Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1195/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Атаєвої Д.К.,

Одеської міської ради - Каланжової А.О.,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф. (головуючий), Принцевська Н.М., Ярош А.І.)

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.05.2025 (суддя Цісельський О.В.) про закриття провадження

у справі № 916/1195/25

за позовом Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси

до Одеської міської ради, ОСОБА_1

про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення, припинення права володіння та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Одеської міської ради та ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні нежитловою будівлею, загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 107 додатку 3 до рішення Одеської міської ради від 29.06.1999 за № 132-ХХІІІ «Про приватизацію та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси», яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають відчуженню у 1999 році, в частині, що стосуються приміщення басейну для плавання за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні нежитловою будівлею, загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення права володіння ОСОБА_1 правом приватної власності на нежитлову будівлю, загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 734933551101;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні нежитловою будівлею, загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути її територіальній громаді міста Одеси.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами порушення вимог законодавства при приватизації майна навчального закладу - нежитлової будівлі басейну, яке не підлягало приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

31.03.2025 Господарський суд Одеської області прийняв позовну заяву прокурора до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/1195/25.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.05.2025, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025, провадження у справі № 916/1195/25 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); роз`яснено прокурору, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2025 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу № 916/1195/25 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.10.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 916/1195/25 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.10.2025.

Одеська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання закриття провадження у справі, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ОСОБА_1 у судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право сторони, а не її обов`язок, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення такого представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, відсутність заяви відповідача щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що предметом позову у даній справі є вимоги прокурора усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні нежитловою будівлею, загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 107 додатку 3 до рішення Одеської міської ради від 29.06.1999 за № 132-ХХІІІ «Про приватизацію та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси», а також шляхом припинення права володіння ОСОБА_1 правом приватної власності на спірну нежитлову будівлю та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її територіальній громаді міста Одеси.

Підставами позову зазначено, що приміщення літ. «Б» - басейну Одеського ліцею № 24 Одеської міської ради всупереч положенням законодавства про заборону приватизації майна закладів освіти у 1999 році приватизоване та наразі перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , за яким зареєстроване право власності на вищевказане приміщення басейну.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК та роз`яснив прокурору, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Судові рішення мотивовано тим, що прокурором помилково віднесено спір у цій справі до спорів щодо приватизації майна, оскільки відчуження спірного майна відбулося не в ході його приватизації, а на підставі інших норм Цивільного кодексу України шляхом укладення договору купівлі-продажу з урахуванням положень рішення Одеської міської ради від 29.06.1999 № 132-ХХІІІ, яким було розмежовано об`єкти комунальної власності, які підлягають приватизації і які підлягають продажу не в порядку приватизації.

Прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, послався на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при закритті провадження у справі неправильно застосували положення статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакціях, чинних на момент ухвалення рішення Одеської міської ради від 29.06.1999) та порушили норми статті 20, пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК, частини 1 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до норм законодавства спори, пов`язані з приватизацією майна, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому суди не взяли до уваги, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено іншого порядку відчуження комунального майна, аніж шляхом приватизації, оскільки відповідно до наведених норм відчуження майна є формою здійснення приватизації. Аналогічна позиція щодо відчуження (приватизації) комунального майна шляхом укладення органом місцевого самоврядування договору купівлі-продажу, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12..03.2019 у справі № 903/456/18, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами 2, 3 статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Також господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Згідно із статтею 1 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Частиною 4 статті 3 цього Закону також визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 3 Закону України від 06.03.1992 № 2171-XII «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у відповідній редакції), на порушення вимог якого посилався прокурор, приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом. При цьому відповідно до частини 1 статті 5 зазначеного Закону, покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону № 2163-XII.

Водночас за змістом статті 30 Закону № 2163-XII спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК.

Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12..03.2019 у справі № 903/456/18, на яку послався прокурор, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень).

У частині 1 та пунктах 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

З урахуванням зазначеного, здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21, від 14.09.2023 у справ № 920/874/22.

При визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся прокурор.

Як убачається з позовної заяви, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до відповідачів у межах правовідносин щодо відчуження комунального майна, стверджуючи про незаконність такого відчуження, як проведеного поза межами та всупереч нормативно передбаченої для відчуження такого майна процедури приватизації.

Спір про те, чи слід було Одеській міській раді відчужувати спірне майно виключно в межах приватизаційної процедури в розумінні законів № 2163-ХІІ та № 2171-ХІІ, чи у цьому випадку була прийнятна також інша процедура відчуження, є спором щодо приватизації комунального майна (аналогічні висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 903/456/18).

Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав, не змінює правової природи спору, який виник щодо порушення умов та процедури приватизації спірного майна. Адже в позовній заяві позивач посилається саме на неможливість продажу майна навчального закладу - нежитлової будівлі басейну загальною площею 339,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його відчуження у визначений органом місцевого самоврядування спосіб, як на підставу поданого позову для обґрунтування змісту стверджуваного позивачем порушення та забезпечення належного відновлення порушеного права.

Прокурор наголошував, що відчуження спірного майна навчального закладу відбулося з порушенням вимог законодавства щодо приватизації комунального майна.

Зі змісту відзиву Одеської міської ради вбачається, що відповідач заперечив порушення приватизаційного законодавства при відчуженні спірного майна.

З урахуванням заявлених позовних вимог та заперечень відповідача, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства (аналогічні висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 903/456/18, від 12.05.2020 у справі № 903/456/18).

Таким чином суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, а суд апеляційної інстанції, залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, не врахували відповідні положення норм права, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, та дійшли помилкового висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, надаючи висновки стосовно того, що спірний об`єкт комунальної власності було не приватизовано, а відчужено відповідно до інших норм чинного на той час законодавства, а тому не було порушено положень законодавства про приватизацію, суди попередніх інстанцій без дослідження обставин справи та поданих сторонами доказів, фактично навели висновки щодо суті спору, що суперечить нормам процесуального права при вирішенні питання про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

У частині 6 статті 310 ГПК визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є такими, що зроблені без з`ясування та урахування всіх обставин щодо наявності підстав для застосування положень пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги прокурора та скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.05.2025 у справі № 916/1195/25 скасувати.

3. Справу № 916/1195/25 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко