Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.06.2021 року у справі №911/2035/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

Справа №911/2035/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

представників учасників справи:

позивача - Корнійчук Я. П.,

відповідача - Хромихина В. О.,

третьої особи - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (головуючий суддя - Гаврилюк О. М., судді: Ткаченко Б. О., Сулім В. В. )

у справі №911/2035/20

за позовом фізичної особи - підприємця Харуци Мар'яни Юріївни

до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства "Укрсервісбудматеріали",

про визнання недійсним договору оренди майна,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.07.2021 №29.3-02/1988 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв'язку з відпусткою судді Губенко Н. М., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/2035/20, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів:

Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1. Фізична особа - підприємець Харуца Мар'яна Юріївна (далі - ФОП Харуца М. Ю.) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" (далі - ПП "Інвестиційна компанія "Плутос") про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2019 №03/2019 з моменту його укладення.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ФОП Харуца М. Ю. зазначала, що договір оренди від 01.01.2019 №03/2019, укладений між позивачкою та відповідачем, є недійсним, оскільки при його підписанні позивачці стало відомо, що відповідач не є власником або особою, якій належать майнові права на нерухоме майно - об'єкт оренди. Так, в тексті договору не була відображена інформація про орендодавця, як власника нерухомого майна, або підстави набуття відповідачем права передавати майно в оренду. На вимогу позивача відповідач не надав правовстановлюючі документи на нерухоме майно. Тому після підписання договору позивач повідомив відповідача про те, що не має наміру фактично приймати нерухоме майно в орендне користування у зв'язку з тим, що договір є нікчемним з вищенаведених підстав.

Після чого позивач і відповідач домовились вважати договір неукладеним та знищити примірники підписаного договору, про що свідчать ті факти, що: (1) позивач та відповідач не вчинили будь-яких дій, які можуть свідчити, що договір відбувся; (2) сторонами договору не підписувались акти наданих послуг; (3) не проводились оплати в порядку, що зазначений в пункті 5.7 договору; (4) відповідач не надсилав/не надавав позивачці рахунки на оплату.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

2.1.01.01.2019 між ПП "Інвестиційна компанія "Плутос" (орендодавець) та Приватним підприємцем Харуцою Мар'яною Юріївною (орендар) укладено договір оренди №03/2019, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування 200 м кв. в приміщенні виробничо-складського призначення площею 230 м кв. в комплексі будівель за адресою: Україна, смт Коцюбинське, вул. Доківська, 2.

2.2. В тексті договору не була відображена інформація про орендодавця як власника нерухомого майна або про підстави набуття відповідачем права передавати майно в оренду.

2.3. На вимогу позивачки, відповідач не надав правовстановлюючі документи на нерухоме майно.

2.4. У жовтні 2019 року на адресу позивачки надійшли листи від відповідача з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди №03/2019.

2.5.22.11.2019 Господарським судом Закарпатської області було видано судовий наказ в справі №907/698/19 про стягнення з позивачки заборгованості за договором у сумі 62192,10 грн, який в подальшому скасовано ухвалою цього суду від
09.12.2019.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 10.09.2020 у справі №911/2035/20 у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

3.2. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що договір оренди №03/2019 був вчинений у письмовій формі; сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та в подальшому сторонами вчинялись дії для його виконання, а тому такий договір не може бути визнаний недійсним з моменту його укладання.

3.3. Північний апеляційний господарський суду постановою від 18.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2020 у справі №911/2035/20 скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю; визнав недійсним договір оренди від 01.01.2019 №03/2019 з моменту його укладення.

3.4. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір оренди №03/2019 суперечить приписам статей 316, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з огляду на відсутність у ПП "Інвестиційна компанія "Плутос" законних підстав для укладення оспорюваного правочину і, відповідно, для розпорядження річчю, право власності щодо якої ним не набувалося, оскільки відповідачем не надано доказів того, що приміщення, яке передавалось в оренду належить йому на праві власності. Також за оцінкою суду апеляційної інстанції відповідач не надав належних та допустимих доказів, яке саме майно передавалось у оренду позивачу щодо якого власником майна надано відповідний дозвіл. Також суд апеляційної інстанції послався як на аналогічні правові позиції на ті, що викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2018 у справі №910/10986/17, від 16.05.2018 у справі №908/1809/17 та від 05.03.2019 у справі №910/5946/18.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі №911/2035/20, ПП "Інвестиційна компанія "Плутос" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2020 у цій справі.

4.2. У якості підстави касаційного оскарження постанови скаржник зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пославшись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-195гс15, Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від
04.12.2019 у справі №910/15262/18 стосовно застосування статей 12, 203, 207, 215, 311, 317, 319 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

4.3. Скаржник зазначає, що на території комплексу будівель, що є предметом оренди за окремо укладеним між відповідачем та третьою особою у справі - Приватним акціонерним товариством "Укрсервісбудматеріали" (далі - ПАТ "Укрсервісбудматеріали") договором оренди комплексу будівель від 01.01.2017 №01/2017, ПП "Інвестиційна компанія "Плутос" з дозволу власника було побудовано споруду - приміщення виробничо-складського призначення площею 230 кв. м, частина з якого площею 200 кв. м і була передана позивачці в оренду за оспорюваним договором.

4.4. При цьому, скаржник наголошує, що за умовами вказаного договору оренди комплексу будівель від 01.01.2017 №01/2017 відсутня необхідність отримання від ПАТ "Укрсервісбудматеріали" погодження права на передачу відповідачем орендованого приміщення в суборенду іншим особам.

4.5. Водночас на переконання скаржника, відсутність порушеного або оспорюваного права позивачки у цій справі, є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

4.6. ФОП Харуца М. Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4.7. Позивачка наголошує, що передання в оренду майна, на яке у відповідача відсутні майнові права або укладення договорів оренди майна якого фактично не існує, свідчить про недосягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору, а саме, умов про об'єкт оренди.

4.8. ПАТ "Укрсервісбудматеріали" не скористалось своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подало до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.

5. Позиція Верховного Суду.

5.1. Предметом позову у цій справі є вимоги ФОП Харуца М. Ю., заявлені нею як орендарем до ПП "Інвестиційна компанія "Плутос" як орендодавця про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2019 №03/2019 з моменту його укладення, з огляду на відсутність правових підстав для розпорядження нежитловим приміщенням, яке є предметом договору.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

5.3. Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України.

5.4. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

5.5. Відповідно до частини 1 статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

5.6. Посилаючись на те, що відповідач не є власником спірного майна, яке фактично передано ним в суборенду позивачці за оспорюваним нею договором оренди, за відсутності на те спеціального уповноваження власника здавати його майно в оренду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання цього договору оренди недійсним з моменту його укладення на підставі статей 203, 215 ЦК України.

5.7. Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

5.8. Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

5.9. Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.10. Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

5.11. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

5.12. Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

5.13. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

5.14. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

5.15. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.

5.16. Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

5.17. Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

5.18. Крім того, колегія суддів враховує, що в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

5.19. При цьому об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

5.20. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

5.21. Проте, всупереч норм частини 1 статті 282 ГПК України, суд апеляційної інстанції не надав оцінки з викладенням відповідних мотивів доводам відповідача та поданим ним до матеріалів справи доказам на підтвердження обставин, що свідчать про фактичне виконання сторонами договору оренди майна, а також доводам, що передане в оренду майно було побудовано ним після укладення договору оренди комплексу будівель від 01.01.2017 №01/2017 з ПАТ "Укрсервісбудматеріали".

5.22. Відповідно до частин 1 , 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.23. Водночас, виснуючи про відсутність у відповідача законних підстав для укладення оспорюваного правочину, суд апеляційної інстанції втім не спростував встановлених судом першої інстанції фактів виконання сторонами спірного договору, заснованих на встановленні обставин: прийняття позивачкою без зауважень за актом приймання-передачі приміщення від 01.01.2019 об'єкта оренди у користування; направлення відповідачем позивачці актів здачі-приймання послуг та відсутності заперечень останньої, що в силу положень пункту 5.4 спірного договору свідчить про їх визнання.

5.24. При цьому, можливість виконання оспорюваного позивачкою договору оренди (у тому числі реалізація нею прав орендаря за договором) також не ставилась судом апеляційної інстанції у пряму залежність від фактичного оформлення чи неоформлення відповідачем як орендодавцем відповідних правомочностей щодо розпорядження спірним майном шляхом передачі його в оренду.

5.25. Відтак, суду апеляційної інстанції слід було дати оцінку, чи доведено матеріалами справи те, що по відношенню до позивачки, внаслідок укладення нею спірного договору оренди майна, настали будь-які обмеження у реалізації нею своїх прав як орендаря/користувача відносно орендованого за договором майна, а також чи доведено, що майно, яке є предметом договору оренди, належить на праві власності третій особі, і чи зареєстроване це майно як нерухоме у встановленому законом порядку.

5.26. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції (1) не зазначив, які саме права (інтереси) позивачки були порушені, не визнані чи оспорюються та в який спосіб відбувається таке порушення внаслідок укладеного нею договору оренди; (2) не аргументував наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивачки у цьому випадку; (3) залишив поза увагою доводи учасників спору стосовно того, що передане в оренду майно не входить до складу комплексу будівель і споруд по вулиці Доківська, 2 в смт Коцюбинське, побудоване орендодавцем за відсутності відповідних дозволів, а тому не виснував щодо правових наслідків укладення договору щодо такого предмету оренди.

5.27. При цьому колегія суддів зазначає, що на відміну від справи що переглядається, постанови Верховного Суду від 18.06.2018 у справі №910/10986/17 та від 05.03.2019 у справі №910/5946/18, на правові висновки у яких, зокрема, посилався суд апеляційної інстанції, були прийняті у спорах за участі власника нерухомого майна щодо розпорядження не власником цього майна, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

5.28. Таким чином, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення обставин, що можуть свідчити про порушення прав та законних інтересів позивачки у справі внаслідок укладення нею оспорюваного договору оренди майна.

5.29. Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивачки в цій справі є обґрунтованими.

5.30. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлене рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5.31. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

6.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

6.3. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

6.4. Господарський суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права та дійшов до передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення обставин, що можуть свідчити про порушення прав та законних інтересів позивачки у справі внаслідок укладення нею оспорюваного договору оренди майна.

6.5. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене у цій постанові, застосувати норми законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду даної справи. В залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Розподіл судових витрат.

7.1. Оскільки у цьому випадку Верховний Суд не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі №911/2035/20 скасувати.

3. Справу №911/2035/20 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

Г. О. Вронська