ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1280/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "ІВК2",

представник позивача - Осадча В.В., адвокат (ордер від 19.06.2022 № 1096712); Худякова Н.О., адвокат (ордер від 20.06.2022 № 1096754),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика",

представник відповідача - Яценко А.О., адвокат (ордер від 20.06.2022 № 1038670),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022,

додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (головуючий Матюхіна Н.О., судді: Лакіза В.В. і Плахов О.В.)

у справі № 922/1280/21

за первісним позовом приватного підприємства "ІВК2" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (далі - Товариство)

про стягнення 904 315,88 грн

та за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про стягнення 377 680,35 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу обладнання від 22.07.2019 № 22/07-19 (далі - Договір № 22/07-19) у розмірі 904 315,88 грн, з яких: 816279,04грн заборгованості за Договором № 22/07-19; 61 457,45грн інфляційних втрат; 26 579,39 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за Договором № 22/07-19 у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого Підприємством виробничого обладнання (трьох одиниць промислових в`язальних машин діаметром 13, 15, 19 дюймів).

У свою чергу, Товариство звернулось до господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до Підприємства про стягнення 377 680,35 грн, з яких: 20 093,08 грн - частина попередньої оплати (авансу) за Договором № 22/07-19, обрахованого шляхом перерахунку курсових коливань долара США до зафіксованої у Договорі № 22/07-19 вартості товару; 57 016,87 грн - 3% річних за безпідставне користування авансом; 300 570,40 грн штрафу за несвоєчасну поставку товару, нарахованого у розмірі 0,1% від загальної вартості товару відповідно до пункту 5.3 Договору № 22/07-19.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що саме Підприємством було порушено свої зобов`язання за Договором № 22/07-19 у частині своєчасної поставки товару та належного оформлення товарно-транспортної документації на виробниче обладнання, яке прибуло на територію Товариства, однак не було оформлене у встановленому договором порядку, - відсутня оформлена товарно-транспортна накладна на виробниче обладнання. Також Товариство заперечувало проти доводів Підприємства щодо замовлення покупцем за Договором № 22/07-19 саме такого переліку обладнання, який міститься у редакції специфікації, яка додана до позовної заяви Підприємства, при цьому вказувало, що у дійсності між сторонами досягнуто домовленість про поставку двох одиниць промислових в`язальних машин діаметром 15 та 19 дюймів, та у подальшому покупцем було додатково замовлено в`язальну машину моделі YTW-С 609/ВЗ, які (три машини) були повністю оплачені та, з урахуванням перерахунку курсових коливань долара США щодо погодженої у гривні вартості товару, у покупця існує переплата авансу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 377 680,35 грн, з яких: 20 093,08 грн - частина попередньої оплати (авансу); 57 016,87 грн - 3% річних; 300 570,40 грн - штраф.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

- матеріалами справи підтверджується невиконання саме Підприємством своїх договірних зобов`язань, зокрема постачальник (Підприємство) товар з фактичним оформленням передачі товару згідно з видатковою накладною на користь покупця (Товариства) не передав;

- вартість товару, з урахуванням його перерахунку в порядку пункту 3.5 Договору № 22/07-19, складає 165 1485,74 грн, тому правомірними є доводи Товариства щодо наявності у покупця переплати з авансу у розмірі, визначеному у зустрічній позовній заяві;

- нарахування Товариством штрафу відповідає положенням Договору № 22/07-19 та вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), починаючи з 22.04.2020 по 21.10.2020, а сума 3% річних перевірена судом та відповідає фактичним обставинам справи.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 131 629,00 грн заборгованості за Договором № 22/07-19.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи, зокрема щодо замовлення покупцем виробничого обладнання (промислових в`язальних машин діаметром 15 та 19 дюймів) за Договором № 22/07-19 на загальну суму 1 531 629,00 грн, а також, взявши до уваги факт оплати покупцем 1 400 000,00 грн за фактично поставлене обладнання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог Підприємства до Товариства та стягнення на користь Підприємства 131 629,00 грн заборгованості за Договором № 22/07-19. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з Товариства 3% річних та інфляційних втрат, оскільки Підприємством у встановленому процесуальним законом порядку не доведено неналежне виконання Товариством грошових зобов`язань за Договором № 22/07-19, а також про відмову у задоволенні зустрічного позову з огляду на його необґрунтованість.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 доповнено резолютивну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 абзацом щодо вирішення позовних вимог Товариства до Підприємства за зустрічним позовом. Викладено резолютивну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі №922/1280/21 у такій редакції:

"Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ІВК2" на рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі №922/1280/21 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 у справі № 922/1280/21 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким:

Первісний позовом приватного підприємства "ІВК2" до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (61031, м. Харків, пр-т. Гагаріна, буд. 360, корпус Б, код ЄДРПОУ 38999420) на користь приватного підприємства "ІВК2" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. № 1, літера "І", код ЄДРПОУ 36100337) 131 629,00 грн заборгованості за Договором купівлі-продажу обладнання №2 2/07-19 від 22.07.2019 та 1 975,02 грн судового збору за подання позовної заяви.

У решті первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" до приватного підприємства "ІВК2" відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (61031, м. Харків, пр-т. Гагаріна, буд. 360, корпус Б, код ЄДРПОУ 38999420) на користь приватного підприємства "ІВК2" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. № 1, літера "І", код ЄДРПОУ 36100337) 11 459,32грн судового збору за подання апеляційної скарги".

Вказана додаткова постанова обґрунтована тим, що за результатами розгляду апеляційної скарги Підприємства на рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 апеляційний суд ухвалив постанову в частині вирішення як первісних, так і зустрічних позовних вимог, що підтверджується змістом мотивувальної частини постанови від 19.01.2022 у цій справі, однак у судовому засіданні 19.01.2022 під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови не було проголошено про вирішення позовних вимог Товариства до Підприємства за зустрічним позовом, тому суд апеляційної інстанції з власної ініціативи вважає за необхідне доповнити резолютивну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 шляхом ухвалення додаткової постанови.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 заяву (клопотання) Товариства про судові витрати задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 10 727,10 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Товариством під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова щодо розгляду заяви (клопотання) Товариства про судові витрати мотивована тим, що Підприємством заявлено до стягнення загальну суму 904 315,88 грн - судом задоволено 131 629,00 грн, Товариством заявлено (відповідач за первісним позовом) до стягнення 377 680,35 грн - судом відмовлено у задоволенні зустрічного позову, а, отже, з урахуванням пункту 3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з Підприємства належить стягнути на користь Товариства 10 727,10 грн витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 заяву Підприємства про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Підприємством під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова щодо розгляду заяви Підприємства про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтована тим, що за результатом розгляду справи апеляційним судом у даній справі за апеляційною скаргою Підприємства рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2021 скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісного позову, а також, взявши до уваги, що фактично первісні позовні вимоги було задоволено у відсотковому співвідношенні до загальної суми позовних вимог на 14,5%, апеляційний суд дійшов висновку, що витрати Підприємства на професійну правничу допомогу на таку суму, як 3 000,00грн є необхідними для здійснення представництва його інтересів під час судового розгляду цієї справи, а розмір таких витрат є розумний, обґрунтований та виправданий, а також відповідає вимогам частин четвертої, п`ятої статті 126 ГПК України.

Не погоджуючись з постановою та додатковими постановами суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права та на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних рішень не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 в частині задоволення первісних позовних вимог і відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних та задовольнити зустрічні позовні вимоги. В іншій частині вказану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Повністю скасувати додаткову постанову (щодо додаткового вирішення питання про відмову у зустрічному позові Товариства та уточнення резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022) та ухвалити в цій частині нове рішення, а саме відмовити у первісному позові, зустрічний позов задовольнити повністю. Скасувати частково додаткову постанову апеляційного суду, якою було вирішено питання щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) на користь Товариства, а саме скасувати в частині відмови в стягненні на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 272,90 грн та стягнути на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 272,90 грн. В іншій частині додаткову постанову апеляційного суду (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства) залишити без змін. Скасувати частково додаткову постанову апеляційного суду, якою було вирішено питання щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) на користь Підприємства, а саме скасувати в частині задоволення на користь Підприємства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн та відмовити у розподілі витрат у цій частині. В іншій частині додаткову постанову апеляційного суду (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Підприємства) залишити без змін. Також Товариство просить здійснити перерозподіл судових витрат (судового збору) та витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у поєднанні з частиною третьою статті 188 ГК України, а також частини першої статті 181 ГК України у поєднанні із статтями 19 691 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2016 у справі № 922/5274/15 щодо укладання договорів у спрощеній формі із застосуванням саме рахунків-фактур як документів, за якими постачальник (продавець) висловлював свою пропозицію, у подібних правовідносинах;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;

- ухвалюючи додаткову постанову (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства), апеляційний суд неправильно застосував відсоткове відношення пропорційності задоволення позовних вимог;

- ухвалюючи додаткову постанову (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Підприємства), апеляційний суд помилково послався на те, що відповідні документи, якими підтверджуються витрати Підприємства на правничу допомогу, були направлені на адресу Товариства, а також тим, що Підприємством вказані документи були подані з пропуском строку на їх подання і без клопотання про поновлення такого строку.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Від Товариства надійшли письмові пояснення на спростування доводів викладених у відзиві Підприємства, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість таких доводів, просить їх відхилити, а касаційну скаргу Товариства задовольнити.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.06.2022 № 29.3-02/1076 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/1280/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю і Селіваненка В.П.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, зазначив таке.

Стосовно первісного позову: спір у цій частині виник з приводу наявності чи відсутності правових підстав для стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 816 279,04 грн, а також 61 457,45 грн інфляційних втрат та 26 579,39 грн 3% річних за прострочення виконання Товариством своїх грошових зобов`язань за Договором.

Оцінивши зміст даного Договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін спору, апеляційний суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статті 712 ЦК України та статей 264 -271 ГК України.

До вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Апеляційним судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами Договору Підприємство (постачальник) взяло на себе зобов`язання поставити Товариству (покупцю) нове виробниче обладнання.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що строк поставки товару складає 145 (сто сорок п`ять) календарних днів з моменту отримання постачальником суми попередньої оплати в розмірі 25%, відповідно до умов пункту 3.4 Договору.

Датою поставки вважається дата фактичної передачі товару належним чином уповноваженому представникові покупця, що підтверджується відповідною товарною (видатковою) накладною, та очікується на січень 2020 року.

Разом з тим, умовами договору сторони також визначили, що найменування, кількість, асортимент, комплектність та ціна товару зазначається у специфікації на кожну партію, яка є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.2 Договору).

Обґрунтовуючи первісний позов, Підприємство посилалось на те, що перелік, кількість та ціну обладнання сторонами було узгоджено у специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, поставку такого товару:

- жакардова круглов`язальна однофонтурна машина моделі HFJS, серійний №1908001 (діаметр 13 дюймів, 26 систем, 28 клас) виробництва "BUEN-KNIT" (машина 13);

- жакардова круглов`язальна однофонтурна машина моделі HFJS, серійний №1908002 (діаметр 15 дюймів, 30 систем, 28 клас) виробництва "BUEN-KNIT", на загальну суму 1 462 252,50 грн з ПДВ (машина 15).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження замовлення саме такого переліку товару Підприємство до матеріалів справи надало специфікацію до Договору, яка підписна представником та скріплена печаткою лише Підприємства в односторонньому порядку. Однак із сторони покупця - Товариства підпис представника та відтиск його печатки відсутні, тому апеляційний суд не погодився з доводами Підприємства про те, що Товариством було замовлено саме такий перелік товару, який зазначений у цій специфікації, зокрема включаючи виробничу в`язальну машину діаметром 13 дюймів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов, а також є невід`ємною частиною договору, на яку поширюються умови договору.

Відповідно до пункту 6.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те сторонами.

Отже, необхідною передумовою поставки товару є обов`язкове погодження специфікації за згодою сторін шляхом її підписання обома сторонами, оскільки у протилежному випадку такі домовленості не набирають чинності.

Факт непідписання Товариством такої редакції специфікації, яка надана Підприємством до матеріалів справи, з переліком обладнання: в`язальні машини діаметром 13 та 15 дюймів, свідчить про недосягнення сторонами у такий спосіб умов щодо найменування, кількості та ціни такої партії товару, а тому вказаний документ не є та не міг бути для Підприємства підставою для поставки відповідного обладнання, зокрема машини діаметром 13 дюймів, а також не є підставою для заявлення ним вимог щодо оплати Товариством даного товару, оскільки визначені у зазначеній специфікації умови щодо найменування, кількості та ціни товару, що підлягає поставці, не носять обов`язкового характеру, тому й не породжують юридичних наслідків для сторін. При цьому суд, у свою чергу, не має права втручатися у господарську діяльність підприємств та примушувати їх до дій (зокрема, оплатити товар, який відповідач фактично не погоджував та не замовляв), вчинення яких не є обов`язковим для них (частина друга статті 14 ЦК України).

Водночас Підприємство посилалось на те, що замовлення Товариством в`язальної машини діаметром 13 дюймів підтверджується роздруківками листування між сторонами з електронної пошти та мобільного додатку "Viber".

Підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатку "Viber" як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів.

Згідно з частиною другою статті 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Отже, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а, отже, й належним доказом у справі.

Надана Підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатку не є належними доказами замовлення Товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом Товариства.

При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації.

Більш того, за умовами укладеного сторонами Договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме: письмова форма - шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Товариство долучило до свого відзиву на позовну заяву специфікацію, яка є додатком № 1 до Договору та яка підписана обома сторонами правочину.

Із змісту вказаної специфікації вбачається, що сторонами було досягнуто домовленість щодо поставки такого обладнання:

- білизнова однофонтурна для тонкого полотна машина 15 діам х 28 класу х 30 систем (машина 15);

- білизнова однофонтурна для тонкого полотна машина 19 діам х 28 класу х 38 систем (машина 19).

Загальна вартість узгодженого товару складає 15 31 629,00 грн з ПДВ.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач посилався на те, що після підписання сторонами специфікації (додаток №1) до Договору (із переліком обладнання: в`язальні машини діаметром 15 та 19 дюймів) між постачальником та покупцем була досягнута письмова домовленість щодо зміни номенклатури товару, який буде постачатись Підприємством з Китаю, шляхом додавання однієї трикотажної машини моделі YTW-С 609/ВЗ та зміни вартості. Такі зміни щодо асортименту товару були погоджені сторонами у письмовій формі на підставі рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, який було отримано Товариством від Підприємства і яким Товариство керувалося в господарських взаємовідносинах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження зміни замовленої партії товару Товариство надало до матеріалів справи копію рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, з якого вбачається, що Підприємством було виставлено Товариству рахунок на оплату трьох одиниць такого обладнання: в`язальних машин діаметром 15 і 19 дюймів, а також машини моделі YTW-С 609/ВЗ, на загальну суму 1 762 016,86 грн.

У свою чергу, Підприємством надано до матеріалів справи свою редакцію цього ж рахунку-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, в якому міститься перелік обладнання: в`язальні машини діаметром 13 та 15 дюймів; загальна ціна товару 1 462 252,50грн.

При цьому як Підприємство, так і Товариство вважають, що саме їх редакцію рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075 суду слід брати до уваги та саме таким доказом підтверджується асортимент та вартість замовленого покупцем товару.

Таким чином, сторонами справи надано до матеріалів справи копії одного й того ж документа - рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, які містять різні переліки виду, кількості та ціни товару, тобто такий документ містить суперечливу інформацію.

Водночас суд апеляційної інстанції не погодився як з доводами Підприємства щодо замовлення покупцем в`язальної машини діаметром 13 дюймів, що підтверджується саме його редакцією рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, так і з доводами Товариства відносно того, що на підставі саме його редакції рахунка від 24.07.2019 № СФ-0000075 між сторонами була досягнута домовленість щодо зміни номенклатури товару, а саме щодо остаточного визначення замовлення в`язальних машин діаметром 15 і 19 дюймів та машини моделі YTW-С 609/ВЗ, оскільки:

по-перше, рахунок-фактура - це документ, на підставі якого оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов договору, а також за своїм призначенням такий документ не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а він носить лише інформаційний характер;

по-друге, як вже вказувалося раніше, за умовами укладеного між сторонами договору було передбачено відповідну форму замовлення покупцем товару, а саме: найменування, кількість, асортимент, комплектність та ціна зазначаються в Специфікації на кожну партію, яка є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.2 Договору).

Тобто на підставі рахунка-фактури не могло відбуватись замовлення товару, оскільки договором передбачено необхідність оформлення саме специфікації до нього.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за домовленістю сторін погодження замовлення покупцем відповідного виду обладнання та його ціна відбувалось на підставі відповідної специфікації до Договору, а не на підставі рахунка-фактури, який не є первинним документом та носить лише інформаційний характер.

Апеляційним судом також враховано, що за умовами Договору не передбачено можливості вносити зміни до переліку товару на підставі будь-яких рахунків-фактур, а в силу його пункту 6.3 всі зміни до цього Договору повинні відбуватись виключно за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Будь-яких додаткових угод, які б свідчили про те, що сторони за взаємною згодою погодили замовлення покупцем за Договором в`язальної машини діаметром 13 дюймів, як зазначає позивач, або машини моделі YTW-С 609/ВЗ, як вважає відповідач, матеріали справи не містять та сторонами таких доказів не надано.

За встановлених обставин та наведених висновків суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вид та ціна замовленого покупцем товару були погоджені сторонами саме у специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, що підписана обома сторонами і в якій визначено перелік обладнання: в`язальні машини діаметром 15 та 19 дюймів за ціною 1 531 629,00грн з ПДВ.

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень апеляційним судом встановлено, що 25% авансу було перераховано Товариством 16.12.2019, отже, 145 календарних днів з моменту перерахування авансу покупцем закінчуються 09.05.2020, та саме до цієї дати (включно) Підприємство було зобов`язане поставити замовлений товар.

Дослідивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції встановив, що також визнається і сторонами спору, що замовлений Товариством товар постачався Підприємством із заводу - виробника країни походження Китаю. Для перевезення замовленого товару Підприємством було залучено перевізника - ТОВ "Макотрейдінг", та між цими сторонами склалися правовідносини щодо транспортного експедирування та перевезення спірного виробничого обладнання з морського порту в м.Одесі до точки призначення - адреси Товариства у м. Харкові автомобільним транспортом.

Статтею 909 ЦК України та статтею 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини другої статті 908 ЦК України, яка кореспондується з вимогами частини п`ятої статті 307 ГК України, передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), вантаж - це всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна (ТТН). У міжнародних автомобільних перевезеннях таким документом є CMR - міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відповідно до частини тринадцятої статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з частиною першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки у документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З урахуванням наведених приписів законодавства суд апеляційної інтанції дійшов висновку, що міжнародна автомобільна накладна (CMR) є саме товарно-транспортною накладною, яка використовується при міжнародних автомобільних перевезеннях, та є первинним документом, який фіксує надання господарської операції та підтверджує надання транспортно-експедиційних послуг.

Також на виконання укладеного Підприємством та ТОВ "Макотрейдінг" договору перевізник прийняв вантаж (контейнер MAGU2312511) для його доставки у м. Харків до точки призначення та здійснив поставку товару, що підтверджується товарно-транспортною накладною міжнародного зразку (CMR) № 135312, з якої вбачається, що відправником вантажу є GUANZHOU BUEN-KNIT, отримувачем - Підприємство, перевізником - ТОВ "Макотрейдінг", вантаж був отриманий представником Товариства.

При цьому в матеріалах справи міститься копія коносаменту № 177115 на перевезення (фрахтування) товару з Китаю, виданий безпосереднім перевізником товару морським транспортом (LONG SAIL SHIPPING LINE S.A. LIMITED), з якого вбачається вміст контейнеру MAGU2312511, а саме:HIGH SPEED BODY SIZE SINGLE JERSEY; ELECTRONIC JACQUARD CIRCULAR; KNITTING MACHINE, а також вага такого обладнання 4 600 кг.

Для перевезення вказаного обладнання заводом виробником обладнання Quanzhou Buen-knit Machinery Co. Limited додано до коносаменту пакувальний лист (Packing list) від 05.01.2020, в якому міститься перелік обладнання, яке прямувало з країни виробника Китаю до митної території України (морський порт у м.Одеса) на замовлення Підприємства, опис обладнання та вага якого повністю відповідає даним, що містяться у коносаменті № 177115 на перевезення контейнеру MAGU2312511.

Оцінюючі надані докази, апеляційний суд зазначив, що перелік виробничого обладнання, яке складає вміст контейнеру MAGU2312511 та було відправлене із заводу - виробника у країні походження Китаї, у повній мірі відповідає вмісту того обладнання, яке перевозилось (фрахтувалось) перевізником товару морським транспортом до митної зони України та з морського порту у м. Одеса прямувало до м.Харкова шляхом надання Підприємству транспортно-експедиційних послуг перевізником - ТОВ "Макотрейдінг", а, отже, судом встановлено, що Товариством було отримано замовлене виробниче обладнання.

У свою чергу, підписання та проставлення печатки покупцем (Товариством) у графі 24 (отримувач вантажу) товарно-транспортної накладної міжнародного зразку (CMR) № 135312, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, за умови прийняття товару, є підставою виникнення у Товариства обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Доводи Товариства про те, що з нечитабельної копії CMR неможливо встановити, у якій саме графі міститься підпис та печатка Товариства та який саме товар перевозився, не були взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки Конвенцією про договір міжнародного транспорту закріплено типову форму такої ТТН, зокрема у графі 24 має бути проставлений підпис фактичного отримувача.

Що ж до переліку обладнання, яке зазначено у CMR, то судом встановлено, що наданими до матеріалів справи доказами підтверджується поставка Товариству трьох видів обладнання - в`язальних машин, загальні ідентифікуючи ознаки яких відповідають опису товару, що зазначений у товаросупроводжувальних документах з заводу виробника в країні походження. Натомість Товариством не надано суду будь-яких доказів на спростування доказів позивача щодо отримання ним товару, зокрема не було документально підтверджено того, що ж саме ним було отримано за спірною ТТН та не зазначено про отримання будь-якого іншого обладнання, аніж те, яке він замовляв згідно з умовами договору.

Відповідно до пункту 2.4 Договору в разі виявлення покупцем недоліків товару, невідповідності товару вимогам щодо комплектності, асортименту, якості, кількості, тощо, що передбачені специфікації до Договору покупець має право відмовитись від прийняття такого товару; а за умовами пункту 4.6 Договору покупець має право не приймати товар, який поставлений без документів, передбачених пунктом 4.5 цього Договору. Також умовами пункту 2.4 Договору передбачено право покупця у випадку невідповідності товару умовам договору або у разі виявлення недоліків товару скласти Акт виявлених недоліків.

Водночас досліджені судом обставини справи свідчать про те, що покупець у порядку пунктів 2.4, 4.6 Договору не відмовився від прийняття товару, наприклад, у зв`язку з невідповідністю товару вимогам щодо комплектності, асортименту, якості, кількості тощо, а також не викладав будь-яких письмових заперечень щодо переліку товаросупроводжувальних документів (пункт 4.5 Договору), будь-яких актів з приводу невідповідності товару умовам Договору не складав.

Натомість покупець прийняв поставлене обладнання без будь-яких зауважень чи застережень, проставивши підпис представника та печатку Товариства на спірній CMR.

Таким чином, надана позивачем копія товарно-транспортної накладної міжнародного зразку (CMR) №135312, на якій міститься підпис представника та відтиск печатки Товариства, визнана судом як належний та допустимий доказ надання перевізником - ТОВ "Макотрейдінг" послуг з організації перевезення замовленого вантажу, зміст якої, зокрема відмітка у графі 24 CMR, свідчить про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній товарно-транспортній накладній міжнародного зразку (CMR) № 135312, що дає підстави вважати виконаним обов`язок експедитора з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоотримувачу.

Також аналіз інформації з товаросупроводжувальних документів, які видавались заводом - виробником обладнання у країні походження Китаї, дають суду змогу ідентифікувати вміст контейнеру MAGU2312511, який перевозився перевізником - ТОВ "Макотрейдінг" за ТТН (CMR) №135312, а саме: встановити, що ТОВ "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" отримало саме три одиниці виробничого обладнання - в`язальних машин виробництва фірми BUEN-KNIT.

У свою чергу, Товариством до матеріалів справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів ані на підтвердження відмови від прийняття такого товару, ані щодо того, що поставлений товар не відповідав умовам договору, тобто було поставлено будь-яке інше обладнання, аніж те, що він замовляв.

При цьому обставини щодо отримання спірного виробничого обладнання Товариством і не заперечуються.

За загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок Товариства оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виник з моменту прийняття ним товару.

Беручи до уваги встановлені обставини, а саме: щодо погодження між сторонами в специфікації поставки товару у складі двох одиниць виробничого обладнання (в`язальних машин діаметром 15 та 19 дюймів) на загальну суму 1 531 629,00грн; факт здійснення Підприємством поставки товару до складу Товариства - шляхом надання транспортно-експедиційних послуг перевізником, що підтверджено товарно-транспортною накладною міжнародного зразку CMR, яка і є саме первинним документом бухгалтерського обліку та належним доказом на підтвердження здійснення господарської операції; а також факт прийняття Товариством поставленого товару без будь-яких зауважень, які б узгоджувались з умовами Договору та відповідали вимогам чинного законодавства; часткову оплату поставленого товару на суму 1 400 000,00 грн, - апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість Товариства перед Підприємством у сумі 131 629,00 грн є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а первісні позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до позовних вимог за первісним позовом про стягнення інфляційних втрат за період з березня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 61 457,45 грн та 3% річних, нарахованих за період з 02.03.2020 по 02.04.2021 у розмірі 26 579,39 грн, то апеляційним судом встановлено, що Підприємством до матеріалів справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариством порушено порядок сплати грошових коштів, визначений умовами Договору, та несвоєчасно здійснено сплату конкретної частини платежу (у відповідному відсотку) за поставку товару.

У матеріалах справи відсутні повідомлення постачальником покупця про готовність товару до відвантаження виробником обладнання та прибуття обладнання (товару) на митну територію України, а тому суд позбавлений можливості встановити обставини неналежного виконання Товариством своїх зобов`язань з оплати частини (відповідного відсотка) вартості партії товару.

Судом апеляційної інстанції досліджено надану Підприємством товарно-транспортну накладну міжнародного зразку (CMR) № 135312, на якій міститься підпис представника та відтиск печатки Товариства про отримання товару, та встановлено, що у графі 24 представник Товариства не зазначив дати отримання вантажу.

Докази, якими підтверджується дата поставки товару не містяться в матеріалах справи.

З таких підстав апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Що ж до зустрічних позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства 3% річних у розмірі 57 016,87 грн за безпідставне користування авансом та 300 570,40грн штрафної неустойки за несвоєчасну поставку товару, нарахованої у розмірі 0,1% від вартості товару, то апеляційним судом зазначено, що 25% авансу було перераховано Товариством 16.12.2019, а тому 145 календарних днів з моменту перерахування авансу покупцем закінчуються 09.05.2020, та саме до цієї дати (включно) Підприємство було зобов`язано поставити замовлений товар.

Підприємство здійснило поставку обладнання, яке Товариство прийняло без зауважень. Точну дату поставки з CMR встановити неможливо, оскільки у графі 24 під підписом та печаткою Товариства відсутня відмітка отримувача про дату фактичного отримання товару.

Також у процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції присутні представники учасників спору точної дати поставки товару не зазначили, будь-яких доказів на підтвердження таких обставин не надали.

За обставин непідтвердження учасниками справи точної дати поставки товару та відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили, що поставка товару відбулась з порушенням умов Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення Товариством того, що Підприємством порушено 145 денний строк поставки товару з моменту отримання 25% авансу, а відтак відсутні підстави для стягнення з нього 3% за безпідставне користування авансом та неустойки за прострочення грошового зобов`язання.

Стосовно доводів Товариства про оплату на користь Підприємства, крім коштів у сумі 1 400 000,00 грн, ще також 271 578,82грн, які помилково сплачені з посиланням у реквізитах платіжних доручень на договір купівлі-продажу обладнання від 18.10.2019 № 181019, який фактично підписаний між сторонами не був, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу обладнання від 18.10.2019 № 181019 із специфікацією (додаток №1 до договору), умови якого є подібними до умов Договору.

Зазначений договір від 18.10.2019 № 181019 підписаний представником та скріплений печаткою Підприємства в односторонньому порядку, зі сторони покупця - Товариства підпис представника та відтиск печатки підприємства відсутній.

