Історія справи

Ухвала ККС ВП від 09.03.2020 року у справі №642/7539/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 642/7539/18

провадження № 51-1208 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Щепоткіної В. В., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,

прокурора Підгорного Д. В.,

захисника Бурми Ю. М.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бурми Ю. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220000000465, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кяхта Бурятської АРСР, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено свій, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. Визначено початок відбування строку покарання та зараховано термін попереднього ув'язнення. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком районного суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, в порушення вимог Розділу III. Придбання, зберігання, перевезення, облік і використання вибухових матеріалів" Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена Наказом МВС України №622 від 21 серпня 1998 року (з подальшими змінами та доповненнями), не маючи передбаченого законом дозволу, у невстановлений час та спосіб, придбав патрони калібру 7,62 мм в кількості 700 одиниць, дві ручні осколкові гранати Ф-1 та дві ручні осколкові гранати РГД-5, які в подальшому, без передбаченого законом дозволу, незаконно зберігав у приміщенні складу, що за адресою: АДРЕСА_2, з метою їх подальшого збуту та 23 травня 2018, близько 21:00 год збув вищевказані боєприпаси та вибухові пристрої за 4 000 грн громадянину ОСОБА_2.

Крім того, ОСОБА_1, діючи повторно, не маючи передбаченого законом дозволу, у невстановлений час та спосіб, придбав та перевіз до м. Харкова ручні протитанкові гранати РПГ-22 в кількості 8 одиниць, корпуси ручної гранати РГД-5 із маркуванням у кількості 4 одиниці, запали до ручних гранат УЗРГМ-2 у кількості 4 одиниці, карабін "СКС" калібру 7,62 мм, три пачки з 30 патронами калібру 5,45 мм; 29 патронів калібру 5,45 мм, запаяну металеву коробку (цинк) з патронами калібру 7,62 мм, які в подальшому, без передбаченого законом дозволу збув у приміщенні гаражу за адресою: АДРЕСА_3,13 липня 2018 року, близько 13:30 год, за 70 000 грн громадянину ОСОБА_2.

Він же, діючи повторно, не маючи передбаченого законом дозволу, у невстановлений час та спосіб, придбав предмети, які за зовнішніми ознаками та конструктивними особливостями співпадають з корпусом ручної осколкової гранати РГД-5 та запал до ручних гранат типу УЗРГМ, які за вибуховою категорією належать до обмежено-небезпечної та небезпечної, відповідно, які в подальшому, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу зберігав у власному автомобілі "Renault Trafic", д. н. з. НОМЕР_1, до моменту їх вилучення в ході обшуку від 13.07.2018 року.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Бурма Ю. М. просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, звільнивши засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України, не врахував належним чином всіх даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його суспільної небезпечності. Зазначає, що у суду є достатньо підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку останньому.

Під час касаційного розгляду захисник Бурма Ю. М. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу сторони захисту та просили змінити вирок апеляційного суду, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 263 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Так, як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_1 покарання було враховано всі обставини справи, в тому числі і тяжкість вчиненого останнім злочину, дані про особу винного, який раніше судимим не був, на спеціальних обліках не перебував, мав на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризувався за місцем проживання, є інвалідом 3-ї групи, пенсіонером, членом громадської організації "Луганська обласна спілка учасників бойових дій та АТО "УВО". Визнано обставиною, яка пом'якшує покарання - щире каяття та, з урахуванням всього наведеного, прийнято рішення про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства і звільнено його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який не погодився зі звільненням ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та просив в цій частині скасувати вирок і ухвалити свій, констатував, що призначаючи засудженому покарання, місцевий суд не в повній мірі врахував те, що ОСОБА_1 вчинив три епізоди умисного тяжкого злочину (у тому числі два із них з корисливих мотивів, тобто з метою особистого збагачення), а також кількість збутих боєприпасів різних видів.

З огляду на те, що залишилися не з'ясованими обставини та спосіб придбання боєприпасів, що свідчило лише про визнання засудженим своєї вини у скоєному та не свідчило про щирість його каяття чи активне сприяння розкриттю злочину, апеляційний суд не погодився з визнанням місцевим судом обставиною, яка пом'якшує покарання - щире каяття.

Водночас, визнавши обставиною, яка пом'якшує покарання - визнання вини засудженим, а також, відповідно до п. ч. 1 та ч. 4 ст. 67 КК України, обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину повторно, оскільки відповідно до встановлених судом фактичних обставин, ОСОБА_1 вчинив декілька епізодів злочинної діяльності, які кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність застосування положень ст. 75 КК України, у зв'язку з чим, вирок районного суду в цій частині скасував і ухвалив свій.

При цьому, приймаючи таке рішення, вказаний суд виходив також з того, що під час апеляційного розгляду, стороною захисту не було надано будь-яких даних про особу ОСОБА_1, які б могли свідчити про безпідставність та суб'єктивність апеляційних доводів прокурора щодо м'якості призначеного засудженому покарання та неправильного звільнення від його відбування з випробуванням. Наявність характеристики за підписом дільничного офіцера поліції Р. Полішука про те, що ОСОБА_1 не порушує громадського порядку і не має компрометуючої інформації стосовно нього, а також довідки про працевлаштування сторожем в СК "Бригантина", істотно не зменшують ступеня тяжкості вчиненого ним злочину.

Не погодився апеляційний суд з посиланнями сторони захисту на потребу ОСОБА_1 в подальшому лікуванні після отриманої в минулому травми, як на обставину звільнення останнього від відбування покарання. Визнаючи їх необґрунтованими, вказаний суд виходив з того, що питання щодо неможливості відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства внаслідок хворобливого стану здоров'я, належить вирішувати в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 84 КК України. Також апеляційний суд відзначив, що висновок органу пробації про те, що виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, не є визначальним для суду в даному конкретному випадку, виходячи з тяжкості вчиненого злочину та його підвищеної суспільної небезпеки, які вочевидь органом пробації не враховувалися.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в умовах його реального відбуття.

При цьому колегія суддів зазначеного суду звернула увагу на те, що наявність певних соціальних зв'язків засудженого та стан його здоров'я, не стали стримуючими факторами від вчинення ним умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України відносно ОСОБА_1 погоджується і колегія суддів, в зв'язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про наявність достатніх підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України заходу примусу, є непереконливими.

Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини кримінального провадження та відомості про особу засудженого, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про безпідставність застосування положень ст. 75 КК України, у зв'язку з чим, вирок районного суду в частині призначеного покарання скасував і ухвалив свій. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни оскаржуваного судового рішення, як про це ставить питання захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Бурми Ю. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук В. В. Щепоткіна О. П. Ємець