ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 920/553/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Сумської області від 31.08.2017 (суддя Заєць С. В.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (головуючий суддя Гетьман Р. А., судді Терещенко О. І., Тихий П. В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" про стягнення 16 867,70 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
1. 14.06.2017 Приватне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" (далі - Відповідач) з позовом про стягнення компенсації фактично зроблених витрат на ремонт приміщення, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Я. Мудрого, 71, у розмірі 16 867,70 грн.
Позовна заява мотивована тим, що в серпні 2016 року Позивачем були виявлені пошкодження в приміщенні, що знаходяться у спільній частковій власності Позивача та Відповідача, для надання оцінки яких запрошено експерта. Позивач неодноразово звертався до Відповідача з метою залучення останнього до проведення ремонтних робіт та спільної участі в утриманні в належному стані спільного майна, а також надав усі необхідні документи щодо здійснення ремонтних робіт, які містять інформацію про виявлені пошкодження та рекомендації щодо їх усунення, перелік ремонтних робіт, використаних матеріалів та їх вартість, розмір фактично понесених витрат та розрахунок частки Відповідача. Загальна вартість проведених Позивачем робіт склала 76225,00 грн., в тому числі 16867,70 грн. - частка відповідно до частки майна Відповідача у спільному майні. Відповіді на вимогу про відшкодування понесених витрат на ремонт майна Позивач від Відповідача не отримав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. 31.08.2017 Господарський суд Сумської області вирішив у позові відмовити повністю. Вказане рішення залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017.
Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 договору купівлі-продажу від 12.11.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Виол" (продавець) та Відповідачем (покупець), продавець зобов'язаний попередити інших потенційних покупців на відчужувану в майбутньому нерухомість зазначену в пунктах 1.1 та 1.2 цього договору, яка залишається у власності продавця, про те, що при укладенні даного правочину до ТОВ "Діорвіна" переходять приміщення з відповідним обладнанням, комунікаціями (тепло-, світло-, водопостачанням тощо) та невід'ємними елементами приміщень. Тому при покупці вказаної вище нерухомості, новий власник повинен буде в 10-ти денний термін з моменту підписання та нотаріального посвідчення договору укласти (узгодити) договори з постачання комунальних, експлуатаційних послуг, послуг охорони майна та послуг, пов'язаних з утриманням місць загального користування і ін. - саме з ТОВ "Діорвіна" як третьою особою, що має право забезпечувати комунікаційне функціонування "об'єкту", а також попередження виникнення техногенно-небезпечної ситуації у вказаній будівлі, що буде належати декільком особам". Про це додатково роз'яснено в листі приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Таранушича В. В. від 09.10.2015 за № 92/01-16. Щодо наявності зазначеної особливої умови договору, а саме право виконувати функції експлуатуючої компанії на постійній основі, обставини встановлено господарським судом у справі № 920/1239/14. Між Відповідачем та іншими співвласниками укладалися договори "Про надання послуг з утримання адмінбудівлі", однак Позивач, набувши у власність частину вказаних приміщень, договір щодо надання послуг з утримання будівлі з Відповідачем не уклав. Сторонами не було узгоджено порядок та обсяги здійснення витрат на утримання майна, в той час як участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані відповідно до норм статей 358, 360 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Втім Позивачем судам попередніх інстанцій не було надано належних і допустимих доказів того, що проведені роботи обґрунтовують усунення негативних наслідків, які могли настати за висновком експерта № 19 від 07.10.2016 при невиконанні робіт. Крім того згідно з висновком № 7 експертно-будівельно-технічного дослідження від 30.10.2017 на момент проведення обстеження 13.10.2017 роботи з усунення причин затікання атмосферних опадів в підвальне приміщення та просідання ґрунту навколо адмінбудівлі, зазначених у висновку № 19, виконані не у повному обсязі. Отже дії Позивача з самостійного ремонту приміщення за адресою: м. Суми, вул. Я. Мудрого, 71, станом на час їх вчинення не могли вважатись такими, що вчиняються в майнових інтересах Відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. 04.01.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 31.08.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Відзив на касаційну скаргу від Відповідача не надійшов.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. Суд апеляційної інстанції допустився неповноти судового розгляду, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування оригіналу договору підряду від 19.12.2007, укладеного між ТОВ "Союз-Виол" та БМУ "Житлобуд" ВАТ "Сумижитлобуд", щодо виконання робіт в адмінбудівлі, співвласниками якої є сторони у справі. Однак суд визнав належним та допустимим доказом у справі договір, у якому жодна із сторін у справі не є стороною.
6. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ТОВ "Союз-Виол" для надання пояснень щодо укладення вказаного договору підряду, що свідчить про порушення пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Всупереч статті 35 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що рішення у справі № 920/1239/14 приймалось щодо спору між Відповідачем та ТОВ "КС Групп" і зазначені рішення не містять встановлення факту наявності у Позивача обов'язку укласти з Відповідачем договір про надання комунальних, експлуатаційних послуг.
8. Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доводам щодо наявності судового рішення у справі № 920/1061/14, яким встановлено відсутність обов'язку у інших осіб укладати з Відповідачем угоди відповідно до договору купівлі-продажу від 12.11.2009.
9. Відповідач не направляв на адресу Позивача листів з пропозицією укласти договір про спільну участь в утриманні адмінбудівлі.
10. Відповідач не надав доказів того, що, знаючи про необхідність проведення ремонту, вживав заходів щодо усунення руйнувань, затікань тощо.
11. Договір про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами не передбачений статтею 358 ЦК України, відповідно до якої передбачено лише можливість укладення співвласниками договору про порядок володіння та користування спільним майном.
12. Судами неправильно застосовано статті 1158, 1160 ЦК України, для застосування яких були усі підстави, оскільки небезпека загрожувала майновим інтересам господарів, що виявилось би у неминучій деформації будинку та призвело б до погіршення властивостей майна, яке перебуває у спільній власності сторін.
13. Дії Відповідача свідчать про недбале ставлення до спільного майна і не звільняють його від обов'язку нести витрати, передбачені статтею 360 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
14. Відповідно до частин 1, 2 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласникам належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном як і кожному індивідуальному власнику речі. При цьому відповідні правомочності співвласники мають здійснювати за взаємною згодою, а способом вираження такої згоди може бути відповідний договір. Наведеною нормою передбачено право співвласників установити порядок володіння та користування майном, як щодо окремого питання здійснення правомочностей співвласниками, так і погодити такий порядок на більш тривалий термін, що регулюватиме комплекс вчинюваних співвласниками дій. Однак укладення відповідного договору щодо встановлення порядку володіння майном співвласниками, як підставно зазначив Скаржник (пункт 11) не є обов'язковим.
Разом з цим відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Згідно з частиною 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує. Так, співвласники зобов'язані брати участь у витратах на утриманні та збереження спільного майна пропорційно розміру своєї частки у спільному майні, однак за відсутності відповідного договору, в якому сторонами (співвласниками) досягнуто згоди щодо порядку володіння спільним майном, а також за відсутності між співвласниками згоди щодо окремих питань володіння цим майном, а також у разі відмови співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат. За таких обставин на співвласників, які понесли витрати на утримання спільного майна покладається тягар доведення, що такі витрати були дійсно необхідні для належного функціонування спільного майна.
Сторонами у справі не погоджено здійснення ремонтних робіт в приміщеннях, які перебувають у них на праві спільної часткової власності, а Відповідач відмовляється від сплати вартості цих ремонтних робіт відповідно до своєї частки. Втім, судами встановлено, що об'єктивну необхідність здійснення ремонтних робіт майна, що спільною частковою власністю, неможливість функціонування цього майна без виконання цих ремонтних робіт Позивачем не доведено. З огляду на наведене Суд частково погоджується з доводами Скаржника (пункт 13) про те, що дії Відповідача не звільняють його від обов'язку нести витрати, передбачені статтею 360 ЦК України, однак у разі наявності дійсної потреби у здійсненні цих витрат на утримання спільного майна, що під час розгляду справи судами не підтверджено.
15. При цьому, на переконання Суду, норми статей 1158, 1160 ЦК України, які регулюють право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, а також відшкодування витрат, понесених особою у зв'язку із вчиненням нею дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, на неправильне застосування яких судами посилається Скаржник (пункт 12), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки приписи статті 358 ЦК України зобов'язують співвласників здійснювати свої права власників саме за згодою інших співвласників, а наявності інших обставин, які б надавали право на відшкодування відповідних витрат, здійснених без згоди іншого співвласника майна, Позивачем не доведено.
16. Суд не приймає до уваги доводи Скаржника (пункт 7) про те, що всупереч статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, судами прийнято до уваги рішення у справі № 920/1239/14, оскільки у цьому рішенні не встановлено наявності у нього обов'язку укласти з Відповідачем договір про надання комунальних та експлуатаційних послуг, а також одночасні посилання Скаржника (пункт 8) на ненадання судами правової оцінки доводам щодо наявності судового рішення у справі № 920/1061/14, яким встановлено відсутність обов'язку інших осіб укладати договір з Відповідачем, оскільки зазначені доводи є суперечивлими, а також враховуючи таке. Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. За положенням наведеної норми не підлягають доказуванню при розгляді справи обставини, встановлені судами у господарській, цивільній або адміністративній справі. При цьому обов'язковими під час розгляду господарським судом є саме обставини, тобто встановлені судами на підставі поданих доказів факти наявності або відсутності певних подій, викладені в рішенні зі спору між тими ж особами. Разом з цим правова оцінка, надана судами під час розгляду справи цим обставинам справи, а також висновки суду не є тими обставинами, які не підлягають доказуванню в господарському процесі на підставі наведеної норми. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 911/419/17.
17. Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 6) на безпідставність відмови суду у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ТОВ "Союз-Виол" для надання пояснень щодо укладення договору підряду, оскільки такі висновки суду прийняті з мотивів відсутності підстав для висновку про те, що вирішення даної справи може вплинути на права та обов'язки вказаного товариства відповідно до статті 27 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, що не спростовано Позивачем.
18. Доводи касаційної скарги Скаржника (пункти 5, 9, 10), які зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи, переоцінки доказів у справі, твердження про перевагу одних доказів над іншими, не приймаються до уваги Судом, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд звертається до практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
19. Враховуючи викладене, рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 31.08.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № 920/553/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак