Історія справи

Постанова КГС ВП від 24.06.2025 року у справі №910/10878/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/10878/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі

за первісним позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 526 010 432,79 грн

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

про тлумачення пункту договору.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Кострець Є. В., та відповідача - Мартьянова Л. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2024 року Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ НЕК "Укренерго" та/або відповідач) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про 526 010 432,79 грн, з яких: 499 361 419,37 грн заборгованості за договором про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013 за період лютий - вересень 2024 року, 19 585 890,70 грн інфляційних втрат та 7 063 122,72 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013 щодо вчасної оплати за балансуючу електричну енергію, придбану за період лютий 2024 року - вересень 2024 року.

1.3. 04.11.2024 до місцевого господарського суду надійшла зустрічна позовна заява ПрАТ НЕК "Укренерго" до АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про тлумачення пункту 4.1. договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 прийнято зустрічний позов про тлумачення пункту договору, до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом вимоги за зустрічним позовом.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" (постачальник послуг з балансування, ППБ) є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП та/або Регулятор).

ПрАТ НЕК "Укренерго" є оператором системи передачі (ОСП) - юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР) - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг.

27.05.2019 між АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та ПрАТ НЕК "Укренерго" укладено договір про участь у балансуючому ринку № 0421-41013 (далі - договір), типова форма якого є невід`ємною частиною Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку).

Відповідно до пункту 1.3 договору ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку. Надання ППБ ОСП заяви-приєднання в цілому до цього договору (далі - заява-приєднання), що є додатком 1 до цього договору, є погодженням пропозиції на приєднання до цього договору, а також зобов`язанням щодо виконання Правил ринку. Заява-приєднання надається з відкладальною обставиною, якою є реєстрація ППБ ОСП.

Відповідно до пункту 2.1 договору його загальна вартість складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ППБ та ППБ на користь ОСП протягом дії цього договору за придбані і продані обсяги електричної енергії на балансуючому ринку відповідно до умов цього договору.

За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, яка розраховується шляхом ділення загальної вартості балансуючої електричної енергії на загальний обсяг балансуючої електричної енергії.

У пункті 2.2 договору визначено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку.

Виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку (пункт 4.1 договору).

Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.4. договору ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу до ППБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувається в електронній формі. Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта ППБ розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони. У разі незгоди з розрахунками ОСП відповідно до акта ППБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з пунктом 5.4. договору ОСП зобов`язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту надання ППБ письмової згоди на приєднання і є чинним до 31 грудня включно поточного року, у якому була надана письмова згода на приєднання. Письмова згода на приєднання реєструється ОСП. Витяг з реєстру надається ОСП ППБ (пункт 9.1 договору).

Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункт 9.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач у період з лютого 2024 року по вересень 2024 року здійснив продаж відповідачу балансуючої електричної енергії загальною вартістю 742 369 245, 35 грн, що підтверджується автоматично сформованими (виставленими) в СУР відповідними подекадними рахунками на оплату вартості балансуючої електроенергії, подекадними рахунками за балансуючу електроенергію, які направлялись позивачем за первісним позовом на офіційні електроні адреси відповідача за первісним позовом, підписаними між сторонами за допомогою КЕП помісячними актами купівлі-продажу балансуючої електроенергії: від 29.02.2024 № БР/24/02-0421 (за лютий 2024 року), від 31.03.2024 № БР/24/03-0421 (за березень 2024 року), від 30.04.2024 № БР/24/04-0421 (за квітень 2024 року), від 31.05.2024 № БР/24/05-0421 (за травень 2024 року), від 30.06.2024 № БР/24/06-0421 (за червень 2024 року), від 31.07.2024 № ППБ_02_2024_07_0421 (за липень 2024 року), від 31.08.2024 № ППБ_02_2024_08_0421 (за серпень 2024 року), від 30.09.2024 № ППБ_02_2024_09_0421 (за вересень 2024 року), копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте відповідач, у порушення умов договору та Правил ринку, взяті на себе грошові зобов`язання у повному обсязі належним чином не виконав та не сплатив позивачу в установлені строки у повному обсязі вартість отриманої балансуючої електричної енергії за вказаний період, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 499 361 419,37 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем частково була погашена заборгованість у сумі 8 335 698,11 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.10.2024 № 000000700, копія якої долучена до матеріалів справи ПрАТ НЕК "Укренерго".

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 (суддя Ващенко Т. М.) закрито провадження у справі № 910/10878/24 в частині позовних вимог про стягнення з ПрАТ НЕК "Укренерго" 8 335 698,11 грн основного боргу, в іншій частині первісний позов задоволено; стягнуто з ПрАТ НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 491 025 721,26 основного боргу, 19 585 890,70 грн інфляційних втрат, 7 063 122,72 грн 3 % річних та 1 059 800,00 грн судового збору; відмовлено в задоволенні клопотання ПрАТ НЕК "Укренерго" про відстрочення виконання рішення та зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

3.2. Так, враховуючи, що предмет спору (стягнення суми основного боргу у розмірі 8 335 698,11 грн) припинив своє існування після звернення АТ "ДТЕК Дніпроенерго" з даним позовом до суду, місцевий господарський суд дійшов висновку закрити провадження у справі № 910/10878/24 в частині позовних вимог про стягнення з ПрАТ НЕК "Укренерго" суми основного боргу у розмірі 8 335 698,11 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Водночас задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свій обов`язок з оплати виставлених рахунків не виконав та не сплатив в установлені Правилами ринку строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд визнав його правомірним та обґрунтованим.

3.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі № 910/10878/24 (суддя Ващенко Т. М.) стягнуто з ПрАТ НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.4. Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд, ураховуючи фактичні обставини даної справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виснував, що розмір витрат АТ "ДТЕК Дніпроенерго" на правову допомогу в сумі 100 000,00 грн є обґрунтованим, доведеним, співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, а покладення на ПрАТ НЕК "Укренерго" таких витрат відповідає критеріям розумності, реальності та необхідності таких витрат.

3.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 (Коротун О. М. - головуючий, судді: Майданевич А. Г., Сулім В. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/10878/24 змінено в частині стягнення суми судового збору в розмірі 1 059 800,00 грн, стягнувши з ПрАт НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 847 840,00 грн судового збору; в решті рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/10878/24 - залишено без змін; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі № 910/10878/24 залишено без змін.

3.6. Північний апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/10878/24 слід змінити в частині стягнення суми судового збору, адже для обрахування судового збору підлягав застосуванню коефіцієнт 0,8.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2024, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 910/10878/24, ПрАТ НЕК "Укренерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:

направити справу № 910/10878/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21;

постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024, додаткове рішення Господарського суду від 24.12.2024 у справі № 910/10878/24 скасувати в частині стягнення з ПрАТ НЕК "Укренерго" на користь позивача 491 025 721,26 грн основного боргу, 19 585 890,70 інфляційних втрат, 7 063 122,72 грн 3 % річних, 847 840,00 грн судового збору та 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, тому не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, а також у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 915/14/17 та від 08.11.2018 у справі № 127/15672/16-ц.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, постанові від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, оскільки умовами договору не визначено обов`язку щодо розрахунку власними коштами оператора системи передачі (ОСП), незалежно від достатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання. Скаржник наголошує на тому, що приписами статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено виключні підстави, коли оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунку, - у разі системних обмежень. Однак у цій справі господарські суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин. Водночас скаржник посилається на висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

4.5. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пунктів глави 7.2 розділу VII Правил ринку в контексті визначення обов`язку адміністратора розрахунків (АР) здійснювати оплату балансуючої електричної енергії на підставі сформованих місячних звітів.

У контексті наведених доводів скаржник наголошує, що обов`язок здійснення оплати придбаної балансуючої електричної енергії у нього виникає лише за результатами формування місячного звіту (шляхом перерахування коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом ОСП на рахунок ППБ відповідно до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії. Обов`язок відповідача здійснювати оплату декадних звітів не передбачений главою 7.2 розділу VII Правил ринку.

4.6. Скаржник із посиланнями на правові висновки, викладені у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 звертає увагу на неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критеріям, визначеним частиною четвертою статті 126 ГПК України. Так, за твердженням скаржника: дана справа не є складною у зв`язку з наявністю численних справ з аналогічних правовідносин саме між ПрАТ НЕК "Укренерго" та АТ "ДТЕК Дніпроенерго"; складності при виконанні робіт адвокатом (наданні послуг) не виникало; для критерію співмірності у даній справі ціна позовних вимог не може мати важливого значення, так як об`єми балансуючої електричної енергії, яку придбаває ПрАТ НЕК "Укренерго" у виробників електричної енергії (ППБ, позивач зокрема) є дуже великими повсякчас; єдиним критерієм співмірності відповідно до пункту четвертого статті 126 ГПК України можна вважати значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, однак дана справа не має впливу на репутацію позивача, до справи відсутній публічний інтерес.

Заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 120 000,00 грн, явно суперечить наведеним критеріям пропорційності, співмірності і розумності.

Водночас, стягнута судом першої інстанції сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн згідно з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 не відповідає зазначеним критеріям.

4.7. Також у тексті касаційної скарги скаржник вказує, що:

у заявах по суті, в тому числі і в апеляційній скарзі відповідач зазначав щодо неправильності розрахунку 3 % відсотків річних за липень - вересень 2024 року та інфляційних втрат за липень 2024 року у зв`язку зі зміною як алгоритму оплат на балансуючому ринку, так і підстав здійснення таких оплат. Проте, контррозрахунок та твердження відповідача щодо необґрунтованості здійснених розрахунків позивачем були проігноровані;

подані позивачем документи (звіти) не є належними доказами у розумінні статті 76 ГПК України, адже не містять ЕЦП, тобто не підписані у визначеному чинним законодавством порядку, а отже не містять обов`язкових реквізитів документа (подібна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20 та від 28.06.2022 у справі № 922/1280/21);

згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

4.8. АТ "ДТЕК Дніпроенерго" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.2. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень вказаної норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України відповідач вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії". На його думку, суди не врахували правові висновки щодо критеріїв визначення належного способу захисту, викладені у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17 та від 08.11.2018 у справі № 127/15672/16-ц. Одночасно відповідач наполягає, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту при зверненні до суду з позовом у справі, яка розглядається, про стягнення коштів за неналежне виконання договору про участь у балансуючому ринку з будь-якого банківського рахунку відповідача, а не з рахунку зі спеціальним режимом використання.

Водночас у справі № 920/1771/14 (постанова від 01.06.2016) Верховний Суд України навів правові висновки щодо питання застосування статей 15 16 ЦК України під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки предметом розгляду у цій справі було визнання договору іпотеки недійсним;

у справі № 488/5027/14-ц (постанова від 07.11.2018) Велика Палата Верховного Суду вказала на належний спосіб захисту порушеного права при вирішенні вимог про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування у державному реєстрі запису про право власності на земельну ділянку з одночасним зверненням із вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння (з віндикаційною вимогою);

у справі № 910/23369/17 (постанова від 14.08.2018) Верховний Суд розглядав вимоги поручителя про розірвання договору поруки з банком через істотне порушення умов цього договору банком. У цій справі Верховний Суд не робив висновків щодо питання застосування статей 15 16 ЦК України, а висновки про те, що "правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред`явлення позову у особи виникає після порушення її права" наведені в якості відхилення доводів касаційної скарги за встановлених обставин недоведеності позивачем обставин порушення або оспорювання банком прав і охоронюваних законом інтересів товариства як поручителя;

у справі № 910/5320/17 (постанова від 24.09.2019) спір стосувався зобов`язання скасувати нараховані обсяги природного газу (втрати та витрати), оскільки позивач вважав, що відповідач здійснив донарахування обсягів спожитого та розподіленого природного газу з порушенням Кодексу газорозподільних систем. Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення такої вимоги не матиме наслідком ефективне поновлення прав попри доведення неправомірності цього донарахування, оскільки підставою виникнення обов`язку зі сплати наданої послуги є факт її надання з огляду на обставини справи;

у справі № 915/14/17 (постанова від 31.01.2018) предметом розгляду був спір про стягнення на підставі частини другої статті 785 ЦК України неустойки, а також 3 % річних нарахованих на суму неустойки відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку з виконанням умови договору оренди майна від 01.10.2014 № 05/14 щодо повернення позивачу об`єкта оренди в порядку, передбаченому розділом 8 цього договору;

у справі № 127/15672/16-ц (постанова від 08.11.2019) предметом розгляду був спір про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання (нарахованих на тіло кредиту та проценти за користування таким кредитом).

Натомість у справі № 910/10878/24, яка розглядається, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості у сумі 499 361 419,37 грн, 19 585 890,70 грн інфляційних втрат та 7 063 122,72 грн 3 % річних, у зв`язку з простроченням оплати за балансуючу електричну енергію, поставлену за період лютий - вересень 2024 року за договором про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013.

Отже, жодна з перелічених вище постанов Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, наведених скаржником як підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не була ухвалена щодо спорів у сфері електроенергетики, і тим більше щодо спорів, які б випливали з договору про участь у балансуючому ринку (передачу електроенергії за ним), відповідно, Суд відхиляє посилання скаржника на зазначені постанови Верховного Суду, виходячи з того, що аналіз змісту постанов у зазначених справах з урахуванням предмета та підстав позову, встановлених та оцінених судами фактичних обставин справи, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного судового рішення, не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними. До того ж у зазначених справах відсутній висновок про належність та ефективність способу захисту з урахуванням положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії.

Підсумовуючи викладене, варто також звернути увагу на те, що у пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині вказаної підстави.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд констатує, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/5614/23, від 09.04.2024 у справі № 336/44/18, від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21.

Колегія суддів установила, що скаржник у касаційній скарзі просить передати справу № 910/10878/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/16813/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21. У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що Законом України "Про ринок електричної енергії" не передбачено можливості здійснення розрахунків за електричну енергію при балансуванні з інших коштів ніж ті, що надійшли від учасників ринку на рахунок із спеціальним режимом використання. Водночас, за доводами скаржника, аналіз частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" свідчить про те, що оператор системи передачі може сплачувати постачальникам послуг з балансування вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку. Проте у зв`язку з порушенням рядом учасників балансуючого ринку своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем, поточний рахунок із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для оперативного проведення відповідачем розрахунків на балансуючому ринку.

Скаржник наголошує на тому, що саме наявність вини є підставою для відповідальності за порушення зобов`язання, а відсутність вини виключає можливість застосування відповідальності. Водночас скаржник вважає, що в його діях за вказаних обставин відсутня вина як підстава господарсько-правової відповідальності. На думку ПрАТ "НЕК "Укренерго", господарські суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що відповідач оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку.

Перевіривши доводи скаржника про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/16813/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Колегія суддів зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21, від 05.09.2023 у справі № 921/750/21, від 11.04.2023 у справі № 916/4112/21.

Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/534/21, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.

Таким чином, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.

При цьому в пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Однак скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від наведених висновків, не навів вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, зокрема, не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте у цьому випадку відсутнє неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права.

Водночас не можуть бути взяті до уваги доводи ПрАТ НЕК "Укренерго" про те, що за умовами договору у нього не виникає обов`язку щодо розрахунку власними коштами оператора системи передачі незалежно від достатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не створює відкладальну умову для виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20, від 17.01.2024 у справі № 910/18308/21, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21.

При цьому колегія суддів враховує, що доводи ПрАТ НЕК "Укренерго" про наявність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/16813/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 неодноразово розглядалися колегіями суддів Верховного Суду, зокрема, в постановах від 25.07.2024 у справі № 914/1122/23, від 22.10.2024 у справі № 905/1571/23, від 28.11.2024 у справі № 910/11976/23, від 16.04.2025 у справі № 910/12312/24, від 24 вересня 2024 у справі № 910/12499/23.

За результатами розгляду таких доводів ПрАТ НЕК "Укренерго" Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах.

Отже, Верховний Суд вважає, що в межах цієї справи немає правових підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/16813/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

Тому наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

З огляду на викладене в цьому випадку відсутні правові підстави для задоволення клопотання ПрАТ НЕК "Укренерго", викладеного в прохальній частині касаційної скарги, про передачу цієї справи № 910/10879/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд звертає увагу на те, що пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23.

Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.

Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з огляду на конкретні обставини справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень глави 7.2 розділу VII Правил ринку (зі змінами і доповненнями у редакції постанови НКРЕКП від 26.06.2024 № 1211) у контексті визначення обов`язку адміністратора розрахунків (АР) здійснювати оплату балансуючої електричної енергії на підставі сформованих місячних звітів.

Так, скаржник зазначав, що внесення постановою НКРЕКП від 26.06.2024 № 1211 змін до Правил ринку в частині глави 7.2 розділу VII, змінили здійснення розрахунків за балансуючу електричну енергію. Відтак за твердженням скаржника, здійснення оплати придбаної балансуючої електричної енергії у відповідача виникає лише за результатами формування місячного звіту, при цьому обов`язок відповідача здійснювати оплату декадних звітів не передбачений главою 7.2 розділу VII Правил ринку.

У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження колегія суддів констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції.

Водночас скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням періоду заявленої до стягнення у цій справі заборгованості (лютий 2024 року - вересень 2024 року), встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів.

Як зазначалося вище, суди встановили, що: Правилами ринку не передбачено складення актів приймання-передачі наданих послуг з балансування, а визначено, що оплата балансуючої електричної енергії ОСП проводиться на підставі рахунка у строк, протягом чотирьох робочих днів з дати його направлення; відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у системі, а й проводити розрахунки за ними; оскільки обов`язок щодо виставлення рахунків на суми, які АР зобов`язаний сплатити ППБ за балансуючу електричну енергію протягом відповідного періоду покладений саме на ПрАТ "НЕК "Укренерго", останнє повинно було оплатити вартість отриманої балансуючої електричної енергії протягом чотирьох робочих днів з дати виставлення рахунків; наявність обставин щодо не проведення відповідачем оплати за рахунками, сформованими у межах врегулювання балансів за лютий 2024 року - вересень 2024 року; відхилені посилання відповідача на відсутність його вини, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання, адже таке не є обставинами, що виключають відповідальність відповідача за невиконання зобов'язання.

Отже, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки вказаним доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України стосовно меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та мотиви для задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведеної скаржником норми права в правовідносинах, що склалися в цій конкретній справі.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення та постанови.

5.5. Водночас колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги, викладені у пункті 4.7 цієї постанови підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

5.6. Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2024, залишеного постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у цій справі колегія суддів зазначає про таке.

Як убачається з матеріалів справи, додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025, стягнуто з ПрАТ НЕК "Укренерго" на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Разом з цим, статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Частиною першою статті 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК). Вказана правова позиція зазначене в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 922/1500/24.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників.

Поряд з цим, згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.12.2024 до місцевого господарського суду надійшла заява АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення з відповідача 120 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

АТ "ДТЕК Дніпроенерго" до стягнення з ПрАТ НЕК "Укренерго" заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 120 000,00 грн на підставі: договору №1350-ДЭ про надання правової допомоги від 05.05.2019 (далі - договір), укладеного з Адвокатським об`єднанням "Перший Радник", додаткових угод до договору від 01.08.2023 № 2, від 30.12.2020 № 5, від 28.12.2022, від 30.12.2021 № 10, від 29.12.2023 № 10-2/09, від 02.09.2024 № 10-8/10 від 08.10.2024, та звіту наданих послуг від 16.12.2024 № 2 на суму 120 000,00 грн.

Пунктами 3.1-3.3 договору встановлено, що приймання-передача послуг за цим договором здійснюється сторонами за актами наданих послуг. Акт наданих послуг складається та підписується виконавцем за результатом надання послуг в день прийняття судом першої або апеляційної або касаційної інстанції судового рішення, яким закінчується розгляд справи у суді відповідної інстанції або у випадку настання інших обставин, що зумовлюють припинення надання правової допомоги за договором, але не пізніше 01 числа місяця, що слідує за місяцем в якому було прийняте рішення. Акт наданих послуг містить детальний опис наданих послуг, час, витрачений адвокатом на їх надання, загальну вартість наданих послуг (розмір гонорару). Такий акт наданих послуг невідкладно (в день його складання) направляється виконавцем клієнту. Клієнт зобов`язаний протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання акту наданих послуг прийняти надані виконавцем за цим договором послуги шляхом підписання отриманого акту наданих послуг або направити клієнту мотивовану відмову від приймання наданих послуг у разі невідповідності наданих Послуг умовами цього договору з переліком виявлених недоліків і строком їх усунення.

Додатковою угодою від 02.09.2024 № 10-2/09 до договору сторони визначили вартість послуг виконавця за участь адвоката в одному судовому засіданні в розмірі 10 000,00 грн за одне судове засідання, а також 10 000,00 грн за інші вчинені юридичні дії на підставі погодинної ставки вартості роботи адвоката та виходячи з фактичного обсягу наданих послуг.

Додатковою угодою від 08.10.2024 № 10-8/10 до договору пунт 2.2 додаткової угоди від 02.09.2024 № 10-2/09 до договору викладено в новій редакції: "Детальний опис наданих послуг, час, витрачений адвокатом на їх надання, загальну вартість послуг (розмір гонорару) погоджується сторонами у звітах, після чого, в порядку, визначеному договором, зазначається у актах приймання-передачі наданих послуг".

Цією додатковою угодою також внесено зміни до договору та додаткової угоди від 02.09.2024 №10-2/09, зокрема:

- викладено пункт 4.1 договору в наступній редакції: "Виконавець звітує за результатом надання послуг, надаючи на погодження клієнту звіт наданих послуг (надалі - звіт)".

Так, дослідивши звіт наданих послуг від 16.12.2024 № 2, суди установили, що останній містить вичерпну інформацію про зміст, обсяг, вартість наданих адвокатом послуг за договором та прийняття цих послуг АТ "ДТЕК Дніпроенерго" , тож він є належним доказом, який підтверджує надання таких послуг та їх вартість і порядок оплати, тож відповідно до умов пунктів 4.1-4.4 договору (в редакції додаткової угоди від 08.10.2024 № 10-8/10).

ПрАТ НЕК "Укренерго", заперечуючи проти задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат, зазначав, що: заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, так, дана справа не є складною у зв`язку з наявністю чисельних справ з аналогічних правовідносин саме між ПрАТ НЕК "Укренерго" та позивачем.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, ураховуючи приписи статей 124 126 129 ГПК України, з огляду на ціну первісного позову про стягнення (526 010 432,79 грн), наявність зустрічного позову, категорію та складність спору у даній справі (спір у сфері постачання електричної енергії), дійшов висновку, що дана справа є складною з урахуванням здійснених розрахунків ціни позову, здійснення та перевірка яких вимагає багато часу та зусиль.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Схожа за змістом позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.

Ураховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із категорією та складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 100 000,00 грн.

З огляду на зазначене, Верховним Судом відхиляються посилання скаржника на додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

5.6. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того, Верховний Суд не встановив порушення судами приписів статей 86 236 238 282 ГПК України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Тому в цьому випадку немає правових підстав для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.

При цьому доводів скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про часткове задоволення позовних вимог у цій справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність підстав для скасування судових рішень за мотивів, викладених скаржником у касаційній скарзі, оскільки доводи скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", в частині підстави, передбаченої пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 910/1773/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