Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/426/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі -Страхова група)

на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2017 (суддя Цюкало Ю.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 (колегія суддів: Майданевич А.Г.( головуючий), судді Коротун О.М. і Гаврилюк О.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Дунайсудноремонт" (далі - ПрАТ "Дунайсудноремонт") до Страхової групи

про стягнення 50 000 грн.,

ВСТАНОВИВ :

ПрАТ "Дунайсудноремонт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення зі Страхової групи 50 000 грн. страхової суми матеріальної шкоди.

Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи статті 980 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 36, 37 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961) мотивована безпідставною відмовою Страхової групи як страховика цивільно-правової відповідальності особи, з вини якої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) заподіяно шкоди майну ПрАТ "Дунайсудноремонт", у виплаті страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 зі справи, позов задоволено з мотивів його обґрунтованості.

Страхова група в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить названі рішення та постанову зі справи скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд. Згідно з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, ПрАТ "Дунайсудноремонт" було пропущено річний строк подання заяви про страхове відшкодування, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 20.11.2015 у місті Одесі на вул. Мясоєдовська сталася ДТП за участю автомобіля "Фольксваген Тоуран", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ПрАТ "Дунайсудноремонт", під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля "ВАЗ-21013", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6;

- постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 09.02.2016 зі справи № 521/20414/15-п водія ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні названої ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- відповідно до висновку від 26.02.2016 про розмір матеріального збитку, спричиненого власнику легкового універсала "Фольксваген Тоуран", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, величина відповідного збитку станом на дату оцінки 20.11.2015 становить 244 469, 45 грн.;

- на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "ВАЗ-21013", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована Страховою групою за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: поліс АС/8485848; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, - 50 000 грн.;

- ПрАТ "Дунайсудноремонт" згідно з накладною від 17.11.2016 № 1003211 службою кур'єрської доставки ФОП ОСОБА_7, ІПН НОМЕР_3, на адресу Страхової групи направлено заяву про страхове відшкодування;

- зазначена заява Страховій групі вручена 28.11.2016;

- Страхова група листом від 21.11.2016 вих. № 6913 повідомила ПрАТ "Дунайсудноремонт" про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з перевищенням терміну подачі заяви.

Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для виплати страхового відшкодування.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України). Така особа відповідно до статті 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Водночас правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини першої статті 7).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

За змістом статті 6 Закону № 1961 страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з пунктом 9.2 статті 9 Закону № 1961 розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Враховуючи викладене, та з огляду на встановлені судами обставини, які підтверджують право позивача на отримання відшкодування у заявленому розмірі, Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для виплати Страховою групою страхового відшкодування.

При цьому місцевий та апеляційний господарські суди вірно зазначили, що потерпіла особа не зобов'язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди, з вимогою про виплату страхового відшкодування у строк, встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961 (впродовж одного року). Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З урахуванням наведеного не можуть братися до уваги посилання заявника касаційної скарги на те, що пропущений позивачем річний строк подання заяви про страхове відшкодування є підставою для відмови у такій виплаті. Крім того, Страховою групою не враховано, що строк, встановлений приписами Закону № 1961 для подання заяви про страхове відшкодування, не є тотожним позовній давності у таких правовідносинах, яка є загальною та становить три роки.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Страхової групи без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 зі справи № 910/426/17 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Булгакова

Суддя В.Селіваненко