Історія справи

Постанова ККС ВП від 04.08.2022 року у справі №524/3078/19
Постанова ККС ВП від 04.08.2022 року у справі №524/3078/19
Постанова ККС ВП від 04.08.2022 року у справі №524/3078/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 524/3078/19

провадження № 51-4993 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 червня 2020 року стосовно ОСОБА_7 ухвалено виконувати самостійно.

28 липня 2021 року ухвалою Полтавського апеляційного суду вирок суду першої інстанції змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання, як на доказ вини ОСОБА_7 , на протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 лютого 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та на показання свідків-понятих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в частині, що стосується цієї слідчої дії.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 15 лютого 2019 року приблизно о 01 год 40 хв, перебуваючи на АДРЕСА_2 , застосувавши фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, повторно, відкрито заволодів належним потерпілому ОСОБА_8 мобільним телефоном «iPhone6 Plus», спричинивши останньому майнової шкоди на суму 5600 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильну правову оцінку обставин, просить їх скасувати, а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити. Свої вимоги захисник мотивує тим, що під час судового розгляду судовими інстанціями дана неправильна оцінка обставинам, у зв`язку з чим ОСОБА_7 було безпідставно засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України. Посилається на те, що працівники поліції незаконно перевірили кишені ОСОБА_7 та фактично затримали його підзахисного 16 лютого 2019року. Крім того, вказує на те, що ряд доказів у кримінальному провадженні було зібрано після закінчення строку досудового розслідування.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження закрити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч.1ст.412КПКУкраїни).

Статтею 438 КПК України передбачено, що неправильна оцінка обставин, які стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник ставить питання про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.

Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

При цьому суд першої інстанції урахував показання:

- потерпілого ОСОБА_8 про те, що о 02 год 15 лютого 2020 року він перебував зі своїм товаришем ОСОБА_11 у дворі будинків на АДРЕСА_3 . Відійшовши від товариша, щоб викликати таксі, та набравши номер служби таксі, відчув удар у праву частину голови, від чого впав, а телефон випав з рук. ОСОБА_7 схопив телефон та побіг у бік сміттєвих баків. Наступного дня він телефонував на свій номер, але слухавку ніхто не брав, тому написав повідомлення, що хоче повернути телефон за винагороду в сумі 1000 грн. Через деякий час йому передзвонив ОСОБА_7 та запропонував зустрітись. Під час зустрічі ОСОБА_7 телефон йому не показав, але просив за нього 1500 грн. Оскільки коштів у нього не було, він запропонував піти до «Приватбанку» зняти гроші. Коли він почав дзвонити, то ОСОБА_7 втік, тому він знову подзвонив до ОСОБА_7 та домовився з ним зустрітись в районі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Після чого він викликав поліцію. Під час їхньої зустрічі ОСОБА_7 було затримано працівники поліції. Крім того, потерпілий зазначив про те, що впізнав ОСОБА_7 як особу, яка напала на нього та забрала телефон, одразу ж як зустрівся з ним;

- свідка ОСОБА_12 про те, що у ніч з 14 на 15 лютого 2020 року він разом із ОСОБА_8 гуляли в центрі міста. Зайшли в двори в районі магазину «Маркетопт», де він відійшов поговорити по телефону. Вказав про те, що бачив, як ОСОБА_7 ударив ОСОБА_8 по голові, від чого останній впав. Потів ОСОБА_7 забрав телефон потерпілого та побіг. Також зазначив, що добре розгледів того, хто забрав телефон у потерпілого та впевнений, що це був ОСОБА_7 ;

- свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 поліцейських УПП у м. Кременчуці про те, що вони, перебуваючи на службі, отримали виклик про пограбування. Прибувши на місце виклику, зустрілись із заявником, який повідомив, що вчора його побили та забрали мобільний телефон, а тепер ця особа вимагає з нього гроші за телефон. Під час зустрічі потерпілого з ОСОБА_7 останнього було затримано та викликано слідчо-оперативну групу;

- свідка ОСОБА_15 про те, що приблизно о 06 год 16 лютого 2020 року до нього додому приходив його знайомий ОСОБА_7 та показував телефон марки «IPhone»;

а також дані, що містяться у:

- протоколі огляду місця події від 16 лютого 2019 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого було оглянуто мобільний телефон «iPhone 6 Plus»;

- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20лютого 2019 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_7 як особу, яка 15 лютого 2019 року відкрито заволоділа мобільним телефоном «iPhone 6 Plus», належним ОСОБА_8 ;

- висновку експерта №119 від 21 лютого 2019 року, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлені легкі тілесні ушкодження;

- висновку експерта № 151/Кр від 27 лютого 2019 року з фототаблицею до нього, за яким ринкова вартість вживаного мобільного телефону «iPhone 6 Plus» станом на 15 лютого 2019 року могла становити 5600 грн;

- протоколі проведення слідчого експерименту від 26 лютого 2019 року з планом-схемою та відеозаписом до нього, згідно з яким потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_12 вказали, де саме та за яких обставин ОСОБА_7 відкрито заволодів мобільним телефоном;

- протоколах проведення додаткових слідчих експериментів від 23 квітня 2019 року та відеозаписах до нього, згідно з якими потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_12 вказали, де саме та за яких обставин ОСОБА_7 відкрито заволодів мобільним телефоном ОСОБА_8 .

Під час судового розгляду суд першої інстанції не встановив того, що потерпілий чи свідок ОСОБА_12 обмовили засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому злочині доведена поза розумним сумнівом.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95КПК України.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, дані про особу винного, зокрема, його сімейний стан, стан здоров`я, вік, а також те, що він раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, тобто дотримався вимог статей 50, 6567 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, за апеляційними скаргами захисника, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414КПК України перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави.

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, на думку Суду, правомірно виключив з мотивувальної частини вироку посилання, як на доказ вини ОСОБА_7 , на протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 лютого 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та на показання свідків-понятих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в частині, що стосується цієї слідчої дії.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що працівники поліції незаконно перевірили кишені ОСОБА_7 , а також те, що фактичним затриманням останнього є 16 лютого 2019 року, то колегія суддів касаційного суду вважає їх такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 214 КПК України огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Як убачається із протоколу огляду місця події від 16 лютого 2019 року, слідчий СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_16 на підставі вказівки чергового ВП провів огляд добровільно виданого ОСОБА_7 мобільного телефону «Iphone 6 Рlus» (а.к.п. 98 т.1).

Крім того, відповідно до показань ОСОБА_7 , наданих ним під час судового розгляду, останній не заперечував проти вилучення телефону, оскільки він йому не належав.

Відтак, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги захисника про те, що працівники поліції незаконно перевірили кишені ОСОБА_7 .

Також касаційною перевіркою не встановлено факту фактичного затримання ОСОБА_7 працівниками поліції 16 лютого 2019 року, оскільки матеріали кримінального провадження не містять таких відомостей, а стороною захисту не надано доказів на підтвердження цього.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про отримання ряду доказів у кримінальному провадженні після закінчення строку досудового розслідування, то Суд уважає за необхідне зазначити таке.

За приписами ч. 3 ст. 219 КПК Українивизначено, що досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особи про підозру у вчиненні злочину.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину 28 лютого 2019 року, а відтак строк досудового розслідування закінчувався 28 квітня 2019 року, докази, надані стороною обвинувачення, отримані до зазначеної дати, тому є такими, що зібрані в межах строку досудового розслідування.

З огляду на вищевказане, колегія суддів уважає, що доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3