ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2981/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

(головуючий - Губенко Н.М., судді - Барицька Т.Л., Картере В.І.)

від 01.11.2017,

за позовом приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод",

до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення №5 "АТ "Сбербанк Росії",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєва Олена Дмитрівна,

про визнання недійсним договору застави,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" (надалі - ПрАТ "Харківський коксовий завод", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору застави від 13.09.2012 в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", який перейменовано на публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі - ПАТ " Сбербанк", відповідач) та за договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" (надалі - ТОВ "Коксотрейд") та ПАТ " Дочірній банк Сбербанку Росії".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/2981/16 визнано недійсним договір застави, укладений між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", посвідчений 13.09.2012 Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою Оленою Дмитрівною за реєстраційним № 5138.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/2981/16 скасовано, та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2017 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 у справі № 922/2981/16 без змін.

14.12.2017 приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" подало до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі №922/2981/16.

27.12.2017 зазначену заяву передано за належністю до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Зазначена заява подана з підстави, передбаченої пунктами 1 та 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстав для подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі №922/2981/16 до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 25.12.2012 у справі № 36/5005/6855/2012, від 28.11.2017 у справі № 922/3341/16 та копії постанов Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, від 06.09.2017 у справі №6-128цс17.

10.01.2018 ПрАТ "Харківський коксовий завод" подало доповнення до заяви про перегляд Верховним судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/2981/16, відповідно до якого просило суд розглянути заяву з урахуванням поданого доповнення.

Ухвалою від 23.01.2018 Верховний Суд допустив справу № 922/2981/16 до провадження.

13.02.2018 ПАТ "Сбербанк" подало заперечення, відповідно до якого просило відмовити в задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі №922/2981/16.

Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2018 розгляд заяви ПрАТ "Харківський коксовий завод" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/2981/16 призначено без повідомлення та виклику учасників справи.

04.06.2018 ПрАТ "Харківський коксовий завод" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підпункти 1, 2 та 7 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України. Також, в поданому клопотанні заявник зазначає, що справа повинна бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо виникне необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-2766цс15 від 16.12.2015, №6-128цс17 від 06.09.2017.

Розглянувши подане клопотання Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За підпунктом 2 цього пункту, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною третьою статті 11123 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою) було унормовано, що справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України у разі, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції.

Заява приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" про про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/2981/16 подана з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з відповідною заявою), а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 922/2981/16 і у справах № 36/5005/6855/2012, № 922/3341/16 та невідповідності постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/2981/16 викладеному в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, від 06.09.2017 у справі №6-128цс17 висновку.

Таким чином, заява приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" подана з інших підстав, аніж визначені частиною третьою статті 11123 Господарського процесуального кодексу України (у відповіднійредакції), і які не зумовлювали передачу справи на розгляд у спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини наголошував, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

З викладеного вбачається, що розгляд заяви приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" не належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

04.09.2012 між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ " Дочірній банк Сбербанку Росії" було укладено договори про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО (кредитний договір № 1) та № 27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (кредитний договір № 2).

04.09.2012 між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" було укладено договори про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО (кредитний договір № 3) та № 29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (кредитний договір № 4).

13.09.2012 в забезпечення зобов'язань за кредитними договорами №№ 1, 2, 3 та 4 між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" укладено договір застави, посвідчений 13 вересня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою О Д. за реєстраційним № 5138.

Відповідно до п. 3.1 договору застави, предметом застави за вказаним договором є транспортні засоби, в кількості 48 одиниць, які належать заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідкою №1510/1 від 13 вересня 2012 року. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в додатку 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Предметом цього позову є вимога позивача визнати недійсним договір застави від 13.09.2012 в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"; договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір застави, посвідчений 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою ОД. за реєстраційним № 5138, разом з додатком 1, який є його невід'ємною частиною і містить відомості про предмет застави відповідно до пункту 3.1 договору застави, викладений на восьми аркушах у формі єдиного документу, який прошито, пронумеровано та скріплено печаткою нотаріуса. При цьому, посвідчувальний напис нотаріуса вчинено на лицьовій стороні сьомого аркушу, а додаток 1 викладений на восьмому звичайному аркуші на його лицьовій та зворотній сторонах, тобто не на спеціальному бланку і не містить посвідчувального напису нотаріуса. Водночас, місцевий господарський суд вказав, що додаток 1 до договору, який є невід'ємною його частиною, відповідно до вимог ст. 654 Цивільного кодексу України, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Також, судом першої інстанції зазначено, що недотримання нотаріальної форми щодо невід'ємної частини договору застави транспортних засобів, яка містить відомості про предмет застави, свідчить про недотримання нотаріальної форми такого договору застави транспортних засобів в цілому.

Вищий господарський суд України залишаючи без змін рішення апеляційного господарського суду, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, погодився про відсутність підстав для задоволення позову, з урахуванням чинного на момент укладення спірного договору та додатку до нього законодавства, виходячи з такого.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Пунктом 1 глави 10 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (в редакції чинній на момент укладення спірного договору), при посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред'явлення документа, при видачі дублікатів тощо на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про нотаріат" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір застави, укладений між сторонами, посвідчений 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою Оленою Дмитрівною, є зареєстрованим в реєстрі за № 5138 та містить посвідчувальний напис. Також, апеляційним господарським судом встановлено, що договір застави від 13.09.2012 разом з додатком № 1 викладений на восьми аркушах у формі єдиного документу, який прошито, пронумеровано та скріплено печаткою нотаріуса.

Вищий господарський суд України залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції виходив з того, що ні чинним законодавством України, ні Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору та додатку до нього) не передбачено вимоги щодо оформлення додатків, які містять перелік майна до договорів застави, на спеціальному бланку.

Таким чином, Вищий господарський суд України погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки обов'язковість оформлення додатку № 1 до спірного договору застави на спеціальному бланку нотаріальних документів не була передбачена вимогами чинного законодавства на момент його укладення.

Заява про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції), може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У наданій для порівняння постанові по справі № 36/5005/6855/2012, що розглядалася Вищим господарським судом України, виникли правовідносини з визнання недійсним договору застави № 03/о001-з1/11 від 30.06.2011 та додаткового договору № 1 від 26.10.2011. Розглядаючи цю справу, суди зазначили, що правовою підставою недійсності оспорюваного договору є недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору та додакового договору до нього, а саме Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 (в редакції чинній на момент укладення договору застави № 03/о001-з1/11 від 30.06.2011 та додаткового договору № 1 від 26.10.2011).

У справі, про перегляд якої просить заявник, суди відмовляючи в задоволенні позову та вказуючи, що всі вимоги порядку посвідчення договору застави та додатків до нього сторонами дотримано, керувалися Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (в редакції чинній на момент укладення спірного договору від 13.09.2012). Викладене вказує на відсутність неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У справі № 922/3341/16, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суди відмовили в задоволенні позову вказавши, що заставодержатель не надав доказів вчинення дій передбачених ч. 3 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чим порушив встановлену законом процедуру (порядок) звернення стягнення на предмет обтяження. Крім того, предметом спору у вказаній справі є звернення стягнення на предмет застави, що також не дає підстав для висновку про тотожність правовідносин, з заявою про перегляд якої звернувся позивач.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Доводи заявника про невідповідність рішення суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15 та від 06.09.2017 у справі №6-128цс17, висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

У справі № 6-2766цс15 предметом спору було визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, де суд застосував норми права, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, а саме положення Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, Закону України "Про фінансовий лізинг", Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в той час як у справі, яка переглядається, виникли відносини щодо невідповідності договору застави вимогам Закону України "Про заставу" та положенням Цивільного кодексу України щодо укладення, зміни і розірвання договору, а отже, правовідносини у цих справах не є подібними, а звідси й відсутні підстави для врахування судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 грудня 2015 року.

Як вбачаться із судових рішень у справі 6-128цс17, при вирішенні спору про визнання договору купівлі- продажу частки квартири виконаним та дійсним Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і відправляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що однією з умов застосування ч. 2 статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь - яких причин нотаріально посвідчити правочин.

За таких обставин правовий висновок суду касаційної інстанції у цій справі не суперечить викладеному у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, від 06.09.2017 у справі №6-128цс17 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є аналогічними.

Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися, заява приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі №922/2981/16 задоволенню не підлягає.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі №922/2981/16 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач