Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.02.2018 року у справі №916/2066/15

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/2066/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача-1 - Чернова Г.А. (представник за довіреністю),

відповідача-2 - не з'явилися,

прокуратури - Томчук М.О. (за посвідченням),

розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 18.04.2017 (суддя Власова С.Г.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 (Будішевська Л.О. - головуючий, судді: Мишкіна М.А., Таран С.В.)

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до 1) Одеської міської ради,

2) Виробничо-комерційної фірми "ГЕФЕСТ" Товариство з обмеженою відповідальністю

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Виробничо-комерційної Фірми "ГЕФЕСТ" ТОВ (далі - ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ, покупець) про: 1) визнання незаконним рішення Одеської міської ради №4410-VI від 29.09.2005 "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005р. та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині внесення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005 р., нежитлових підвальних приміщень площею 242,1 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 45; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень загальною площею 242,1 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 45, укладеного 15.12.2006 між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ; 3)витребування на користь Одеської обласної ради з володіння ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ нежитлових підвальних приміщень загальною площею 242,1 кв.м. та вартістю 1022297,33 грн., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 45.

Позовна заява обґрунтовується посиланням на статті 203, 215, 216, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та на рішення Одеської обласної ради "Про заходи охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" №449-ХХІ від 12.05.1993, згідно з яким усі нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування державної форми власності, у тому числі будівлю по вул. Грецькій, 45, у м. Одесі (колишній прибутковий будинок Юр'євича), прийнято у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради), при цьому спірна будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 №662/0/16-07, у зв'язку з чим Одеська міська рада необґрунтовано включила до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад області, вийшла за межі наданих їй повноважень та порушила право спільної власності територіальних громад області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2017 (суддя Власова С.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 (судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А., Таран С.В.), у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 16, 319, 327, 328, 329, 392, 393 ЦК, статей 4, 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (в редакції, чинній до 12.07.2000), статей 35, 49 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній до 20.06.2007), статей 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктів 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - постанова КМ України №311) та статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК), виходячи з яких суди дійшли висновку про недоведеність належними та допустимими доказами як обставин оформлення позивачем права власності на спірну будівлю, як пам'ятку архітектури місцевого значення, та її утримання, так і про недоведеність неправомірного набуття Одеською міською радою права власності на спірні підвальні приміщення загальною площею 242,1кв.м., які було в подальшому відчужено в процесі приватизації, оскільки рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 та видане на його підставі свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №295428 від 26.05.2005 не визнавалися недійсними та не скасовувалися. При цьому суд першої інстанції відхилив клопотання Одеської міської ради про застосування позовної давності з підстав відмови у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю, а не за спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 18.09.2017 заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 319, 328, 329, 388 ЦК та статті 35 ГПК, наголошуючи на тому, що: 1) згідно з Переліком державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області», нерухомі пам'ятки історії і культури як окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування не передавалися; 2) згідно чинних рішень Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-ХХІІ «Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області» та від 22.09.2006 № 73-У «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, в тому числі спірну будівлю-пам'ятку, прийнято у комунальну власність Одеської обласної ради; 3) Одеська обласна рада не приймала рішення про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради; 4) судами попередніх інстанцій не враховано викладений в ухвалі Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 по справі №22/401-06-11665А висновок про те, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ нерухомі пам'ятки історії і культури до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не передавалися; 5) судами без наведення обґрунтування не взято до уваги факт прийняття нерухомих пам'яток історії та культури місцевого значення, розташованих на території Одеської області, саме до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, який (факт) був встановлений постановами судів касаційної інстанцій адміністративної та господарської юрисдикції (ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.12.2008 у справі №15/290-06-7734А, постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2010 у справі №30/95-09-3018, від 29.07.2009 у справі №30/231-08-4792 та від 24.06.2008 у справі №6/289-07-7387).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу)

Позивачем та відповідачами відзиви на касаційну скаргу не подавалися.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 15.08.1985 №480 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одесі" затверджено перелік будівель та споруд, які підлягають взяттю під охорону держави як пам'ятки архітектури місцевого значення згідно з додатком №1, у пункті 45 якого зазначено будівлю за адресою: вул. Лібкнехта (нині - Грецька), буд. 45.

Рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 17.09.1991 №323 "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області" затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком 1-3.

До зазначеного переліку будівлю за адресою вул. Лібкнехта (нині - Грецька), 45, окремо включено не було, так само як взагалі не визначено як окремий вид розмежованого майна, пам'ятки архітектури місцевого значення, пам'ятки історії та культури.

В подальшому, на виконання постанови КМ України №311 Одеською обласною радою прийнято рішення від 25.11.1991 №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком 1-3.

Додатком №1 до рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність обласної ради народних депутатів по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Додатком №2 до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність м. Одеси по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Разом з тим, згідно з додатком №2 до рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (м. Одеса) по галузі житлово-комунального господарства, включено житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

На підставі постанови КМ України №311 та рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 11.01.1992 №2 "Про порядок оформлення та передачі державного майна в комунальну власність міста" прийнято у комунальну власність міста державне майно згідно з додатком №1.

У додатку 1 до цього рішення визначено перелік об'єктів, які приймаються до передачі в комунальну власність міста, серед яких: у пункті 1 розділу І зазначено державний житловий та нежитловий фонд з матеріально-технічною базою та ремонтними організаціями, які пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією вказаних фондів; у пункті 35 розділу IV зазначено пам'ятки архітектури, історії та культури на території міста без окремого визначення адрес.

На виконання рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово-комунального господарства за дорученням міськвиконкому без права зміни форми власності прийняло державне майно загальною залишковою балансовою вартістю 1187890 тис.руб. та іншими фінансово-господарськими показниками згідно з додатком, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.02.1992; сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної з передачі-прийняття державного майна, що фактично завершило процедуру розмежування.

Рішенням Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI "Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", серед іншого:

- до прийняття Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежовують право власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, прийнято в комунальну власність Одеської обласної ради нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які є державною власністю;

- заявлено прохання до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України прийняти відповідні нормативні акти, які забезпечують закріплення права власності на об'єкти національної культурної спадщини за суб'єктами власності, а також акти, які забезпечують створення відповідних державних органів охорони національної культурної спадщини, передбачені Міжнародною конвенцією про охорону культурної та природної спадщини;

- рекомендовано Одеській обласній державній адміністрації, міським, селищним та сільським радам народних депутатів за участі спеціально уповноважених органів охорони пам'яток сформувати єдину систему державних органів охорони об'єктів національної культурної спадщини, розробити узгоджену концепцію охорони історичної спадщини в Одеській області, а також підготувати обласній раді народних депутатів пропозиції зі створення ринкових механізмів охорони, відновлення та використання культурної спадщини;

- доручено секретаріату обласної ради народних депутатів разом з Одеською обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 01.09.1993 здійснити комплексну інвентаризацію нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб'єктів власності на ці об'єкти та оформлення відповідних документів, що закріплюють їх права та обов'язки із забезпечення схоронності пам'яток, податкові та адміністративні пільги, а також підготовки пропозицій з передачі нерухомих пам'яток історії та культури в комунальну власність ради народних депутатів базового рівня.

Проте, жодних заходів щодо пам'яток історії та культури, визначених рішенням Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI, державними органами з моменту прийняття цього рішення і до 2003 року вжито не було та право власності на пам'ятки не оформлено.

24.04.2003 Одеською обласною радою прийнято рішення №154-XXIУ "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада станом на 01.04.2003, згідно з додатком.

У пункті 11.1.66 цього переліку зазначено і спірну будівлю - прибутковий будинок Юр'євича, початок ХХ ст. (вул. Грецька, 45).

Однак, 04.05.2005 рішенням Одеської обласної ради №640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

Лише 22.09.2006 рішенням Одеської обласної ради №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01.09.2006, згідно з додатком 1.

У пункті 8 додатку 1 до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V вказано об'єкти культурної спадщини в редакції пункту 11 рішення обласної ради від 24.04.2003р. №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", а саме прибутковий будинок Юр'євича (вул. Грецька, 45).

Судами також встановлено, що 29.09.2005 Одеською міською радою прийнято рішення №4410-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради". У пункті 26 цього переліку вказано спірне нерухоме майно - приміщення підвалу площею 242,08 кв.м., вул. Грецька, 45, ресторан.

22.02.2006 на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 територіальній громаді м.Одеси видано свідоцтво серії ЯЯЯ №295428 про право власності на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 242,1 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 45.

15.12.2006 між територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради та ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ укладено договір купівлі-продажу №232, за умовами якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових підвальних приміщень, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Грецька (вулиця К. Лібкнехта), 45, та в цілому складаються з нежитлових приміщень підвалу загальною площею 242,1 кв.м.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на недоведеність порушення права власності позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що як на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 та видачі свідоцтва про право власності на спірні підвальні приміщення від 22.02.2006, які не визнані недійсними та не скасовані у встановленому порядку, так і на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005 існували правовстановлюючі документи, які б свідчили, що власником спірного майна є територіальні громади області в особі Одеської обласної ради. Водночас, рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005 №640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", згідно з яким прибутковий будинок Юр'євича по вул. Грецькій, 45 у м.Одесі було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність посилань прокуратури на порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом неврахування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі №2-а-412/10/1522, якою визнано протиправними дії виконавчого комітету Одеської міської ради щодо оформлення за Одеською міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад Одеської області, так як зазначена постанова стосується свідоцтва про право власності на прибутковий будинок Юр'євича, вул. Грецька, 45, домоволодіння літ.»А», «А1», «А2», «Б», виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.06.2005 №259, а не свідоцтва серії ЯЯЯ №295428 від 22.02.2006, яким на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 було оформлено право власності Одеської міської ради на спірні підвальні приміщення - майбутній об'єкт приватизації за договором купівлі-продажу від 15.12.2006.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до статті 327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення від 29.09.2005) органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи наведені приписи чинного цивільного законодавства, місцевий та апеляційний господарські суди на підставі належної правової оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності дійшли правильного висновку про те, що правомірність набуття Одеською міською радою (продавцем) права власності на спірні підвальні приміщення випливає з того, що станом на час їх відчуження в процесі приватизації на користь ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ (15.12.2006) право власності Одеської міської ради підтверджувалося чинними рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ №295428 від 22.02.2006, які не визнавалися недійсними та не скасовані у встановленому порядку, натомість жодних юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по вул. Грецькій, 45 в м. Одесі, як пам'ятку історії і культури, вчинено не було, в тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005.

При цьому в процесі розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) на підставі постанови КМ України №311 спірне майно не було чітко розмежовано та в актах приймання-передачі окремо не виділено, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на час прийняття рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005, рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005, та видачі свідоцтва про право власності від 22.02.2006 існували правовстановлюючі документи, які б свідчили, що власником спірного майна є територіальні громади області в особі Одеської обласної ради.

Наведені фактичні обставини скаржником не спростовуються.

Судами першої та апеляційної інстанцій також достеменно встановлено та скаржником не спростовано того, що рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005 №640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", згідно з яким прибутковий будинок Юр'євича по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області.

Таким чином, на час приватизації спірні нежитлові приміщення не входили до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, управління якими могла здійснювати Одеська обласна рада, відтак, в силу вимог частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Одеська міська рада жодним чином не була обмежена у повноваженнях розпоряджатися належним їй комунальним майном.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено недоведеність утримання Одеською обласною радою спірного майна, оскільки належних доказів утримання будівлі, в якій розміщено спірне майно, як в якості пам'ятки культурної спадщини Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, так і в якості нерухомого майна, позивачем, прокурором та третьою особою до суду не надано.

Суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання Одеської міської ради про застосування позовної давності з підстав відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності.

З матеріалів справи не вбачається, судами попередніх інстанцій не встановлено та скаржником не доведено порушення приписів законодавства про приватизацію при прийнятті рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005 та укладенні договору купівлі-продажу від 15.12.2006 №232.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не відхилено викладені у поясненнях позивача від 06.06.2015 (вх. №14573/15) доводи про те, що у період з 01.02.2005 по 23.09.2008 діяв Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", яким було заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи як безпідставні з огляду на таке.

Дійсно, статтею 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", який діяв у період з 23.02.2005 по 16.10.2008, було заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Однак, виходячи зі змісту статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення.

Упродовж 6-місячного строку, визначеного Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже нежилі підвальні приміщення площею 242,1 кв.м. по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі не набули статусу пам'ятки.

Законом України "Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 17.10.2008, затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, і до цього переліку не увійшли нежилі приміщення площею 242,1 кв.м. по вул. Грецькій, 45 в м. Одесі, а пунктом 3 Прикінцевих положень цього Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Таким чином, на час прийняття рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005 не існувало законодавчої заборони щодо включення спірного нерухомого майна до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 по справі №5011-48/950-2012 зі спору, що виник з подібних приватизаційних правовідносин.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження позивача про те, що будівля по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі занесена до державного реєстру нерухомих пам'яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 №662/0/16-07, оскільки як станом на час прийняття рішення про приватизацію спірних підвальних приміщень, так і на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу зазначена будівля ще не була включена до відповідного реєстру, що виключає набуття нею правового статусу пам'ятки культурної спадщини на час виникнення спірних приватизаційних правовідносин.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

З урахуванням встановлених судами обставин послідовного законного набуття і оформлення Одеською міською радою права власності на нежилі підвальні приміщення загальною площею 242,1 кв.м. в житловому будинку №45 по вул. Грецькій в м. Одесі та їх подальшої приватизації способом викупу на користь ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ як добросовісного набувача, колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на те, що згідно з Переліком державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ, нерухомі пам'ятки історії і культури як окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування не передавалися, оскільки, по-перше, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005 та свідоцтво серії ЯЯЯ №295428 від 22.02.2006, які були підставами набуття Одеською міською радою права власності на спірне нерухоме майно, не визнано недійсними та не скасовано, а по-друге, на час приватизації рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким прибутковий будинок Юр'євича по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, скасовано рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005 №640-ІУ внаслідок задоволення протесту прокуратури Одеської області, що свідчить про відсутність у Одеської міської ради будь-яких правових заборон чи обмежень для реалізації права на відчуження зазначених приміщень у період з вересня 2005 року по грудень 2006 року.

Касаційна інстанція не може прийняти до уваги передчасні посилання заявника на те, що згідно з чинними рішеннями Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-ХХІІ «Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області» та від 22.09.2006 №73-У «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, в тому числі спірну будівлю-пам'ятку, прийнято у комунальну власність Одеської обласної ради, позаяк судами встановлено невжиття заходів на виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-ХХІІ шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі як пам'ятку історії і культури, в тому числі й станом на час прийняття Одеською міською радою рішення про приватизацію частини цієї будівлі. Крім того, рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-У прийнято вже після прийняття Одеською міською радою у вересні 2005 року рішення про приватизацію спірного нерухомого майна.

Колегія суддів вважає таким, що не має істотного значення для справи, твердження прокуратури про неприйняття Одеською обласною радою рішення про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, так як судом першої інстанції достеменно встановлено той факт, що згідно з пунктом 1 розділу І та пунктом 35 розділу IV додатку 1 до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 11.01.1992 №2 "Про порядок оформлення та передачі державного майна в комунальну власність міста" у комунальну власність міста прийнято державний житловий та нежитловий фонд з матеріально-технічною базою та ремонтними організаціями, які пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією вказаних фондів, та пам'ятки архітектури, історії та культури на території міста без окремого визначення адрес, а наявні у матеріалах справи докази свідчать, що право власності на квартири за адресою: м.Одеса, вул. Грецька, 45, набуто фізичними особами у встановлений законом спосіб.

До того ж, як зазначено вище, у лютому 2006 року Одеською міською радою було оформлено право власності та надалі відчужено не всю будівлю-пам'ятку по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі, власником якої вважає себе позивач, а лише її частину (нежитлові підвальні приміщення) площею 242,1 кв.м.

Скаржник помилково посилається на висновки суду про відсутність перебування спірного об'єкта приватизації на балансі Одеської обласної ради, оскільки в дійсності оскаржувані рішення та постанова не містять зазначених висновків.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 35 ГПК шляхом неврахування викладеного в ухвалі Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 по справі №22/401-06-11665А висновку про те, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ нерухомі пам'ятки історії і культури до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не передавалися, а також щодо неврахування судами факту прийняття нерухомих пам'яток історії та культури місцевого значення, розташованих на території Одеської області, саме до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, який (факт) було встановлено постановами судів касаційної інстанцій адміністративної та господарської юрисдикції (ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.12.2008 у справі №15/290-06-7734А, постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2010 у справі №30/95-09-3018, від 29.07.2009 у справі №30/231-08-4792 та від 24.06.2008 у справі №6/289-07-7387), з огляду на наступне.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина 2 статті 1117 ГПК в редакції,чинній до 15.12.2017).

В свою чергу, відповідно до частин 4, 7 статті 75 ГПК в редакції чинній з 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Зважаючи на те, що касаційна скарга у цій справі була подана та її розгляд не було закінчено до набрання чинності ГПК (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII), при здійсненні касаційного перегляду справи колегія суддів враховує положення частин 4, 7 статті 75 ГПК, які на відміну від попередньої редакції цього Кодексу, чітко розмежовують преюдиціальні факти та правову оцінку, надану судом певному факту при розгляді іншої справи.

Крім того, касаційна інстанція зауважує, що даний спір виник з приватизаційних правовідносин, врегульованих спеціальним (приватизаційним) законодавством, а судами достовірно встановлено дійсність свідоцтва про право власності продавця на об'єкт приватизації, виданого на підставі чинного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005, тоді як предметом позовів у господарських справах №30/95-09-3018, №30/231-08-4792 та №6/289-07-7387, на судові рішення в яких посилається скаржник, є визнання недійсними свідоцтв про право власності на окремі об'єкти культурної спадщини (за певними адресами) з огляду на визнання нечинним та скасування в порядку адміністративного судочинства рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.06.2005 №259, на підставі якого видавалися оспорювані свідоцтва, що в силу принципу презумпції правомірності набуття покупцем права власності на приватизоване майно, передбаченого статтею 328 ЦК, виключає подібність правовідносин та фактичних обставин у згаданих вище справах і необхідність застосування відповідних судових рішень при розгляді справи №916/2066/15.

Водночас, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не мають значення для цієї справи, доводи скаржника щодо залишення чинним рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" за результатами розгляду адміністративної справи №22/401-06-11665А, оскільки оскаржуване позивачем рішення про приватизацію підвальних нежитлових приміщень площею 242,1 кв.м. по вул. Грецькій, 45, в м. Одесі прийнято Одеською міською радою раніше - 29.09.2005.

Колегія суддів погоджується з викладеними у відзивах доводами відповідачів, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог і недоведеність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 203, 215, 319, 321, 327, 328 ЦК, статей 35, 49 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній до 20.06.2007), пунктів 1, 3 постанови КМ України №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)") та без порушення норм процесуального права (стаття 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

Разом з тим, колегія суддів враховує, що навіть якщо органом приватизації було допущено порушення в ході приватизації, то це порушення не призводить до зміни правовідносин власності, що виникли на підставі цього рішення, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Виходячи з встановлених судами обставин приватизації спірного об'єкта та умов оспорюваного договору купівлі-продажу, ВКФ "ГЕФЕСТ" ТОВ правомірно очікувало на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Абзацом 22 постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07 "Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна" визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Враховуючи положення Конвенції та Закону України "Про приватизацію державного майна", касаційна інстанція зазначає, що наведені скаржником обставини не дають достатніх підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації спірного майна шляхом його викупу, та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 300 ГПК України не належить до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 75, 300, 301, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.04.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №916/2066/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

Є.В. Краснов