Історія справи

Постанова КГС ВП від 26.08.2025 року у справі №910/3279/25
Постанова КГС ВП від 04.06.2025 року у справі №910/3279/25
Постанова ВСУ від 10.03.2026 року у справі №910/3279/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3279/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 (суддя Курдельчук І. Д.) і постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (судді: Корсак В. А. - головуючий, Алданова С. О., Євсіков О. О.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Трейд" у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Трейд"

про стягнення 4 329 016 894,98 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (далі - ТОВ "Євроенерготрейд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Трейд" (далі - ТОВ "Хім-Трейд") 4 329 016 894,98 грн, з яких: 1 405 693 517,50 грн основного боргу, 843 821 367,68 грн пені, 428 448 595,78 грн штрафу, 320 233 499,06 грн - 3 % річних, 1 330 819 914,96 грн інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати придбаного природного газу.

1.2. Одночасно з позовом позивач подав до суду заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу в межах ціни позову 4 329 016 894,98 грн.

Заява з посиланням на положення статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України обґрунтована наявністю підстав для вжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову, які, на думку заявника, є адекватними і співмірними із позовними вимогами, не перешкоджають діяльності боржника та його і прав інших осіб не порушують; виконання майбутнього судового рішення у цій справі у разі задоволення позову залежатиме від тієї обставини чи матиме відповідач грошові кошти або інше майно для задоволення позовних вимог; невжиття заходів забезпечення позову у наведеному випадку унеможливить виконання судового рішення у цій справі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 частково задоволено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі; накладено арешт на грошові кошти, нерухоме та рухоме майно відповідача, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу в межах суми основного боргу 1 405 693 517,50 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Аргументуючи ухвалу в частині задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність у наведеному випадку підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб у межах суми основного боргу і таке відповідає вимогам процесуального законодавства, зокрема, щодо обґрунтованості, розумності, адекватності, співмірності, відповідності заходів предмету спору; обставини щодо ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів є доведеними.

В решті заяви стосовно накладення арешту в межах заявлених позовних вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних суд відмовив за необґрунтованістю та неспівмірністю.

2.2. За наслідками перегляду вказаної ухвали Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.06.2025 залишив без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2025, погодившись із мотивами, покладеними в основу судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновками попередніх судових інстанцій, ТОВ "Хім-Трейд" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 і ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у цій справі і прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме статей 136 139 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, він стверджує про невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам процесуального закону до неї, недоведеність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у тому числі, недоведення можливого утруднення виконання рішення у разі незабезпечення позову, ухилення відповідача від виконання зобов`язань; вказує на неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову та невідповідність меті їх застосування, неможливість здійснення відповідачем своєї господарської діяльності.

3.2. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення у розумні строки, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.2. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду та ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах заявленої суми основного боргу.

4.3. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

4.4. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 4 329 016 894,98 грн, тобто вимога майнового характеру.

4.5. Задовольняючи частково заяву про вжиття заходів забезпечення позову цій справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, урахував положення статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України, а також сталу судову практику суду касаційної інстанції у застосуванні цих норм, надав оцінку наведеному у заяві позивача обґрунтуванню та установив, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, обраних позивачем, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, співмірності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Судами також враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Водночас суди не установили, що часткове задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача.

За наведеного, попередні судові інстанції визнали, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, обраних позивачем у спосіб накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у разі недостатності таких коштів та в межах суми заявленого основного боргу, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства.

Під час вирішення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та в ході апеляційного перегляду справи попередні судові інстанції надали оцінку усім доводам відповідача, які він наводив, заперечуючи проти вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, та навели у судових рішеннях мотивовані аргументи їх відхилення.

4.6. Верховний Суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

4.7. Разом із тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23).

Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами (постанови Верховного Суду від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).

У разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22).

Накладення арешту на майно та грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог не створює подвійного забезпечення позову і дисбалансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24).

4.8. Верховний Суд також звертає увагу, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається (постанова Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24).

4.9. За наведеного, Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про ненадання позивачем доказів на підтвердження вимоги про накладення арешту на грошові кошти та майно. До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно, як уже зазначалося, залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються (обмежується лише можливість розпорядження ними) з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника чи відчуження ним й уникнення виконання останнім судового рішення у майбутньому, що, у свою чергу, також спростовує довід скаржника про те, накладення арешту унеможливить здійснення ним господарської діяльності. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір (постанови Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21).

4.10. Щодо посилань скаржника на обставини оформлення заяви про забезпечення позову з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів їх теж відхиляє, оскільки, по-перше, вказане питання (додержання чи навпаки заявником вимог статті 139 Господарського процесуального кодексу України щодо змісту та форми заяви про забезпечення позову) вирішується господарським судом до якого подано відповідну заяву - у наведеному випадку судом першої інстанції, який, як свідчать матеріали справи, невідповідності вказаної заяви вимогам процесуального закону до неї не установив; а, по-друге, такі доводи не впливають на висновки судів, покладені в основу оскаржених судових рішень про забезпечення позову.

4.11. Таким чином, доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки встановлених судами обставин і наявності підстав, з якими положення процесуального законодавства пов`язують можливість вжиття заходів забезпечення позову, не спростовують. Незгода скаржника з судовими рішеннями або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в таких рішеннях, не свідчить про їх незаконність. До того ж усі доводи були предметом оцінки судів попередніх інстанцій і мотивовано відхилені судами за необґрунтованістю та безпідставністю.

Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника, що він не позбавлений права відповідно до положень статті 145 Господарського процесуального кодексу України звернутись до суду з вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову.

4.12. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.13. На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти та майно в межах суми основного боргу. За результатами перегляду оскаржуваних постанови та ухвали у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права чи неврахування сформованої практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду, які оскаржуються.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. Таким чином, перевіривши оскаржені судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування ухвали та постанови у справі не знайшли підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

6. Судові витрати

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Трейд" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/3279/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак