Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.10.2019 року у справі №734/3561/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 734/3561/17

провадження № 51-991 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника потерпілих Денисенка С. В.,

захисників Гриценка В. В., Лелікової В. М.,

засудженого ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Гриценка В. В. та Лелікової В. М. на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12017270130000395 за обвинуваченням

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Побузьке Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

На підставі ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 27 травня по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3: на користь ОСОБА_1 130 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 3200 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання та 42 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу; на користь ОСОБА_2 130 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року вирок місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди змінено. Збільшено суму морального відшкодування. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 300
000 грн та на користь ОСОБА_2 300 000 грн.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_3 зараховано строк перебування під вартою з 21 червня 2017 року по 30 листопада 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що він 21 травня 2017 року приблизно о 17 год. на АДРЕСА_2 під час сварки з ОСОБА_4, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, умисно наніс останньому не менше 5-6 ударів руками, ногами та дерев'яною палицею по голові та шиї. Після втрати ОСОБА_4 свідомості, ОСОБА_3 з метою позбавлення життя, умисно завдав потерпілому удар цеглиною по голові, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер.

З метою приховання злочину, ОСОБА_3 перевіз тіло ОСОБА_4 до комплексу ПП "Промінь Озерне" у с. Озерне, де залишив його біля сміттєзвалища.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Гриценко В. В. просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вирок місцевого суду ґрунтується на недопустимих доказах (показаннях свідків, висновку експерта, протоколах за результатами негласних слідчих (розшукових) дій), яким суд не дав відповідної оцінки, незважаючи на клопотання сторони захисту; суд не взяв до уваги та не спростував належним чином твердження захисників про відсутність частини звукозапису судового засідання в суді першої інстанції від 08 грудня 2017 року. На ці порушення сторона захисту наголошувала в апеляційних скаргах, проте суд апеляційної інстанції не дав відповіді на зазначені доводи, безпідставно не задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Касаційна скарга захисника Лелікової В. М. містить аналогічні доводи щодо необґрунтованості судових рішень, а також захисник вказує, що суди не перевірили її доводів стосовно застосування до обвинуваченого недозволених методів слідства, що призвело до винесення судових рішень, які не відповідають вимогам закону. За таких обставин захисник просить скасувати рішення судів щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги захисників надійшло заперечення від прокурора, який вказує на законність та обґрунтованість судових рішень та просить залишити їх без зміни.

Захисники Гриценко В. В. та Лелікова В. М. у суді касаційної інстанції підтримали свої скарги у повному обсязі, наполягали на своїх доводах щодо неповноті та однобічності судового розгляду, порушеннях судами вимог закону та просили задовольнити касаційні скарги.

Засуджений у судовому засіданні просив задовольнити скарги захисників, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпілі та їх представник заперечували проти задоволення скарг та просили відмовити в їх задоволенні.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Аргументи захисників щодо неповноти судового розгляду, незгоди з даною судом оцінкою доказів стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким його засуджено.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України.

Зокрема, серед решти доказів, суд обґрунтовано послався на показання потерпілих, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших, які, незважаючи на те, що не були очевидцями події, надали показання стосовно відомих їм обставин, що мають значення для прийняття рішення, та відносин між обвинуваченим і потерпілим. Також суд поклав в основу вироку висновки судово-медичної, судово-імунологічної та інших експертиз, показання в судовому засіданні експертів, дані протоколів огляду місця події, проведення слідчого експерименту з обвинуваченим, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які суд оцінив відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Посилання захисників на те, що суд не розглянув їх клопотання про визнання доказів недопустимими суперечать матеріалам справи.

Згідно ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Процесуальним законом не передбачено негайного розгляду судом клопотань про визнання доказів недопустимими, винесення окремого судового рішення по кожному такому клопотанню, так само як і посилання суду у вироку на задоволення чи незадоволення зазначених клопотань. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Цих вимог закону суд повністю дотримався, оскільки вирок містить належну оцінку всіх зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів. З наведеною місцевим судом оцінкою доказів погодився і суд апеляційної інстанції.

Зокрема, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставним посилання захисників на те, що показання свідка ОСОБА_9 є показаннями з чужих слів, а отже, недопустимим доказом.

Стаття 97 КПК України передбачає, що показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Свідок ОСОБА_9 в суді першої інстанції пояснив, що йому було відомо про конфлікт ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Суди правомірно послались на показання свідка про те, що він був обізнаний про неприязні відносини покійного із ОСОБА_3, який є його сусідом, конфлікт тривав близько 2 років. Також свідок повідомив про своє спілкування з мамою покійного у день подій. Свідок давав показання під присягою, з дотриманням усіх правил допиту. У судових засіданнях стороні захисту була забезпечена можливість ставити запитання та спростовувати доводи.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ці показання повністю узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та іншими доказами. Зазначений свідок повідомив суду інформацію, яку сприймав безпосередньо. Отже, порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено.

Що стосується посилання у касаційній скарзі захисника Лелікової В. М. на тиск щодо ОСОБА_3 під час досудового розслідування, то дані обставини були предметом перевірки як суду першої інстанції, так і апеляційного суду та визнані безпідставними.

Судами встановлено, що під час проведення з ОСОБА_3 слідчого експерименту від 28 травня 2017 року останній у присутності понятих та захисника без примусу, за власною згодою розповів та показав про обставини вбивства ОСОБА_4 Також ОСОБА_3 підтвердив, що зі своїми правами, в тому числі й з правом відмовитися від будь-яких показів стосовно себе та своїх родичів, він ознайомлений, жодного психічного чи фізичного насильства до нього не застосовувалося. При цьому ОСОБА_3 розповів про такі обставини скоєного злочину, які на той момент не були відомі слідству. Жодного доказу, який було отримано в результаті порушення прав обвинуваченого, судами не встановлено. За таких обставин стверджувати про те, що суд поклав у основу вироку докази, отримані внаслідок тиску на обвинуваченого, підстав немає.

Так само безпідставним є і твердження захисників про недопустимість такого доказу, як висновок судово-медичної експертизи від 28 липня 2017 року, оскільки допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_10 пояснив, що його було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважної причини від виконання покладених на нього обов'язків при проведенні експертизи, про що на самому висновку експертизи міститься його підпис. Свої висновки експерт повністю підтвердив у судовому засіданні.

Доводи захисників про недопустимість як доказу протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними. Суд зазначив, що вказані слідчі дії були проведені на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду, зміст протоколів аудіо-, відео контролю особи викриває ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, зазначені докази у повній мірі узгоджуються з іншими доказами по справі, а тому місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку.

Таким чином, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 та правильно кваліфікував його дії.

Посилання захисників на неякісний звукозапис судового засідання не може вказувати на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки таке порушення може мати місце лише за відсутності вказаних носіїв інформації, а не посилання на їх неякісне відображення.

Статтею 412 КПК визначено, що невід'ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Аналізуючи вказану норму кримінального процесуального закону, необхідно з'ясувати, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, при цьому необхідно виходити із "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 107 КПК України, під час судового провадження щодо ОСОБА_3 здійснювалось обов'язкове фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів. Аудіо диски наявні в матеріалах провадження та містять запис судового процесу. Посилання на неналежну якість технічного запису судового засідання від 08 грудня 2017 року не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки під час наступного судового засідання 16 січня 2018 року суд повторно допитав свідків, показання яких було погано чути при відтворенні аудіозапису попереднього судового засідання.

Посилання у касаційних скаргах на те, що на аудіозапису не чути заявлених у судовому засіданні клопотань та рішень суду по ним, не може вважатися порушенням вимог кримінального процесуального закону, воно не може потягти за собою наслідків, визначених у п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки вказана інформація та її значимість не слугує інформаційною основою для ухвалення судового рішення. Отже, суд правильно дійшов висновку, що наведене захисниками порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши провадження за апеляційними скаргами, належним чином перевірив викладені в них аргументи, аналогічні наведеним у касаційних скаргах, навів в ухвалі належні й достатні мотиви своїх висновків.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Посилання захисників як на підставу для скасування ухвали на відхилення апеляційним судом їх клопотань про повторне дослідження доказів не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. При цьому повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для повторно дослідження матеріалів справи стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, а тому суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Гриценка В. В. та Лелікової В. М. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук