ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/12226/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

розглянув матеріали заяви Національного банку України

про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016,

постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017

та постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 (головуючий Плюшко І.А., судді: Малетич М.М. і Сибіга О.М.)

у справі № 910/12226/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є (далі - Уповноважена особа)

до Національного банку України (далі - НБУ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

про стягнення 74 906 358, 36 грн., визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду заяви Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.12.2017 НБУ звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 зі справи № 910/12226/16 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017), і просить скасувати прийняті у даній справі постанову Вищого господарського суду України від 24.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 і ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення, та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31.01.2018 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П. передано заяву НБУ про перегляд названої постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у порядку розділу XII-2 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.02.2018 справу № 910/12226/16 допущено до провадження, відкрито провадження за заявою Банку про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 та вчинено підготовчі дії, а саме витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12226/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 23.02.2018 задоволено клопотання НБУ про зупинення виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 910/12226/16. Зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 910/12226/16 до закінчення його перегляду Верховним Судом.

Після надходження матеріалів справи ухвалою Касаційного господарського суду від 24.05.2018 справу № 910/13057/16 призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

У відзиві на заяву Уповноважена особа, посилаючись на безпідставність її доводів, просить заяву залишити без задоволення, а прийняті зі справи судові рішення - без змін.

Фонд також подав відзив на заяву, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заяви, просить залишити її без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 24.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 - без змін.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Касаційний господарський суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, для застосування наведених норм необхідно встановити наявність таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Як вбачається зі справи, в якій подано заяву про перегляд, Банк в особі Уповноваженої особи звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до НБУ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про: скасування нарахованої та стягнутої НБУ пені в сумі 49 276 849,32 грн.; стягнення отриманого купонного доходу в сумі 28 682 813,25 грн.; стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів у сумі 7 618 200,00 грн.; визнання права власності на цінні папери UA4000173280 у кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн.; стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, у сумі 320 369,81 грн.; стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1 530 416,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління Банку від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів, у зв'язку чим позивачем заявлено вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені, а також стягнення на підставі статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами і доходу від погашення цінних паперів. Також заявлено вимогу про стягнення процентів за користування купонним доходом і коштами, отриманими від погашення цінних паперів, та інфляційних нарахувань на підставі статті 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017, яка, у свою чергу, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з НБУ на користь Банку отриманий купонний дохід у розмірі 28 682 813,25 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 7 618 200,00 грн., проценти за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів у сумі 320 369,81 грн., інфляційні нарахування у сумі 1 529 973,38 грн.; визнано за Банком право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- при розгляді даної справи встановлено преюдиціальні факти скасування рішенням суду від 25.02.2016 в адміністративній справі № 826/18784/15 постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність НБУ належних Банку державних облігацій України, що є предметом договору застави від 19.09.2014 № 213/09-14/ДОУ в забезпечення виконання зобов'язань Банку як позичальника за укладеним з НБУ кредитним договором від 19.09.2014 № 213/09-14/КТ (далі - Кредитний договір) про надання кредиту в розмірі 285 000 000 грн.;

- державні облігації UA4000173280 у кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. не погашені, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність відповідача визнана незаконною та скасована, а тому зазначені облігації підлягають поверненню позивачу згідно з приписами статей 321, 387 ЦК України;

- подання позову в частині вимог про скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені в розмірі 49 276 849,32 грн. є неналежним способом захисту позивачем своїх прав з огляду на положення статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- зазначені обставини є самостійною підставою для відшкодування позивачу збитків, завданих відповідачем прийняттям постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, яку в подальшому було визнано незаконною та скасовано в судовому порядку;

- отримані НБУ під час дії постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ доходи (купонний дохід та дохід від погашення вартості цінних паперів, які є предметом застави) за правовою природою є збитками, завданими Банку - власнику спірних цінних паперів (державних облігацій України), у розумінні статті 22 ЦК України;

- вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності Банку, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями;

- на спірні правовідносини поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України, що дає підстави для застосування до відповідача передбаченої нею відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Разом з тим у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2017 зі справи № 910/12532/16, на яку заявник посилається в обґрунтування неоднакового застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних за користування купонним доходом, 3 % річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів, інфляційних втрат та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, яким у позові в цій частині відмовлено, виходив з того, що дія зазначеної норми не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в цьому питанні, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наведеною нормою передбачено правові наслідки порушення грошових зобов'язань, які існували між сторонами до ухвалення рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із відшкодуванням збитків.

Як зазначалося, купонний дохід та дохід від погашення вартості спірних цінних паперів, які позивач просив стягнути з відповідача, є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому господарський суд міста Києва, Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України дійшли помилкових висновків щодо можливості стягнення з НБУ заявлених сум інфляційних та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, враховуючи наявність між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

З огляду на викладене заява НБУ про перегляд судового рішення від 28.03.2017 зі справи в частині доводів, які стосуються неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм частини другої статті 625 ЦК України, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є обґрунтованою і підлягає задоволенню в цій же частині.

Згідно з частиною другою статті 11125 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України від 24.10.2017, постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 підлягають скасуванню у частинах стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім того, в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення від 24.10.2017 суду касаційної інстанції до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14, від 24.06.2015 у справі № 6-318цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс15, від 06.07.2016 у справі № 3-576гс-16, від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, від 06.03.2013 у справі № 6-10цс13, від 09.12.2014 у справі № 3-188гс14, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14, від 18.05.2016 у справі № 3-194гс16, від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, від 11.11.2014 у справі № 21-493а14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-215цс14, від 12.07.2017 у справі № 6-1096цс17, від 17.02.2015 у справі № 21-551а14, від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, від 16.12.2014 у справі № 21-544а14, від 09.12.2014 у справі № 21-308а14, від 02.12.2014 у справі № 21-530а14, від 14.06.2016 у справі № 21-41а16, Вищого господарського суду України від 21.09.2010 у справі № 38/491, від 29.11.2017 у справі № 906/260/17.

На думку заявника, судами касаційної інстанції неоднаково застосовано положення статей 22, 392 ЦК України, статей 217, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 20 Закону України "Про заставу", статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Також у заяві НБУ зазначено про невідповідність висновків суду касаційної інстанції у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 15, 16, 22, 392 Цивільного кодексу України, статей 217, 224, 225 ГК України, статті 20 Закону України "Про заставу", статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Залишаючи без змін судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів щодо визнання за позивачем права власності на цінні папери UA4000173280 у кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн., Вищий господарський суд виходив з такого:

- у забезпечення зобов'язань Банку за Кредитним договором між Банком та НБУ було укладено договір застави від 12.11.2014 № 248/11-14/ДОУ (далі - Договір застави), відповідно до пункту 1.1 якого Банк з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором передав у заставу відповідачеві державні облігації України загальною вартістю 209 226 905,02 грн., а саме державні облігації України UA4000173280 у кількості 179 698 шт. номінальною вартістю 1 000 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1 028,19 грн. за одну штуку із датою погашення - 15.08.2018 та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. номінальною вартістю 1 000 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн. за одну штуку із датою погашення 30.09.2019 (далі - предмет застави; цінні папери);

- право власності Банку на зазначені цінні папери станом на дату укладення Договору застави підтверджено Біржовими звітами - витягами з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС;

- 23.06.2015 Правлінням НБУ прийнято постанову № 407/БТ, якою переведено у власність відповідача предмет застави за Договором застави;

- постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом Банку до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована;

- підставами визнання незаконною та скасування зазначеної постанови Правління НБУ стало те, що відповідачем здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі зазначеної постанови всупереч чинному законодавству щодо визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після встановлення неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції, згідно з публічною інформацією на сайті НБУ (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації спірних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають у заставі позивача, учасникам ринку не надходило;

- також у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 зазначено, що державні облігації UА 4000180582 у кількості 821 395 шт., UА 4000181275 у кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 у кількості 100 695 шт., UА 4000173280 у кількості 200 000 шт., UА 4000186928 у кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Банку;

- згідно з приписами частини третьої статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

- державні облігації UA4000173280 у кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 у кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. не погашені, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність відповідача визнана незаконною та скасована, зазначені цінні папери підлягають поверненню позивачу.

Водночас у справах № 3-191гс14, № 6-318цс15, № 6-1622цс15, № 3-576гс-16, № 6-2723цс16, судові рішення в яких додано в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, та у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а саме статті 392 ЦК України, не можна визнати подібними.

Постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 зі справи № 3-576гс16 залишено в силі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій, якими відмовлено в позові про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва з тієї підстави, що позивачем не доведено будь-якого права на спірне майно.

У справі № 6-318цс15, в якій заявлено позов про визнання права власності на новостворений об'єкт нерухомості, Верховний Суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за договорами купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, і звернув увагу на необхідність захисту майнових прав позивача, а не права власності, яке ще не виникло.

У справах № 6-2723цс16 і № 6-1622цс15 позовні вимоги про визнання права власності не заявлялися.

Що ж до справи № 3-191г14 про визнання права власності на природний газ, то постановою Верховного Суду України від 23.12.2014 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 18.12.2012, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції, що не означає остаточного вирішення спору у справі.

Отже, у зазначених справах різними є як суб'єктний склад сторін, так і підстави позову й фактичні обставини справи, що не підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права і невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які були підставою для перегляду судового рішення відповідно до пунктів 1 та 3 частини першої статті 11116 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Також НБУ у заяві про перегляд посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 20 Закону України "Про заставу", статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Водночас Вищий господарський суд України у постанові від 24.10.2017, про перегляд якої подано заяву, зазначені норми не застосовував, що підтверджується змістом судового рішення, а тому доводи заяви в цій частині є безпідставними.

З приводу неоднакового, на думку заявника, застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 22 ЦК України, статей 217, 224, 225 ГК України та невідповідності висновків суду касаційної інстанції у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах положень зазначених норм, Суд, перевіривши доводи заяви в цій частині, виходить з такого.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Згідно з приписами частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, враховуючи наведені приписи законодавства, встановлені обставини справи, доведення позивачем розміру купонного доходу і погашення цінних паперів, Вищий господарський суд України визнав обґрунтованими висновки місцевого і апеляційного господарських судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з НБУ на користь позивача отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ купонного доходу та доходу від погашення облігацій.

Водночас порівняння змісту постанов Вищого господарського суду України та постанов Верховного Суду України (№ 906/260/17, № 3-188гс14, № 3-210гс14, № 3-194гс16, № 6-237цс16), які додано в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, зі змістом постанови Вищого господарського суду України, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про подібність спірних правовідносин. Постанову Вищого господарського суду України у справі, що переглядається, прийнято за іншої фактично-доказової бази, ніж у судових рішеннях, наведених для порівняння. Доводи НБУ в зазначеній частині є, по суті, вимогами до Суду самостійно здійснити дослідження доказів у цій справі, їх переоцінку з новим встановленням обставин справи, з'ясувати за результатами такої переоцінки саме порушення, а не неоднакове застосування зазначених норм матеріального права (статті 22 ЦК України, статей 217, 224, 225 ГК України), що не узгоджується з визначеною статтями 11114-11116 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) компетенцією Верховного Суду України, розгляд заяв яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Інші доводи, наведені у заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017, фактично зводяться до висловлення незгоди НБУ з тим, що судові рішення зі справи прийняті з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016, враховуючи, що спір у справі № 826/18784/15 не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин.

У зазначених доводах заявника фактично не йдеться про неоднакове застосування судами (судом) норм матеріального права чи невідповідність судового рішення викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні, неодноразово зазначав, зокрема і у справі "Устименко проти України", що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

З огляду на наведене заява НБУ про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 підлягає задоволенню частково (з урахуванням неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України).

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017), статтями 11114, 11123- 11126 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Національного банку України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі № 910/12226/16 задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 24.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 910/12226/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Національного банку України 3 % річних у розмірі 320 369,81 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 1 529 973,38 грн. У задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити.

3. У решті постанову Вищого господарського суду України від 24.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 910/12226/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко