Історія справи

Ухвала ККС ВП від 21.11.2019 року у справі №127/17911/15
Ухвала ККС ВП від 21.11.2019 року у справі №127/17911/15

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

справа № 127/17911/15-к

провадження № 51-2850км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

при секретарі Батку Є.І.,

за участю прокурора Ковальчука О.С.,

засудженого ОСОБА_1

і захисника - адвоката Вигівського О.В. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і прокурора Миколайчука Д.Г., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12015020010002034, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Жабче Горохівського району Волинськоїобласті, громадянина України, без постійного місця проживання та реєстрації, неодноразово судимого, останнього разу - вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 вересня 2009 року за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 357, ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 7 років 3 місяці позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, звільненого 19 січня 2015 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 12 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарань за цим вироком і вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 вересня 2009 року остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» постановлено зарахувати строк попереднього ув'язнення ОСОБА_1 з 08 квітня 2015 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування потерпілому ОСОБА_4 12010 грн 50 коп. матеріальної шкоди, 50000 грн - моральної шкоди, а також 5000 грн витрат на юридичну допомогу.

За вироком суду ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_5 ввечері 28 березня 2015 року на території Вінницького національного університету ім. М.І.Пирогова, що на вул. Пирогова, 56 у м. Вінниці, вчинили напад на ОСОБА_4, під час якого, погрожуючи небезпечним для життя та здоров'я насильством і демонструючи при цьому металевий предмет, схожий на ніж, який потерпілий сприйняв за справжній, заволоділи ювелірними виробами, мобільним телефоном «Nokia Asha 311» із сім-карткою та спортивною курткою на загальну суму 8801, 44 грн.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 20 квітня 2017 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Цими ж судовими рішеннями засуджено ОСОБА_5, щодо якого вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржуються.

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження. Твердить, що досудове розслідування і судове слідство було проведено однобічно, неповно, з істотними порушеннями норм Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у тому числі з порушенням його права на захист, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що всі докази, які покладено в основу обвинувального вироку, є недопустимими, ряд слідчих дій, у тому числі огляд, пред'явлення для впізнання, слідчий експеримент з ним, було проведено без дотримання вимог кримінального процесуального закону, проте суд усупереч вимогам статей 86, 87 КПК взяв ці докази до уваги. Крім того, до першого допиту його не було забезпечено захисником. Твердить, що злочину не вчиняв, а лише допоміг ОСОБА_5 здати золоті вироби в ломбард, не знаючи, що вони крадені, проте на досудовому слідстві обмовив себе під психологічним і фізичним тиском з боку працівників правоохоронних органів.

Прокурор Миколайчук Д.Г., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи доведеності винуватості та кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 187 КК, вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК не відповів на доводи, викладені в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника Красномовець Н.П., щодо суворості призначеного покарання. Звертає увагу, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника порушувалося питання про незаконне призначення ОСОБА_1 покарання суворішого за максимальне покарання, установлене в санкції ч. 2 ст. 187 КК, проте апеляційний суд, переглядаючи вирок, докладних та переконливих мотивів на спростування наведених доводів у своїй ухвалі не навів, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 і захисник - адвокат Вигівський О.В. у режимі відеоконференції підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого. Також вважали, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню. Просили скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження.

Прокурор Ковальчук О.С. вважав касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і прокурора Миколайчука Д.Г., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, необґрунтованими, просив залишити вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, Суд виходить із установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

У кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_1із ОСОБА_5 ввечері 28 березня 2015 року, побачивши в безлюдному місці ОСОБА_4, домовилися вчинити розбійний напад на потерпілого, який одразу ж і реалізували. За домовленістю ОСОБА_1 утримував потерпілого, приставивши йому предмет, схожий на ніж, до горла, а ОСОБА_5 знімав золоті прикраси, після чого вибили з рук телефон, стягнули куртку і втекли.

Потерпілий прямо вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка, погрожуючи ножем, спільними діями із ОСОБА_5 вчинила цей злочин щодо нього.

За словами свідка ОСОБА_7, за участю якого проводився слідчий експеримент із ОСОБА_1, останній добровільно, детально й послідовно в присутності понятих розповідав і показував, за яких обставин вони із ОСОБА_5 заволоділи майном потерпілого.

Згідно з даними протоколу проведення слідчого експерименту, показання ОСОБА_1 зводилися до того, що за попередньою змовою із ОСОБА_5 вони вчинити напад на ОСОБА_4, під час якого, погрожуючи ножем, заволоділи телефоном, курткою, а також золотими прикрасами потерпілого, які він (ОСОБА_1.) особисто за власним паспортом здав у ломбард.

Під час огляду ОСОБА_1добровільно віддав куртку потерпілого і пояснив, що цією курткою вони із ОСОБА_5 заволоділи, погрожуючи ножем невідомому хлопцю на території медичного університету.

З огляду на встановлений судом характер дій засуджених, пов'язаних із використанням предмета, який потерпілий сприйняв як такий, що є небезпечним для його життя та здоров'я, а також роз'яснення, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності», дії ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 2 ст. 187 КК як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, повторно.

Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення. Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні. Згідно з вимогами ст. 94 КПК суд дослідив всі обставини кримінального провадження, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 50 і 65 КК у межах санкції ч. 2 ст. 187 КК, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких, особу винуватого, який характеризується посередньо, раніше неодноразово судимий, з 2005 року з нетривалими перервами постійно перебував у місцях позбавлення волі, а звільнившись з місць позбавлення волі умовно-достроково, вчинив новий умисний злочин із застосуванням ножа. Також суд урахував думку потерпілого, який наполягав на суворому покаранні ОСОБА_1

Версія ОСОБА_1 про застосування до нього працівниками правоохоронних органів недозволених методів ведення слідства була предметом судової перевірки і не знайшла свого підтвердження.

Апеляційний суд ретельно перевірив твердження сторони захисту про непричетність обвинуваченого до цього злочину, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, у тому числі під час проведення слідчого експерименту, застосування недозволених методів слідства, порушення права на захист, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також суворість призначеного засудженому покарання і дав мотивовану відповідь на всі доводи, наведені в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника Красномовець Н.П., зазначивши, з яких підстав їх визнано необґрунтованими. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Інших доводів щодо незаконності судових рішень, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, касаційні скарги не містять, тому Верховний Суд вважає за необхідне залишити їх без задоволення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і прокурора Миколайчука Д.Г., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король М.М. Лагнюк