Історія справи

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 165/2454/21

провадження № 51-513км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020140000001335, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за тією ж адресою, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Рожищенський районний суд Волинської області вироком від 24 січня 2024 року визнав ОСОБА_6 невинуватим і виправдав за ч. 2 ст. 162 КК у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

2. ОСОБА_6 було обвинувачено в незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особи, учиненому службовою особою.

3. Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 , будучи інспектором СРПП № 3 Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області, 11 вересня 2020 року під час несення служби, переслідуючи водія автомобіля «Опель Інзігнія», д. н. НОМЕР_1 , ОСОБА_9 у зв`язку з підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), - керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, незаконно проник за останнім на огороджену територію домоволодіння подружжя ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушив їх конституційне право на недоторканність житла чи іншого володіння.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення докази не містять сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК, і виправдав його на підставі, визначеній у п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.

5. Волинський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року залишив виправдувальний вирок без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Уважає рішення незаконним і необґрунтованим через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не містить належного аналізу наданих стороною обвинувачення доказів, цей суд не виконав вимог ст. 23, ч. 3

ст. 404 КПК щодо безпосереднього повторного дослідження обставин, не повністю установлених місцевим судом під час судового провадження, які свідчили про можливість складення ОСОБА_6 адміністративного протоколу стосовно ОСОБА_9 без потрапляння на приватну територію ОСОБА_10 і доводили невиправданість такого проникнення. Також, на думку прокурора, усупереч положенням ст. 419 КПК апеляційний розгляд здійснено формально, без належної перевірки та надання обґрунтованих відповідей на доводи, наведені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність і безпідставного виправдання обвинуваченого.

Позиції учасників судового провадження

7. Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_8 , просила задовольнити їїта скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

8. Захисник виправданий ОСОБА_6 та його адвокат ОСОБА_7 заперечували стосовно задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року без зміни.

9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

10. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

11. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

12. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Водночас судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

13. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, видно, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

14. У статті 23 КПК вказано, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належно дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

15. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, установлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути вказано, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

16. Як виплаває з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дотримався згаданих вимог закону.

17. Так, здійснюючи перегляд кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_8 , представника потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 , суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в них доводи, у тому числі щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 , покладення в основу вироку доказів, наданих стороною захисту, і відхилення доказів сторони обвинувачення, які аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками й мотивами прийнятого рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено підстави, на яких апеляційні скарги визнано такими, що не підлягають задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.

18. Апеляційний суд небезпідставно визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, під час розгляду провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази без винятку, зокрема ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

19. Як правильно зазначив апеляційний суд, надаючи правову оцінку діям ОСОБА_6 та приймаючи рішення про його виправдання, місцевий суд підставно взяв до уваги показання обвинуваченого, який не заперечував перебування на подвір`ї біля будинку № 15, що на вул. Сковороди у м. Нововолинську, проте наголошував, що не мав прямого умислу на порушення недоторканності житла чи іншого володіння особи, що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 162 КК, а, виконуючи службові обов`язки, переслідував водія ОСОБА_9 , який учинив низку адміністративних правопорушень у сфері ПДР, у тому числі керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а таке порушення згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) через суворість санкції у виді обмеження в користуванні водійськими правами підпадає під визначення кримінального обвинувачення.

20. Факт перебування інспектора СРПП № 3 Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_6 як службової особи на території земельної ділянки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з переслідуванням ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується показаннями потерпілих, свідків, сукупністю письмових і речових доказів, наявних у матеріалах справи, що безпосередньо досліджувалися судом. І це проникнення було без умотивованого рішення суду та добровільної згоди власників на перебування працівника поліції ОСОБА_6 на території їхньої земельної ділянки.

21. Оскільки сторона захисту не заперечувала факту проникнення ОСОБА_6 на територію іншого володіння потерпілих без рішення суду та згоди власника, у зв`язку з підозрою ОСОБА_9 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відсутності підстав, визначених ч. 3 ст. 404 КПК, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано відмовила прокурору в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

22. Таке рішення апеляційного суду відповідає положенням ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

23. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що надані сторонами обвинувачення та захисту докази в їх сукупності свідчать про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК, зокрема відсутні як його об`єктивна, так і суб`єктивна сторони, ці докази були предметом ретельного дослідження, тому повторне дослідження вже установлених обставин не було потрібно, а прокурор не довів протилежного.

24. Рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження і досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку про недоведеність достатніми і достовірними доказами наявності в діях ОСОБА_6 як умислу на незаконне проникнення до житла (іншого володіння) особи, так і самого незаконного проникнення, оскільки його дії підпадають під положення ч. 3 ст. 30 Конституції України й ст. 38 Закону України «Про Національну поліцію», тобто є проникненням на земельну ділянку потерпілих без їх згоди та без рішення суду в невідкладному випадку, пов`язаному з безпосереднім переслідуванням особи, яку підозрюють у вчиненні адміністративного правопорушення, яке в розумінні практики ЄСПЛ вважається кримінальним, а також з урахуванням того, що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння має підвищену суспільну небезпеку, адже несе безпосередню і пряму загрозу людині, її життю, здоров`ю та безпеці, що згідно зі ст. 3 Конституції України визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, є обґрунтованим і законним.

25. Аналізуючи дії ОСОБА_6 , колегія суддів апеляційного суду слушно зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, підзаконними нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких дала Верховна Рада України. 17 липня 1997 року парламент України ратифікував Європейську конвенцію з прав людини (далі - Конвенція) та Протоколи № 1, 2, 4, 7, 11, якими визнано обов`язковість дії Конвенції в національній системі правосуддя та обов`язковість дії рішень ЄСПЛ з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. ЄСПЛ поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження та провадження у справах про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер КУпАП (справа «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine) від 15 травня 2008 року, заява № 7460/03). За практикою ЄСПЛ провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, з огляду на суворість передбачених санкцією цієї статті стягнень у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, їх каральну і профілактичну мету, у розумінні Конвенції вважається «кримінальним» (рішення у справах: «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany) від 21 лютого 1984 року, заява № 8544/79; «Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v.Austria) від 23 жовтня 1995 року, заява

№ 15523/89; «Маліга проти Франції» (Malige v. France) від 23 вересня 1998 року, заява № 27812/95; «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) від 06 вересня 2005 року, заява № 61406/00).

26. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може проникнути до житла чи іншого володіння особи без умотивованого рішення суду лише в невідкладних випадках, пов`язаних із: 1) рятуванням життя людей та цінного майна під час надзвичайних ситуацій; 2) безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення; 3) припиненням злочину, що загрожує життю осіб, які знаходяться в житлі або іншому володінні.

27. З огляду на вказані вище норми національного та міжнародного права апеляційний суд дійшов правильного переконання, що проникнення ОСОБА_6 на територію іншого володіння особи було обумовлено виключно метою припинення вчинення адміністративних правопорушень водієм ОСОБА_9 , який достеменно для обвинуваченого керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, і така поведінка ОСОБА_6 є виправданою, а оскільки в його діях не простежується мотиву, мети й прямого умислу на незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК, виключається.

28. Спростовуючи твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_6 діяв не у відповідності з вимогами Закону України «Про національну поліцію», оскільки ОСОБА_9 не представився, не повідомив про застосування технічних приладів для відеозапису, а також не вчинив низки інших обов`язкових дій, апеляційний суд правильно вказав, що зазначені обставини були предметом перевірки службового розслідування від 17 травня 2021 року стосовно обвинуваченого й можуть слугувати підставою для його притягнення до дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності, як помилково вважає прокурор.

29. Також обґрунтовано суд апеляційної інстанції визнав не вартими уваги твердження апелянтів про наявність в обвинуваченого ОСОБА_6 можливості складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_9 без проникнення на територію чужого домоволодіння з огляду на положення ст. 254 КУпАП, які передбачають складання протоколу про адміністративне правопорушення протягом 24 годин з моменту виявлення особи, яка його вчинила. Суд слушно вказав, що факт знайомства обвинуваченого з особою порушника не є достатнім для оформлення стосовно неї адміністративних матеріалів, які за правилами ст. 256 КУпАП, серед іншого, вимагають ще і її обов`язкової присутності.

30. Верховний Суд погоджується з таким рішенням апеляційного суду.

31. Також Суд уважає безпідставним посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду в постанові від 31 січня 2019 року в справі № 619/5554/14-к (провадження № 51-7079км18), якою скасовано ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК, оскільки цей суд дав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши їх на підтвердження або спростування фактичних обставин кримінального провадження. Ця правова позиція не є релевантною обставинам кримінального провадження, що є предметом розгляду.

32. Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційна скаргане містить. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли би бути безумовною підставою для скасування ухвали цього суду, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено. Отже, колегія суддів не має підстав для задоволення касаційних вимог прокурора.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3