Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 547/140/22

провадження № 51-505 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 12021170510000124 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Устимівка Семенівського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Семенівського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2012 року за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі. Звільненого 17 грудня 2015 року умовно-достроково на невідбутий строк 11 місяців 28 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Семенівського районного суду Полтавської області від 01 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Вироком Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано.

Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вироком суду встановлено, що 11 квітня 2022 року, приблизно о 09:00 год., в умовах воєнного стану, ОСОБА_8 , будучи працівником СФГ «Дослідне», за попередньою змовою з ОСОБА_7 , здійснюючи перевезення мінеральних добрив «Карбамід» на автомобілі МАЗ 630305-20 із території СФГ «Дослідне» до поля АДРЕСА_2 , викрали один мішок мінерального добрива, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на суму 24 472 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів та скасував вирок суду першої інстанції на тій підставі, що кримінальне правопорушення вчинене під час іспитового строку, встановленого вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 квітня 2022 року, хоча цей вирок не досліджувався у суді та на момент судового розгляду не набрав законної сили. Тому засуджений вважає, що скоєне ним кримінальне правопорушення не є таким, що вчинене під час іспитового строку, а отже обґрунтування призначення йому покарання з посиланням на ст. 71 КК України суперечить нормам закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги і просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. У касаційній скарзі засуджений не оспорює фактичних обставин справи та кваліфікацію його дій. При перевірці доводів, наведених у скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Доводи засудженого зводяться фактично до незгоди з призначенням йому покарання у виді реального позбавлення волі та врахування при цьому вироку в іншому кримінальному провадженні, який не був предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції, що засуджений вважає порушенням ст. 23 КПК України.

Такі доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Стаття 23 КПК України вимагає від суду безпосереднього дослідження у судовому засіданні доказів. Згідно ст. 84 цього Кодексу доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Наявність чи відсутність попередніх судимостей є даними, що характеризують особу обвинуваченого, а не доказами в розумінні вимог кримінального процесуального закону. Тому доводи засудженого, що суд апеляційної інстанції дослідив вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 квітня 2022 року в порушення вимог ст. 404 КПК України, є безпідставними.

Крім того, з журналу та аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд у межах своїх повноважень та з метою перевірки доводів апеляційної скарги дослідив надані сторонами матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, а також вищевказаний вирок суду від 01 квітня 2022 року, який отриманий з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр).

Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для доступу до судових рішень існує Реєстр, який являє собою автоматизовану систему збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Відповідно до ст. 4 Закону судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. При цьому суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Тобто, закон передбачає можливість не тільки для кожного учасника процесу, але й безпосередньо для суду мати доступ до винесених та опублікованих у передбаченому законом порядку судових рішень щодо обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні. Тому дослідження в суді апеляційної інстанції отриманого судом з вказаного Реєстру вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 квітня 2022 року щодо ОСОБА_7 в якості даних, що характеризують його особу, не є порушенням процесуального закону, як про це стверджує засуджений.

Доводи засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно послався на вчинення ним злочину під час іспитового строку, оскільки попередній вирок не набрав законної сили, суперечать закону.

Іспитовий строк встановлюється судами з метою виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства. Такий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - бути остаточно звільненим від відбування основного виду покарання або реально його відбувати.

При цьому іспитовий строк, відповідно до ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України обчислюється з моменту проголошення вироку суду, а не з моменту набрання ним чинності, як про це помилково вказує у касаційній скарзі засуджений.

Крім того, ст. 78 КК України передбачено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.

Отже, суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК України, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили.

Проте, у даному кримінальному провадженні апеляційний суд, хоча й встановив факт вчинення ОСОБА_7 нового злочину 11 квітня 2022 року, тобто після постановлення попереднього вироку місцевого суду від 01 квітня 2022 року, проте за відсутності відповідних приводів сторони обвинувачення не мав можливості вийти за межі апеляційних вимог, про що обґрунтовано зазначив у своєму судовому рішенні.

У той же час, факт скоєння нового кримінального правопорушення під час іспитового строку був врахований судом в якості обставини, що характеризує особу засудженого, який не зробив належних висновків, будучи засудженим попереднім вироком зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України продовжив злочинну діяльність. Отже, інститут звільнення від відбування покарання не досягнув своєї мети - виправлення винної особи та попередження вчинення нею нових злочинів, головна умова застосування ст. 75 КК України - невчинення інших злочинів виконана не була. А тому апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що повторне застосування такого звільнення не буде мати ефекту та впевнить особу в безкарності її протиправної поведінки.

Врахувавши ступінь тяжкості скоєного, суд при призначенні покарання взяв до уваги всі дані про особу винного в сукупності, а саме, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, новий злочин скоїв у період іспитового строку, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, згідно досудової доповіді органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та рівень ризику небезпеки для суспільства є високим. Обставинами, що пом`якшують покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконливого висновку про призначення ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, та про неможливість виправлення його без ізоляції від суспільства.

Суд касаційної інстанції вважає, що призначене покарання є вмотивованим, відповідає вимогам статей 50 65 КК України, є законним та справедливим, воно відповідає тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів,а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги засудженого немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_3