Історія справи

Постанова ВСУ від 07.04.2026 року у справі №909/636/16
Ухвала КГС ВП від 25.07.2019 року у справі №909/636/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/636/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Геращенко Ю.М.,

представників учасників справи:

позивача - Державного агентства резерву України - Михайлець О.В. в порядку самопредставництва (дов. від 03.03.2020, положення, наказ від 02.03.2020),

відповідача - державного підприємства «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства аграрної політики та продовольства України - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного агентства резерву України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 (головуючий суддя: Данко Л.С., судді: Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М.)

у справі № 909/636/16

за позовом Державного агентства резерву України

до державного підприємства «Івано -Франківський комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство),

про стягнення 31 000 000,00 грн. штрафних санкцій.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Державне агентство резерву України звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» про відшкодування вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 8 457 594,90 грн. та стягнення з відповідача штрафних санкцій на загальну суму 31 783 748 грн., з них: 8 457 594,90 грн. - 100% штрафу та 23 326 153,10 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідальне зберігання до відповідача закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме - зерно, відповідачем не забезпечено збереження матеріальних цінностей державного резерву, які не повернуті відповідачем і вартість яких станом на 04.07.2003 склала 8 457 594,90 грн., у тому числі: 4646,203 тонни пшениці 3 класу на суму 5 575 443,60 грн. та 2 744,906 тонни пшениці 4 класу на суму 2 882 151,30 грн. На підставі статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідачу нараховано 8 457 594,90 грн. - 100% штрафу та 23 326 153,10 грн. пені за період з 04.07.2003 до 20.07.2016.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017: позовні вимоги Державного агентства резерву України задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в сумі 9 241 342,90 грн., з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження в сумі 8 457 594,90 грн., штраф у сумі 457 594,90 грн. та пеню у сумі 326 153,10 грн., а також 206 700,00 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено, оскільки суд застосував своє право на зменшення штрафних санкцій (штрафу та пені) в порядку пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, у скасованій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін.

У новому розгляді справа переглядалася в частині стягнення з ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» на користь Державного агентства резерву України 8 000 000 грн. штрафу та 23 000 000 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2018 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Міністерство.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 зі справи у позові Державного агентства резерву України про стягнення з ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» 31 000 000 грн. штрафних санкцій відмовлено повністю.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 рішення місцевого господарського суду від 21.11.2018 зі справи скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 000 000 грн. штрафу, 23 000 000 грн. пені, 785 460 грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 зі справи № 909/636/16 касаційну скаргу Міністерства задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 зі справи скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнуто з ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» на користь Державного агентства резерву України 4 000 000 грн. штрафу, 11 500 000 грн. пені та 630 435 грн. судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Державне агентство резерву України у січні 2020 року звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати в частині відмови у стягненні штрафних санкцій, у скасованій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції у розгляді справи допущено порушення приписів статей 76, 79, 86, 209, 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, не обґрунтував прийняття рішення про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%, які законно нараховані позивачем до стягнення відповідно до вимог спеціального Закону України «Про державний матеріальний резерв» та мають бути спрямовані до Державного бюджету.

Судом порушені норми статті 550 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 230, 231, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 86, 209, 210 ГПК України, статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», що, як наслідок, відобразилося у грубому порушенні норм діючого законодавства України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розгляд клопотань учасників справи

За клопотаннями Державного агентства резерву України розгляд касаційної скарги 16.04.2020 та 07.05.2020 у справі № 909/636/16 відкладався.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

У липні 2003 року на ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» проводилася контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилося на відповідальному зберіганні на Підприємстві, за результатами якої був складений акт від 04.07.2003. Під час цієї перевірки встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву та виявлено їх самовільне відчуження, зокрема, пшениці 3 класу - у кількості 4 946,203 тонни та пшениці 4 класу - у кількості 2 794,906 тонни.

У матеріалах справи наявний акт від 21.12.2007 «Про результати позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності», а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів», згідно з даними якого повторно виявлено самовільне відчуження зерна відповідачем у кількості: пшениці 3 класу - 4 946,203 тонни, а пшениці 4 класу - 2 794,906 тонни. В акті також зазначено, що вказане самовільне відчуження зерна вже було виявлене перевіркою, проведеною контрольно-ревізійною службою Держкомрезерву України (акт від 04.07.2003) та підтверджено попередніми перевірками, проведеними КРВ Західного регіону Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту Держкомрезерву України (акт від 14.07.2005; акт від 18.10.2006).

У матеріалах справи також міститься акт від 28.11.2008 «Про результати перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів», яким встановлено часткове повернення пшениці 3 та 4 класів, а відтак цим актом встановлено, що до повернення названим Підприємством підлягало пшениці 3 класу - 4 796,203 тонни, а пшениці 4 класу - 2 744,906 тонни. Такі ж розміри самовільного відчуження пшениці встановлені й актом комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» від 28.05.2010.

Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» 08.01.2009 укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/341-2009, пунктом 1.1 якого передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до пункту 6 названого договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв» та іншими актами законодавства.

Згідно з даними листів від 21.11.2013 № 3/1125 та від 01.10.2014 № 4/760 відповідач зобов`язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіка повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався. Зокрема, відповідно до приймальних актів по формі Р-16 ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» повернуто: у 2008 році (за приймальними актами від 05.02.2008 № 1, від 17.03.2008 № 2 та від 20.10.2008 № 11) 150 тонн пшениці 3 класу, 50 тонн пшениці 4 класу; у 2014 році (за приймальним актом від 18.09.2014 № 1) 100 тонн пшениці 3 класу; у 2016 році (за приймальним актом від 11.03.2016 № 1) 50 тонн пшениці 3 класу.

Отже, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягала поверненню, становить 7 391,109 тонни, з яких 4 646,203 тонни пшениці 3 класу та 2 744,906 тонни пшениці 4 класу.

Предметом поданого 29.07.2016 позову були вимоги про зобов`язання ДП «Івано - Франківський комбінат хлібопродуктів» відшкодувати вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлені факти незабезпечення збереження на суму 8 457 594,90 грн., а також стягнення 8 457 594,90 грн. штрафу та 23 326 153,10 грн. пені, нарахованої за період з 04.07.2003 по 20.07.2016 на підставі статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Вирішуючи цей спір, попередні судові інстанції, встановивши, що вартість матеріальних цінностей державного резерву, які підлягали поверненню до державного резерву, станом на 04.07.2003 складала 8 457 594,90 грн., з яких: 4 646,203 тонни пшениці 3 класу на суму 5 575 443,60 грн. та 2 744,906 тонни пшениці 4 класу на суму 2 882 151,30 грн., і що такі матеріальні цінності не були повернуті відповідачем, дійшли висновків про наявність підстав для стягнення вказаної суми коштів, а також про правомірність нарахування відповідачу штрафних санкцій у спірний період на підставі статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, у скасованій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Івано -Франківської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 в іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін, а саме, щодо залишення без змін рішення господарського суду Івано - Франківської області від 16.11.2016 та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 9 241 342,90 грн., з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження в сумі 845 7594,90 грн., штраф у сумі 457 594,90 грн. та пеня у сумі 326 153,10 грн., а також 206 700 грн. - судового збору. Отже, рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлені факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей у сумі 845 7594,90 грн., штрафу у сумі 457 594,90 грн. та пені у сумі 326 153,10 грн., набрало законної сили та судом не переглядається.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

ЦК України:

частина перша статті 256:

- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

пункт 6 частини першої статті 268:

- позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»;

частина друга статті 509:

- зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;

частина перша статті 509:

- зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;

частини перша, третя статті 549:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення;

частина третя статті 551:

- розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення;

стаття 610:

- порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

стаття 611:

- у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки;

частина перша статті 612:

- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом;

стаття 942:

- зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

ГК України:

частина перша та друга статті 216:

- учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання;

частини перша, друга, четверта статті 217:

- господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

частина перша статті 218:

- підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання;

частина перша статті 230:

- штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання;

стаття 233:

- у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Закон України «Про державний матеріальний резерв»:

Преамбула:

- цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері;

стаття 1:

- державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання);

пункт 8 стаття 14:

- за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менше, ніж на день відпуску, і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов`язання;

пункт 10 статті 14:

- у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

У разі недоцільності закладення і зберігання зазначених матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання зазначені юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей;

пункт 16 статті 14:

- розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

ГПК України:

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частина перша статті 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

стаття 79 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;

- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

стаття 79 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування;

- питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

стаття 86 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

стаття 86 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

пункт 1 частини першої статті 308 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Причиною спору зі справи під час нового розгляду стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача 8 000 000 грн. штрафу та 23 000 000 грн. пені.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 ГК України).

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України ).

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 ГПК України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення матеріальних цінностей державного резерву, встановивши обставини скрутного фінансового становища відповідача у спірний період на підставі наданих відповідачем та досліджених судом у сукупності доказів, з урахуванням аналізу конкретної ситуації, - визнав зазначені обставини винятковими та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення суми штрафу та пені на 50%.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, не обґрунтував прийняття рішення про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%, - не відповідають змісту постанови суду апеляційному інстанції та здійсненому ним всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

При цьому, Касаційний господарський суд враховує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивач, у свою чергу, мав право подати докази та навести аргументовані обґрунтування на спростування доказів відповідача, наданих останнім на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, проте таким правом позивач не скористався і останнє не може бути надолужене в суді касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона повинна довести суду обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції у розгляді справи допущено порушення приписів статей 76, 79, 86, 209, 210 ГПК України, а також статті 550 ЦК України, статей 230, 231, 233 ГК України, статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», не знайшло свого підтвердження у розгляді касаційної скарги Державного агентства резерву України.

З урахуванням викладеного, Касаційний господарський суд вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Державне агентство резерву України не спростувало наведених висновків суду попередньої інстанції та не довело неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення зі справи.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Понесені Державним агентством резерву України у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на назване Державне агентство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 зі справи № 909/636/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного агентства резерву України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова