 2.3 (б), 12.2,12.3,12.4,12.9 (б) та дорожніх знаків 3.29 Правил дорожнього руху, перевищуючи встановлену відповідно до вимог дорожнього знаку максимальну швидкість 30 км/год в межах населеного пункту, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та несвоєчасно відреагувавши на її зміну при виникненні перешкоди, яку він об'єктивно був спроможний виявити, не вжив своєчасних заходів до зниження швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який перетинав проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть.

19 лютого 2020 року Волинський апеляційний суд скасував вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2019 року в частині призначеного ОСОБА_3 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, представник потерпілих - адвокат Антонюк О. С., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На його думку, призначаючи ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, апеляційний суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер суспільної небезпечності, наслідки, які настали, позицію потерпілих, котрі наполягали на суворій мірі покарання. Вказане призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість. Всупереч приписам ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд свого рішення у частині призначення покарання належним чином не мотивував, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі прокурор Ліпка О. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що положення ст. 69 КК апеляційним судом застосовані неправильно, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м'якість. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні обставини, які би пом'якшували покарання засудженого та були би підставою для призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК. Свого рішення у цій частині апеляційний суд не мотивував, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме ст. 420 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник засудженого ОСОБА_3 - адвокат Куденьчук О. А. подав заперечення на касаційні скарги представника потерпілих та прокурора, в яких вказав на їх необґрунтованість та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора та вважав, що касаційна скарга представника потерпілих також підлягає задоволенню. Захисник заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах не оспорюються.

Так, ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3, дотримався наведених вимог матеріального права.

Так, у своїх апеляційних скаргах як потерпілі, так і прокурор посилалися на м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання з огляду на необґрунтоване застосування місцевим судом положень ст. 75 КК і вважали, що засудженому слід призначити покарання, яке належить відбувати реально.

Апеляційний суд частково погодився із зазначеними доводами і скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу, обравши такий, що належить відбувати реально. При цьому, призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а і з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги те, що у результаті грубого порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху настала смерть людини.

Разом із тим, виконуючи приписи Правил дорожнього руху, суд зважив на обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, сприяння слідству, повне визнання своєї вини, відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу винного, зокрема те, що ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності притягується вперше, повністю відшкодував заподіяну шкоду в розмірі, визначеному судом, його молодий вік, позитивну характеристику засудженого за місцем проживання.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції усупереч твердженням представника потерпілих та прокурора, належно умотивувавши своє рішення, визнав їх такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Також апеляційний суд зауважив, що думка потерпілих, які наполягали на суворій мірі покарання, враховується судом в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, однак не є вирішальною при призначенні покарання.

У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційних скарг представника потерпілих та прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість.

Вирок апеляційного суду у відповідній частині є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м'якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

За таких обставин, касаційні скарги представника потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Антонюка О. С. та прокурора Ліпка О. П. не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги представника потерпілих та прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна А. М. Макаровець А. О. Чистик