Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.08.2019 року у справі №910/74/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/74/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л. Й. - головуючої, Банаська О. О., Пєскова В. Г.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю.

учасники справи:

позивач - Волицька сільська рада Мостиського району Львівської області,

представник - адвокат Лучків А. В. (довіреність від 21.01.2019)

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз",

представник - адвокат Шупик О. С. (довіреність від 16.05.2019)

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 02.07.2019

у складі колегії суддів: Дикунська С. Я. (головуючий), Жук Г. А., Мальченко А. О.

у справі №910/74/19

за позовом Волицької сільської ради Мостиського району Львівської області

до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз"

про визнання договору укладеним

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1.25.07.2019 поштовим відправленням, направленим на адресу Північного апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Компанія " Райз" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від
02.07.2019 у справі №910/74/19 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/74/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л. Й. - головуючої, Банаська О. О., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019.

3. Ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019 у складі колегії суддів: Катеринчук Л. Й. - головуючої, Банаська О. О., Пєскова В. Г. відкрито касаційне провадження у справі №910/74/19 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від
02.07.2019 та призначено розгляд касаційної скарги в судовому засіданні на
19.09.2019, в якому ухвалою Суду оголошено перерву до 26.09.2019.

4. Від Волицької сільської ради Мостиського району Львівської області (далі - Волицька сільська рада, позивач) надійшов відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (далі - ПрАТ "Компанія Райз", відповідач).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5.28.12.2018 поштовим відправленням Волицька сільська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Компанія "Райз" про визнання укладеним договору №1/18 про пайову участь замовника (відповідача) у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець від 08.11.2018 у редакції, викладеній позивачем у прохальній частині позовної заяви.

5.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем, як замовником, на території Волицької сільської ради (позивача) здійснено будівництво будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год по вул.

Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області (далі - об'єкт будівництва); зазначений об'єкт станом на момент подання позову завершений будівництвом та експлуатується у виробництві; листом першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури за №05/21-70-16 від
13.04.2016 позивача повідомлено про те, що відповідач зареєстрував за собою право власності на об'єкт будівництва, однак, не уклав договору про пайову участь в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту, що не відповідає вимогам статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, затвердженого рішенням Тщенецької сільської ради №7 від
26.06.2013, якими передбачено обов'язкове укладення договору замовником об'єкта.

5.2. Позивач зауважив, що Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015, видану відповідачу, як замовнику об'єкта будівництва, було скасовано рішенням Департаменту Держархбудінспекції Львівської області №7 02.12.2015; 25.10.2018 позивач звернувся до Держархбудінспекції Львівської області із запитом щодо надання інформації про видачу документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ПрАТ "Компанія "Райз" за адресою: Львівська область, Мостиський район, село Волиця, вул. Елеваторна, 1; як відповідь, позивачу надано інформацію про наявність дозволу на початок виконання робіт по об'єкту будівництва, однак, інформація щодо прийняття об'єкта в експлуатацію відсутня.

5.3. Позивач, з посиланням на приписи статей 11, 14, 626, 627, 638, 640, 641, 643 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173, 174, 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначив, що 09.11.2018 Волицькою сільською радою надіслано на адресу відповідача пропозицію (оферту) №1-11 від 08.11.2018 з проханням укласти договір та два примірники проекту договору №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець від 08.11.2018 з додатками, які були підписані з боку Волицької сільської ради виконуючим обов'язки сільського голови О. Костецькою; 27.11.2018 зазначений лист повернувся на адресу позивача у зв'язку із закінченням строку зберігання; 12.12.2018 позивачем зроблено повторну оферту, однак, 20.12.2018 надісланий відповідачу лист повернено позивачу; обставини відмови відповідача в погодженні запропонованих позивачем умов спірного договору, укладення якого із замовником будівництва (відповідачем) є обов'язковим в силу закону (частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), стали підставою для звернення позивача з позовом про визнання договору укладеним у запропонованій ним редакції.

Короткий зміст рішення першої інстанції

6.13.03.2019 рішенням Господарського суду міста Києва позов Волицької сільської ради Мостиського району Львівської області задоволено, вирішено укласти договір №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець від 08.11.2018 між Волицькою сільською радою Мостиського району Львівської області (код 41746966) та Приватним акціонерним товариством "Компанія "Райз" (код 13980201) у редакції, викладеній в абзаці 2 резолютивної частини цього рішення.

6.1. Місцевим судом встановлено, що відповідач (замовник) здійснив будівництво будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год по вулиці Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області, що підтверджується поясненнями представників сторін, наявною у матеріалах справи Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою Департаментом ДАБІ у Львівській області за № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015; суд першої інстанції взяв до уваги обставини скасування рішенням Департаменту ДАБІ Львівської області №7 від 02.12.2015 реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, однак, зазначене не спростовує факту здійснення відповідачем будівництва спірного об'єкта, а відтак, його обов'язку, як замовника будівництва, укласти з органом місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої здійснювалося будівництво, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

6.2. Судом першої інстанції встановлено, що 09.11.2018 позивач запропонував відповідачу укласти договір №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, надіславши відповідачу два примірники договору, що підтверджується долученими до матеріалів справи проектом договору та копією листа, надісланого позивачем на адресу відповідача.

6.3. Місцевий суд, дослідивши зміст договору, встановив, що спірний договір регулює взаємовідносини між сторонами щодо пайової участі замовника у розвиту інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець при будівництві будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год по вул. Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області; за умовами договору в редакції, запропонованій позивачем, відповідач зобов'язується перерахувати на рахунок цільового фонду розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець кошти в розмірі 7 207 449,70 грн., що становить 10% загальної проектно-кошторисної вартості об'єкта будівництва.

6.4. Місцевий суд, з посиланням на приписи частин 1, 2, 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 2.1,2.3,2.3.1 Порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець, затвердженого рішенням Тщенецької сільської ради №7 від 26.06.2013, дійшов висновку, що укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець між сторонами у справі є обов'язковим в силу закону; розмір пайової участі замовника у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури зазначених сіл встановлюється рішенням сесії Тщенецької сільської ради і не може перевищувати для нежитлових будівель та споруд - 10% загальної кошторисної вартості будівництва.

Разом з тим, в порушення вимог статей 179, 181 ГК України, що визначають загальні умови та порядок укладання господарських договорів, відповідач не підписав надісланого йому позивачем примірника спірного договору, не склав протоколу розбіжностей за наявності у нього заперечень щодо окремих умов договору та у встановлений частиною 4 статті 181 ГК України двадцятиденний строк не надіслав позивачу два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

За таких обставин та врахувавши те, що умови спірного договору у запропонованій позивачем редакції відповідають вимогам статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пунктів 2.1., 2.3. Порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець, затвердженого рішенням Тщенецької сільської ради №7 від 26.06.2013, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача на укладення з відповідачем спірного договору підлягає захисту в судовому порядку згідно з абзацом 2 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом укладення цього договору "за рішенням суду", що відповідає приписам статті 187 ГК України, а не у заявлений позивачем спосіб "визнання договору укладеним".

Зазначене стало підставою для часткового задоволення позовних вимог та укладення договору №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець в редакції, викладеній в абзаці 2 резолютивної частини рішення місцевого суду від
13.03.2019.

6.5. Суд першої інстанції, з посиланням на статті 257, 261 ЦК України, дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо спливу строку позовної давності на момент звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, оскільки про порушення свого права на укладення з відповідачем, як замовником будівництва об'єкта нерухомості, спірного договору позивач міг дізнатися лише з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим з
01.01.2016; відтак, реалізувавши право на захист своїх прав шляхом подання позовної заяви до суду 28.12.2018, позивач не пропустив загального строку позовної давності у три роки.

6.6. Місцевим судом відхилено заперечення відповідача щодо розміру пайової участі, визначеної позивачем у проекті договору про пайову участь в розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, як такі, що не підтверджені належними доказами, а подані відповідачем проектно-кошторисні матеріали оцінено як такі, що не є належними доказами витрат в розумінні статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; такі документи, за висновком суду, містять дані про планові, а не фактичні витрати відповідача на звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій під час здійснення будівництва будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год по вул.

Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції від 13.03.2019, яким частково задоволено позовні вимоги й укладено спірний договір за рішенням суду, та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

7.1. Відповідач зауважив, що в порушення вимог статей 238, 247 ГПК України в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не зазначено та не надано оцінки тому, що 30.01.2019 в судовому засіданні відповідачем заявлено про перехід до загального позовного провадження та надано суду відповідні клопотання і пояснення; скаржник зазначив, що ігноруючи норми господарського судочинства, місцевий суд розглянув дану справу, яка за твердженням відповідача є складною, у спрощеному позовному провадженні, не надавши відповідачу можливості в повній мірі скористатися основними засадами (принципами) згідно із статтею 2 ГПК України.

7.2. Відповідач доводив, що така істотна умова спірного договору, як розмір пайової участі, розрахована позивачем на суму 7 207 449,70 грн., є необґрунтованою, оскільки застосовуючи ставку у 10% від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, позивач не відняв від загальної вартості будівництва нерухомого майна витрати на звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій, що свідчить про явне завищення розрахованої суми пайової участі; відповідач зауважив, що ним було надано суду докази понесених витрат, які згідно з вимогами чинного законодавства не повинні враховуватися при визначенні розміру пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, на території якого здійснено будівництво об'єкта, однак такі докази було відхилено судом.

7.3. Відповідач аргументував, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про призначення судової експертизи для визначення розміру пайового внеску відповідача у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець, а також не застосовано до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, про застосування якої було завлено відповідачем до прийняття рішення по суті спору.

8.02.07.2019 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПрАТ "Компанія "Райз" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Волицької сільської ради Мостиського району Львівської області до ПрАТ "Компанія " Райз" про визнання договору укладеним задоволено, визнано укладеним договір №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець між Волицькою сільською радою Мостиського району Львівської області (код 41746966) та ПрАТ "Компанія "Райз" (код 13980201) у редакції, викладеній в абзаці 3 резолютивної частини постанови.

9. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, однак, скасував прийняте місцевим судом рішення 13.03.2019 про укладення спірного договору "за рішенням суду" як таке, що не узгоджується з приписами статей 15, 16 ЦК України щодо допустимих способів захисту цивільних прав юридичної особи, які не визнаються, оспорюються або порушуються третіми особами, та прийняв власне рішення про задоволення позову.

9.1. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України та статей 2, 4 ГПК України, зазначив, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи, за захистом якого вона звернулася до суду, та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права; водночас, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Положеннями статей 626, 627, 641, 642 ЦК України та статей 179, 181, 187 ГК України законодавець визначив загальний порядок та умови укладання цивільно-правових договорів та надав сторонам такого договору свободу вибору умов договору з вимогою щодо дотримання нормативно-правових актів при вчиненні правочину.

9.2. Апеляційний суд зазначив, що підстави та порядок пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту врегульовано приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та визначено обов'язок замовника будівництва прийняти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, на території якого збудовано об'єкт, шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та деталізованому в акті органу місцевого самоврядування.

За встановлених обставин здійснення відповідачем будівництва будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год по вул.

Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо пайової участі у розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець шляхом укладення договору пайової участі в порядку статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Зважаючи на обставини ухилення відповідача від прийняття умов спірного договору у запропонованій позивачем редакції, апеляційний суд дійшов висновку, що порушене право позивача, що є органом місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої було зведено спірний об'єкт нерухомості відповідача, підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання такого договору укладеним у запропонованій позивачем редакції; захист порушених прав позивача місцевим судом шляхом укладення договору "за рішенням суду" свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, що мало наслідком скасування судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

9.3. Апеляційним судом відхилено, як необґрунтовані належними доказами, заперечення відповідача щодо визначеного позивачем за змістом спірного договору розміру пайової участі в розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, оскільки відповідачем на підтвердження своїх доводів не надано суду актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, договорів, актів виконаних робіт, кошторисів виконаних робіт, рахунків-фактур та підтверджуючих документів про проведення відповідних оплат.

9.4. Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів понесених ним витрат на звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд, транспортних комунікацій, а пайовий внесок відповідача визначено позивачем в розмірі 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для призначення за клопотанням відповідача судової експертизи для визначення розміру пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, на території яких відповідачем збудовано спірний об'єкт нерухомості; з огляду на неподання відповідних документів до суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення місцевим господарським судом клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (відповідач у справі)

10. Скаржник доводив, що всупереч пункту 2 частини 3 статті 238 ГПК України, суд першої інстанції в судовому рішенні не зазначив, що 30.01.2019 в судовому засіданні відповідачем було заявлено клопотання про перехід до загального позовного провадження та надано відповідні клопотання і пояснення до матеріалів справи; однак, місцевий суд не надав зазначеним доводам відповідача правової оцінки та порушив приписи статті 247 ГПК України, якою визначено категорії справ, що підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

10.1. Скаржник зауважив, що суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи, які були наведені відповідачем у наданих до суду процесуальних документах в обґрунтування необхідності розгляду даного спору в порядку загального позовного провадження, зокрема, того, що заявлена позовна вимога про визнання договору укладеним є немайнового вимогою, яка не має грошової оцінки, однак, за наслідком вирішення даного спору у відповідача може виникнути грошове зобов'язання щодо внесення пайовому внеску в розвиток інфраструктури сіл Волиця і Тщенець в розмірі понад 7,2 млн. грн., що перевищує суму у п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначену частиною 4 статті 247 ГПК України, як одного з критеріїв віднесення справи до таких, що підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження.

10.2. Скаржник зазначив, що позивач обрав способом захисту свого порушеного права заявлення позову про визнання договору укладеним, невід'ємною частиною якого є розрахунок величини пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, що потребує оцінки дотримання не лише істотних умов договору, але й урахування приписів частини 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

10.3. Скаржник аргументував необхідністю призначення у справі судової експертизи та зауважив, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки однією з її сторін є орган місцевого самоврядування, який представляє територіальну громаду села Волиця, на території якого відповідачем було збудовано спірний об'єкт нерухомості.

10.4. Скаржник доводив, що зазначені обставини в цілому свідчать про необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, тому прийняті у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій за наслідком розгляду справи у спрощеному позовному провадженні підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі пункту 7 частини 1 статті 310 ГПК України.

11. Скаржник, з посиланням на частину 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункт 2.1. Положення про порядок залучення коштів замовників будівництва на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця і Тщенець, аргументував, що така істотна умова спірного договору в запропонованій позивачем редакції, як розмір пайової участі, що його розраховано позивачем на суму 7 207 449,70 грн. як 10% від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, є необґрунтованою, оскільки при розрахунку позивачем не було враховано те, що понесені замовником витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій не враховуються при визначенні розміру пайової участі замовника будівництва в розвитку інфраструктури населеного пункту.

12. Скаржник вважає безпідставною відмову місцевого та апеляційного судів у призначенні з ініціативи відповідача судової експертизи для визначення розміру пайового внеску, зважаючи на те, що його було визначено позивачем на підставі даних Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.07.2015 щодо загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, яку 02.12.2015 скасовано рішенням компетентного органу, що в цілому свідчить про неповноту з'ясування судами обставин справи та порушення приписів статей 2, 13, 74, 99 ГПК України.

Доводи позивача у справі

13. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що посилання відповідача на приписи пункту 7 частини 3 статті 277 ГПК України як на підставу скасування рішення, прийнятого з порушенням норм процесуального права, є помилковим, оскільки у зазначеній нормі процесуального закону законодавець мав на увазі, що підставою для скасування рішення суду, прийнятого за наслідком розгляду справи в спрощеному провадженні, є факт вирішення у спрощеному позовному провадженні спору у справі, яка віднесена до категорії таких, що однозначно підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження відповідно до статті 247 ГПК України.

13.1. Позивач зауважив, що місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість заперечень відповідача щодо розміру його пайової участі в розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, оскільки надані відповідачем проектно-кошторисні матеріали не є належними доказами його витрат в розумінні статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; такі витрати є плановими, а не фактичними витратами на звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій під час здійснення будівництва, що виключаються із загальної суми кошторисної вартості будівництва об'єкта, виходячи з якої вираховується розмір пайової участі замовника будівництва.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

14. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 11 - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частина 3 статті 11 - цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частина 4 статті 11 - у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частина 1 статті 14 - цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 2 статті 14 - особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

15. Господарський кодекс України

Частина 3 статті 179 - укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо.. існує пряма статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частина 7 статті 179 - господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина 2 статті 181 - проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Частина 4 статті 181 - за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Частина 1 статті 187 - спори, що виникають при укладанні господарських договорів.. укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

16. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"

Частина 1 статті 39 - прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Частина 5 статті 39 - датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Частина 1 статті 40 - порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Частина 2 статті 40 - замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частина 3 статті 40 - пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частина 5 статті 40 - величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Частина 9 статті 40 - договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

17. Господарський процесуальний кодекс України

Частина 2 статті 2 - суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина 3 статті 2 - основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін (пункти 2,4 частини 3 цієї статті).

Частина 1 статті 5 - здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частина 1 статті 12 - господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими Господарський процесуальний кодекс України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Частина 3 статті 12 - спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частина 4 статті 12 - умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються Господарський процесуальний кодекс України.

Частина 2 статті 13 - учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарський процесуальний кодекс України.

Частина 3 статті 13 - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина 5 статті 13 - суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарський процесуальний кодекс України (пункт 4 частини 5 цієї статті).

Частина 1 статті 14 - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Господарський процесуальний кодекс України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Господарський процесуальний кодекс України випадках.

Частина 1 статті 99 - суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо (пункт 1 частини 1 цієї статті).

Частина 3 статті 238 - в описовій частині рішення зазначаються, зокрема, заяви, клопотання (пункт 2 частини 3 цієї статті).

Частина 1 статті 247 - у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частина 2 статті 247 - у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина 3 статті 247 - при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина 1 статті 249 - клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Господарський процесуальний кодекс України, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Частина 3 статті 250 - якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частина 4 статті 250 - якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Частина 5 статті 250 - якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

18. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів відповідача про неправильне застосування судами положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статей 2, 74, 99, 238, 247 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

19. За змістом статей 11, 14 ЦК України вбачається, що цивільні обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, - безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, водночас особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї.

Приписами частини 3 статті 179 ГК України визначено обов'язок укладання господарського договору для сторін, якщо існує пряма статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 ГК України).

Отже, поряд з принципом свободи цивільно-правого договору (стаття 627 ЦК України) законодавцем передбачено імперативну вимогу щодо укладення господарських договорів у разі, якщо існує пряма статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на вчинення такого правочину його сторонами, виходячи з їх правового статусу чи компетенції відповідного органу.

20. За змістом частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті; така участь полягає у перерахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Приписами частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається в договорі, що укладається замовником будівництва об'єкта з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Цією ж нормою Закону визначено перелік витрат замовника під час будівництва об'єкта, які не враховуються при обчислення розміру його пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.

Законодавцем у частині 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено порядок укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, його істотні умови, до яких віднесено, зокрема, розмір пайової участі, та встановлено часові рамки укладення такого договору - не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, а також передбачено як невід'ємну частину договору розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Обов'язок щодо ініціювання укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" покладено на замовника будівництва, у разі невиконання якого орган місцевого самоврядування в силу частини 7 цієї статті Закону вправі вимагати від замовника будівництва здійснення пайової участі шляхом укладення договору в силу прямої частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

21. Спір у справі №910/74/19 виник щодо визнання укладеним договору №1/18 про пайову участь замовника (відповідача) у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець від
08.11.2018 в редакції, викладеній позивачем у прохальній частині позовної заяви, у зв'язку з тим, що відповідач, як замовник будівництва будівлі, підприємства з виробництва комбікормів у селі Волиця Мостиського району Львівської області, не прийняв оферту позивача, як органу місцевого самоврядування територіальної громади села Волиця, щодо укладення спірного договору, а, відтак, не виконав встановленого частиною 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язку пайової участі у розвитку інфраструктури зазначеного населеного пункту.

22. Апеляційний суд, приймаючи рішення про визнання спірного договору укладеним, виходив з того, що законодавцем встановлено імперативну вимогу щодо укладення замовником будівництва договору про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту, тому порушене право позивача, як органу місцевого самоврядування територіальної громади села, на території якого відповідачем збудовано спірний об'єкт нерухомості, на одержання до місцевого бюджету коштів як пайового внеску для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту підлягає захисту шляхом визнання укладеним в судовому порядку договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту в редакції, запропонованій позивачем та викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Надаючи оцінку умовам спірного договору, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок цільового фонду розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець кошти як пайову участь у розвитку інфраструктури зазначених населених пунктів в розмірі 7 207 449,70 грн., що становить 10% загальної проектно-кошторисної вартості об'єкта будівництва по вул. Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області, замовником якого є відповідач.

Апеляційний суд, з посиланням на приписи частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, затвердженого рішенням Тщенецької сільської ради №7 від
26.06.2013, дійшов висновку, що спірний договір містить всі істотні умови, необхідні для договору про пайову участь замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, в тому числі умову щодо розміру пайової участі, який розраховано з урахуванням визначеного частиною 6 статті 40 Закону граничного розміру пайової участі в розмірі 10% загальної кошторисної вартості будівництва нежитлової будівлі.

23. За змістом касаційної скарги вбачається, що відповідач оспорює суму визначеного позивачем за умовами спірного договору розміру пайової участі як 7 207 449,70 грн. та зауважує на безпідставному врахуванні відповідачем до загальної суми кошторисної вартості будівництва об'єкта витрат на звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій, що свідчить про явне завищення розрахованої позивачем суми пайової участі.

Як вбачається з матеріалів справи, Додатком №1 до Договору №1/18 від 08.11.2018, поданого позивачем до господарського суду, є Розрахунок величини пайової участі (внеску) замовника (відповідача) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець, який здійснено на підставі затвердженої в установленому порядку проектної документації, розробленої згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами; загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва, що по вул. Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області, становить 76 516 089 грн. без ПДВ; витрати, що враховуються при визначенні розміру пайової участі, визначаються на підставі підтверджуючих документів замовника та становлять витрати відповідача-замовника на виділення або придбання земельної ділянки на суму 4 441 592 грн. (том 1, а. с. 11-13).

При визначенні розміру пайового внеску відповідача у розвиток інфраструктури сіл Волиця та Тщенець у листопаді 2018 року позивач взяв до уваги як загальну кошторисну вартість будівництва суму в розмірі 76 516 089 грн., яка зафіксована в Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Департаментом ДАБІ у Львівській області за № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015 (том 1, а. с. 34-39).

24. Приймаючи рішення про визнання укладеним договору про пайову участь на умовах перерахування відповідачем на рахунок цільового фонду розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець коштів як пайової участі в розмірі 7 207 449,70 грн., апеляційний суд не звернув увагу на те, що розмір внеску розраховано як 10% від загальної кошторисної вартості будівництва - 76 516 089 грн. за вирахуванням витрат відповідача на виділення/придбання земельної ділянки на суму 4 441 592 грн. (76 516 089-4 441 592 * 10% = 7 207 449,70), тобто з урахуванням даних про загальну кошторисну вартість будівництва згідно Декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015, яку 02.12.2015 скасовано рішенням Департаменту ДАБІ Львівської області (том 1, а. с. 182).

Також, судом апеляційної інстанції в порушення статей 73, 86, 91, 269 ГПК України, не надано оцінки, як письмовим доказам у справі, наявним в матеріалах справи Зведеним кошторисним розрахункам вартості будівництва підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год за адресою: вул. Елеваторна, 1 село Волиця Мостиського району Львівської області. I-ша черга будівництва за 2015 рік, за даними яких вбачаються різні показники кошторисної вартості будівництва - 76 516,088 тис. грн. (том 1, а. с. 151-166) та 44 107,012 тис. грн. (том 1, а. с. 167-176).

Відтак, апеляційним судом при дослідженні змісту спірного договору на предмет відповідності його умов вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не з'ясовано дійсної кошторисної вартості будівництва об'єкта нерухомості, не перевірено чи відповідає визначений позивачем пайовий внесок відповідача в розвиток інфраструктури сіл Волиця та Тщенець граничному розміру пайової участі, встановленому Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та в цілому не досліджено фактичних обставин справи на предмет правильності обчислення позивачем величини пайової участі відповідача-замовника у розвитку інфраструктури зазначених сіл згідно частини 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

25. Аналіз приписів частин 1, 5 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозволяє дійти висновку, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

За змістом частин 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту здійснюється замовником будівництва шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення та розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь, який укладається з ініціативи замовника будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Водночас, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Отже, при вирішенні спорів, що виникають при укладенні між замовником об'єкта будівництва та органом місцевого самоврядування договорів про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту, на території якого здійснювалося будівництво об'єкта нерухомості, господарським судам слід враховувати обставини наявності у замовника будівництва наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, з яким пов'язується виникнення обов'язку щодо пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також факт прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, з яким законодавець пов'язує кінцевий строк укладення замовником будівництва з органом місцевого самоврядування договору на пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту та перерахування до місцевого бюджету коштів як пайового внеску.

26. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідач здійснив будівництво об'єкта нерухомості на території села Волиця Мостиського району Львівської області, факт закінчення будівництвом зазначеного об'єкта підтверджувався Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації за № ЛВ 143152010312, яку було зареєстровано 20.07.2015 Департаментом ДАБІ Львівської області; отже, збудоване відповідачем нерухоме майно було прийнято в експлуатацію 20.07.2015.

Однак, в подальшому Департаментом ДАБІ Львівської області прийнято рішення №7 від 02.12.2015 про скасування виданої відповідачу Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015.

Приймаючи оскаржуване рішення 02.07.2019 про визнання укладеним в судовому порядку договору №1/18 про пайову участь замовника у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець в редакції 08.11.2018, запропонованій позивачем, суд апеляційної інстанції не перевірив обставин прийняття відповідачем до експлуатації спірного об'єкта нерухомості в період після скасування 02.12.2015 рішенням Департаменту ДАБІ Львівської області Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ЛВ 143152010312 від 20.07.2015 і до моменту направлення позивачем 09.11.2018 відповідачу пропозиції укласти договір про пайову участь на виконання вимог частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також на момент розгляду справи апеляційним судом.

Відтак, судом апеляційної інстанції не враховано приписів частини 1 статті 14 ЦК України щодо виконання юридичною особою цивільних обов'язків у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, а саме встановлених частинами 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" граничних строків на укладення договору на пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та на сплату коштів як пайового внеску до відповідного місцевого бюджету до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, момент якого пов'язується з датою реєстрації декларації про готовність об'єкта нерухомості до експлуатації.

27. Визнання апеляційним судом укладеним спірного договору про пайову участь відповідача у розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець за умов ненадання оцінки обставинам фактичного прийняття відповідачем-замовником об'єкта будівництва до експлуатації, зважаючи на доводи позивача за змістом позовної заяви про те, що станом на момент звернення з позовом у грудні 2018 року спірний об'єкт нерухомості завершений будівництвом та експлуатується відповідачем, а також за умов наявності в матеріалах справи різних показників зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта за 2015 рік, яким апеляційний суд не надав оцінки та не зазначив в мотивувальній частині оскаржуваного рішення дані якого саме зведеного кошторису було взято за основу при обчислення величини пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури населеного пункту, свідчить про суперечність постанови від 02.07.2019 загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984), а обґрунтоване рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

28. За змістом касаційної скарги позивач доводить порушення судом першої інстанції приписів пункту 2 частини 3 статті 238 ГПК України щодо зазначення в мотивувальній частині рішення від 13.03.2019 про заявлене відповідачем клопотання про перехід до розгляду справи №910/74/19 за правилами загального позовного провадження та неврахування місцевим судом передбачених статтею 247 ГПК України критеріїв, що є визначальними при вирішенні судом питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження.

29. Аналіз приписів частин 1, 3, 4 статті 12, частин 1, 2 статті 247 ГПК України дозволяє дійти висновку, що спрощене позовне провадження, як одна із форм господарського судочинства, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, тоді як у загальному позовному провадженні розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені частиною 3 статті 247 ГПК України.

Законодавцем у частині 1 статті 247 ГПК України визначено норму прямої дії щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, визначених частині 1 статті 247 ГПК України, тоді як інші справи, віднесені до юрисдикції господарського суду та відсутні в переліку частини 4 статті 247 ГПК України, можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача, що подається до суду в письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (частина 1 статті 249 ГПК України). Таке клопотання позивача розглядається судом, а результат його розгляду викладається ухвалі суду про відкриття провадження у справі (частини 1, 2 статті 250 ГПК України).

Частиною 4 статті 250 ГПК України на господарський суд покладено обов'язок щодо розгляду заяви (клопотання) відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та прийняття рішення про залишення без задоволення такої заяви (клопотання) або рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

30. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до Господарського суду міста Києва 28.12.2018 з позовом про визнання укладеним договору №1/18 про пайову участь замовника (відповідача) у розвитку та створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Волиця та Тщенець від 08.11.2018, позивач не заявив клопотання про розгляд його справи в порядку спрощеного позовного провадження як за змістом позовної заяви, так і шляхом подання окремого письмового клопотання.

За таких обставин, в суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду даного спору за правилами спрощеного позовного провадження з власної ініціативи.

Ухвалою 10.01.2019 місцевий господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, виходячи з того, що спір у справі №910/74/19 виник щодо визнання договору укладеним, тому дана справа не віднесена до переліку справ, які підлягають розгляду виключно в порядку загального позовного провадження, а відтак може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суду встановлено строк на подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали (том 1, а. с. 1).

Копію зазначеної ухвали суду відповідач одержав через представника за довіреністю 18.01.2019 та 29.01.2019 подав до суду першої інстанції відзив на позов, до якого долучив клопотання про перехід до розгляду справи у загальному позовному провадженні, мотивоване тим, що предметом спору у справі №910/74/19 є визнання укладеним договору про пайову участь замовника (відповідача) в розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець шляхом сплати до місцевого бюджету коштів на суму більш як 7,2 млн. грн., що перевищує суму у п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; зазначене зумовлює необхідність розгляду такої справи за правилами загального позовного провадження з метою забезпечення сторонам спору достатньо часу для належної підготовки та доведення перед судом всіх обставин справи та подання відповідних доказів (том 1, а. с. 79-81,85-86,101).

У судовому засіданні 30.01.2019, призначеному ухвалою суду від 10.01.2019 у справі №910/74/19, судом першої інстанції зазначено про подання відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та оголошено перерву у розгляді справи до 27.02.2019; у судовому засіданні
27.02.2019 місцевим судом оголошено перерву до 13.03.2019, однак, клопотання відповідача про перехід із спрощеного до загального позовного провадження не розглянуто та не прийнятого одного з рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини 4 статті 250 ГПК України.

За наслідком розгляду справи №910/74/19 по суті в судовому засіданні 13.03.2019 місцевим господарським судом прийнято рішення про часткове задоволення позову та визнання договору про пайову участь укладеним за рішенням суду без зазначення в описовій частині рішення про подання відповідачем клопотання про перехід до розгляду справи у спрощеному позовному провадженні та результату його розгляду, що не узгоджується з вимогами статті 238 ГПК України щодо змісту судового рішення.

31. Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України), що зумовлює обов'язок суду, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України.

Отже, суд зобов'язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

32. У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи.. є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від
21.04.2011).

Відтак, суд першої інстанції, прийнявши з власної ініціативи рішення про розгляд спору у справі №910/74/19 про визнання договору укладеним за правилами спрощеного позовного провадження з посиланням на відсутність даної категорії справ в переліку частини 4 статті 247 ГПК України, за умов наявності не розглянутого клопотання відповідача про перехід до загального позовного провадження, не забезпечив відповідачу можливості "бути почутим" під час розгляду судом його справи та не дотримався "справедливого балансу між сторонами" даного спору, зважаючи на те, що місцевим судом було надано перевагу доводам позивача про доцільність розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, викладеним у запереченнях на зазначене клопотання відповідача (том 1, а. с. 105-111).

33. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Аналізуючи мотивацію постановлених апеляційним та місцевим судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, Верховний Суд зазначає про неналежне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятих рішень, оскільки суди неповно дослідили фактичні обставини справи та прийняли рішення по суті спору щодо визнання договору укладеним з порушення принципів рівності та змагальності сторін у господарському процесі, тому їх висновки за результатами розгляду спору по суті є передчасними.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

34. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 10-12 описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених в пунктах 19-33 мотивувальної частини даної постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. З огляду на зазначене та наявність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами попередніх інстанцій, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, скасування оскаржуваних судових рішень з переданням справи на новий до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно вирішити питання про можливість розгляду справи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на критерії, визначені частиною 3 статті 247 ГПК України, та з урахуванням доводів позивача та відповідача щодо форми господарського судочинства, яку доцільно застосувати під час розгляду даного спору; перевірити фактичні обставини прийняття відповідачем в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомості на підставі дійсної декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю; з'ясувати чи наявний у відповідача-замовника обов'язок щодо укладення з позивачем, як органом місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої здійснювалося будівництво спірного нерухомого майна, договору про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту в порядку частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який пов'язується з виникненням у замовника будівництва наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті та виконується замовником шляхом перерахування коштів як пайового внеску до відповідного місцевого бюджету до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію; встановити дійсний розмір загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта по вул. Елеваторній, 1 у селі Волиця Мостиського району Львівської області, виходячи з наявних у матеріалах справи Зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва за 2015 рік з різними даними щодо кошторисної вартості будівництва; надати оцінку умовам спірного договору у запропонованій позивачем редакції 08.11.2018 на предмет відповідності його змісту вимогам частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та з огляду на встановлене прийняти законне та обґрунтоване рішення по суті спору щодо визнання договору про пайову участь відповідача у розвитку інфраструктури сіл Волиця та Тщенець укладеним.

В. Судові витрати

36. У зв'язку із задоволенням касаційної скарги та переданням справи на новий розгляд до місцевого суду, питання про стягнення витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України Верховним Судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/74/19 скасувати, справу №910/74/19 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Й. Катеринчук

Судді О. О. Банасько

В. Г. Пєсков