Історія справи

Постанова ККС ВП від 03.09.2025 року у справі №629/5220/24
Постанова ККС ВП від 03.09.2025 року у справі №629/5220/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 629/5220/24

провадження № 51-1699км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителяАДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 08:00, керуючи технічно справним автомобілем ГАЗ 31105-801, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі в с. Краснопавлівка Лозівського району Харківської області в напрямку м. Лозової від м. Первомайського Харківської області зі швидкістю не менше 29 ? 30 км/год, у районі № 3 на вул. Слобожанській у с. Краснопавлівка, під час виникнення небезпеки для руху у вигляді велосипеда «Україна» під керуванням ОСОБА_9 , який рухався у попутному напрямку та здійснював поворот ліворуч, діючи необережно, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не впевнився в безпечності маневру та не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для руху іншим учасникам дорожнього руху, а саме велосипедисту ОСОБА_9 , порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), згідно з якими «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», та допустив зіткнення з велосипедом «Україна», у результаті чого ОСОБА_9 від отриманих трав помер на місці події.

Унаслідок дорожньо-транспортної події, за висновком судово-медичної експертизи від 24 липня 2024 року № 12-17/128-Л3т/24, настала смерть ОСОБА_9 , причиною якої було гостре порушення мозкового кровообігу, зумовлене травмою голови з переломом кісток черепа і крововиливом під оболонки головного мозку, отриманою в умовах дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з висновками судово-автотехнічних експертиз від 25 липня 2024 року

№ CE-19/121-24/20180-IT та CE-19/121-24/20181-IT, у дорожній обстановці, що склалася дії ОСОБА_7 невідповідали вимогам п. 10.1 ПДР, що з технічної точки зору було причиною виникнення дорожньо-транспортної події та її наслідків.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2025 року змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання і на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки, з покладенням на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги й доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї

У касаційній скарзі потерпіла просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свою позицію, потерпіла скаржиться на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Так, вона стверджує, що, звільняючи ОСОБА_7 від покарання з випробуванням, апеляційний суд достатньою мірою не врахував усіх обставин скоєного злочину, зокрема незворотних наслідків у вигляді смерті загиблого ОСОБА_9 , дочкою якого вона є, а також її думку про необхідність призначення винному реальної міри покарання.

Також потерпіла вказує про сильні душевні страждання у зв`язку зі смертю батька та погіршення стану здоров`я.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник указує на невмотивованість доводів, викладених у ній, і зазначає, що прийняте апеляційним судом рішення є законним та обґрунтованим.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений заперечували щодо доводів касаційної скарги та просили відмовити у її задоволенні.

Прокурор підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого і прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку касатор не оскаржує.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Як регламентовано ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі статтями 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.

Зі змісту скарги убачається, що потерпіла фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад у ході врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зважив на конкретні обставини справи і характер порушень ПДР, що по суті зводяться до неправильної оцінки ситуації водієм; дані про особу винного, який раніше не судимий, має трьох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, працевлаштований; ставлення до вчиненого ним кримінального правопорушення та його поведінку після цього; висновок органу пробації, відповідно до якого виправлення засудженого можливе без позбавлення чи обмеження волі.

Також узяв до уваги намагання засудженого добровільно відшкодувати (компенсувати) завдану потерпілій шкоду, про що прямо зазначено у вироку суду.

Крім того, апеляційний суд дав оцінку, що потерпіла внаслідок заподіяної сильної душевної травми, викликаної загибеллю батька, не пробачила ОСОБА_7 і на момент розгляду справи в суді відмовилася від будь-якої компенсації.

Вказані доводи потерпілої розцінив як такі, що не впливають на можливість звільнення ОСОБА_7 від покарання з випробуванням.

Також Верховний Суд звертає увагу, що думка потерпілої може бути врахована судом під час призначення покарання, однак не є вирішальною.

Крім того, апеляційний суд на підставі висновкуоргану пробації дійшов переконання про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Залишаючи ухвалу апеляційного суду без змін, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_7 після ухвалення вироку з 09 грудня 2024 року по 02 квітня 2025 року перебував під вартою, і це беззаперечно вплинуло на його виправлення.

З огляду наобставини справи в їх сукупності, дані про особу винуватого апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнуто мети покарання. З такими висновками погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Отже призначене у цьому конкретному кримінальному провадженні засудженому покарання з випробуванням відповідає вимогам кримінального закону, є справедливим та достатнім, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує потерпіла у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3