Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 390/200/20

провадження № 51-4179 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2022 року й ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120170000983, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Також суд задовольнив частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 і постановив стягнути з ОСОБА_7 на її користь 43 431 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 15 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Крім цього, суд вирішив долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08 грудня 2019 року, перебуваючи за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків зі співмешканкою ОСОБА_9 умисно завдав останній декілька ударів кулаками в область голови та тулуба, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілої, яка настала внаслідок тупої травми черевної порожнини з ушкодженням печінки, що ускладнилася внутрішньочеревною кровотечою.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 15 листопада 2022 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів захисника переважно зводиться до того, що місцевий суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки відсутні прямі докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. На думку захисника, суд дав неправильну оцінку дослідженим доказам, не перевірив версії обвинуваченого про інший механізм спричинення травми потерпілій, що призвело до невідповідності висновків суду у вироку фактичним обставинам кримінального провадження. На ці порушення, як зазначив захисник, не звернув уваги апеляційний суд, постановивши рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_10 зазначив, що судові рішення є законними, а вимоги захисника - необґрунтованими.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 просила залишити оскаржені судові рішення без зміни як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

З будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених цими судами. Тому аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою окремих доказів із точки зору їх належності і достовірності, надання судом переваги тим чи іншим доказам, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів, які стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційних скаргах, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд не усунув порушень вимог кримінального процесуального закону, пов`язаних із неналежним, на його думку, встановленням події кримінального правопорушення на підставі непрямих доказів винуватості ОСОБА_7 , тоді як очевидці заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть, відсутні. Проте ці доводи захисника є непереконливими.

Згідно з положеннями ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Водночас кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Апеляційний суд під час перегляду вироку перевірив в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, зіставивши фактичні дані, що містяться в покладених в основу вироку доказах, а саме: показаннях самого ОСОБА_7 , котрий пояснив, що він дійсно 08 грудня 2019 року під час сварки штовхнув правою рукою ОСОБА_9 у груди та лівою рукою вдарив її в ділянку розташування печінки, однак вважав себе непричетним до смерті останньої, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 ; даних протоколів огляду місця події, а також слідчого експерименту, під час якого ОСОБА_7 показав механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ; висновку судово-медичної експертизи від 10 січня 2020 року № 1135 про кількість, локалізацію та тяжкість виявлених на трупі ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а також додаткового висновку експерта від 31 січня 2020 року, згідно з яким механізм і локалізація тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_9 у вигляді тупої травми черевної порожнини не суперечить даним, які були отримані під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 ; показаннях судово-медичного експерта в суді та інших письмових доказах.

Також апеляційний суд урахував як допустимі докази показання потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (згідно з показаннями цих осіб ОСОБА_9 неодноразово скаржилася на застосування ОСОБА_7 щодо неї фізичного насильства), що не суперечить вимогам ст. 97 КПК України.

Суд апеляційної інстанції проаналізував усі зазначені докази, дав їм оцінку відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх допустимості, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності для підтвердження обвинувачення та, навівши підстави прийнятого рішення, погодився з висновком місцевого суду про те, що винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за обставин, указаних у вироку, доведена поза розумним сумнівом, адже відсутнє будь-яке інше пояснення смерті потерпілої, яка настала від тяжкого тілесного ушкодження у вигляді забою та розриву печінки з подальшим ускладненням внаслідок завданого ним удару.

Порушень визначеного процесуальним законом порядку збирання й подання доказів, на підставі яких суд установив факт наявності оспорюваного суспільно небезпечного діяння та винуватість у ньому ОСОБА_7 , колегія суддів під час перевірки справи не виявила. Обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, і щодо дотримання судом приписів ст. 84 КПК України в колегії суддів немає.

Також апеляційний суд ретельно перевірив усі версії події, про які зазначала сторона захисту, та вмотивовано визнав їх неспроможними.

Зокрема, апеляційний суд, спростовуючи твердження ОСОБА_7 про те, що тілесні ушкодження ОСОБА_9 могла отримати в результаті неодноразових падінь, а травма органів черевної порожнини могла бути заподіяна ОСОБА_9 також унаслідок того, що 10 грудня 2019 року він, допомагаючи останній зайти до будинку, притиснув її спину, послався на показання допитаного в суді першої інстанції судово-медичного експерта, який виключив можливість як заподіяння виявлених на тілі ОСОБА_9 тілесних ушкоджень внаслідок падіння, так і завдання травми печінки через різке стискання тулуба. Як зазначив експерт, у момент локального травматичного впливу, а саме удару, який був завданий у період до трьох днів до настання смерті, у ОСОБА_9 відбулося руйнування печінки, а згодом внаслідок крововиливу стався її розрив, від якого потерпіла померла.

Обґрунтовано було відхилено і версію ОСОБА_7 про можливу причетність до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 іншої особи, оскільки дослідженими доказами підтверджено причинний зв`язок між діями саме ОСОБА_7 , котрий завдав ударів ОСОБА_9 , зокрема в ділянку черевної порожнини, і наслідками у вигляді заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень та настання смерті від їх спричинення.

Крім цього, апеляційний суд аналізуючи доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та, надаючи кримінально-правову оцінку його діянню, правильно виходив із того, що в разі, якщо особа бажала заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження, зокрема й ті, що фактично настали, але при цьому не бажала смерті, хоча мала би її передбачати, такі дії особи охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Колегія суддів констатує, що наведені в касаційній скарзі захисника доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, його незгода з даною судом оцінкою доказів, аргументи щодо невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження які за змістом аналогічні доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Під час апеляційного провадження за участю засудженого та захисника суд з`ясував позицію сторін, ретельно перевірив аргументи апелянтів, зокрема щодо безпідставного засудження ОСОБА_7 , у своєму рішенні дав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційних скарг, визнав безпідставними вимоги сторони захисту про скасування вироку і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення залишив вирок місцевого суду без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, із зазначеними в ній висновками суд касаційної інстанції погоджується.

Мотиви незгоди захисника з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності, тяжкості вчиненого правопорушення та даним про особу винного. Вид і розмір призначеного засудженому покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.

З огляду на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено, підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3