У специфікації договору від 18.10.2019 № 181019 міститься посилання на замовлене покупцем обладнання, а саме: виробничу в`язальну машину моделі YTW-С 609/ВЗ, а також визначення вартості такого обладнання - 271 578,82 грн.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що, незважаючи на непідписання договору від 18.10.2019 № 181019, Товариство згідно з платіжним дорученням сплатило на користь Підприємства саме таку суму грошових коштів, яка була зазначена у специфікації (271 578,82 грн).

При цьому у реквізитах платіжних доручень від 21.10.2019 №182, від 21.10.2019 № 1337 та від 21.10.2019 № 1402 вбачається визначення покупцем такого призначення платежу: згідно угоди 181019 від 18.10.2019.

Крім того, судом встановлено, що Товариство фактично отримало в`язальну машину моделі YTW-С 609/ВЗ, що підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною від 03.03.2020 № 135075, оформленою перевізником ТОВ "Твоя Логістика" та підписаною представником і скріпленою печаткою підприємства покупця.

Тобто Товариство хоча й не підписало договір від 18.10.2019 № 181019, однак сплатило повну його вартість, у платіжних дорученнях у розділі призначення платежу посилалося саме на оплату за цим договором, а також отримало поставлену машину моделі YTW-С 609/ВЗ без будь-яких зауважень, отже, зазначений договір передбачав передачу майна та був повністю виконаний його сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частини перша, друга статті 640 ЦК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для врахування оплат відповідача на суму 271 578,82грн за поставку в`язальної машини моделі YTW-С 609/ВЗ згідно з умовами договору купівлі-продажу обладнання від 18.10.2019 № 181019, який є повністю виконаним, як оплат за Договором.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 181 ГК України у поєднанні з частиною третьою статті 188 ГК України, а також, частини першої статті 181 ГК України у поєднанні із статтями 19 691 693 ЦК України.

Однак у Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у цій справі, а саме: на підтвердження замовлення саме такого переліку товару Підприємством до матеріалів справи надано специфікацію до Договору, яка підписна представником та скріплена печаткою лише Підприємства в односторонньому порядку. Однак зі сторони покупця - Товариства підпис представника та відтиск його печатки відсутній, тому апеляційний суд не погодився з доводами Підприємства про те, що Товариством було замовлено саме такий товару, перелік якого зазначений у цій специфікації, зокрема включаючи виробничу в`язальну машину діаметром 13 дюймів; факт непідписання Товариством такої редакції специфікації, яка надана Підприємством до матеріалів справи, з переліком обладнання: в`язальні машини діаметром 13 та 15 дюймів, свідчить про недосягнення сторонами у зазначений спосіб умов щодо найменування, кількості та ціни відповідної партії товару, а тому згаданий документ не є та не міг бути для Підприємства підставою для поставки вказаного обладнання, зокрема машини діаметром 13 дюймів, а також не є підставою для заявлення ним вимог щодо оплати Товариством даного товару, оскільки визначені у такій специфікації умови щодо найменування, кількості та ціни товару, що підлягає поставці, не носять обов`язкового характеру, тому й не породжують юридичних наслідків для сторін. При цьому суд, у свою чергу, не має права втручатися у господарську діяльність підприємств та примушувати їх до дій (зокрема, оплатити товар, який відповідач фактично не погоджував та не замовляв), вчинення яких не є обов`язковим для них (частина друга статті 14 ЦК України); сторонами справи надано до матеріалів справи копії одного й того ж документа - рахунка-фактури від 24.07.2019 № СФ-0000075, які містять різні переліки виду, кількості та ціни товару, тобто такий документ містить суперечливу інформацію; на підставі рахунка-фактури не могло відбуватись замовлення товару, оскільки договором передбачено необхідність оформлення саме специфікації; умовами Договору не передбачено можливості вносити зміни до переліку товару на підставі будь-яких рахунків-фактур, а в силу його пункту 6.3 всі зміни до цього Договору повинні відбуватись виключно за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору; покупець у порядку пунктів 2.4, 4.6 Договору не відмовився від прийняття товару, наприклад, у зв`язку з невідповідністю товару вимогам щодо комплектності, асортименту, якості, кількості, тощо, а також не висловлював будь-яких письмових заперечень щодо переліку товаросупроводжувальних документів (пункт 4.5 Договору), будь-яких актів з приводу невідповідності товару умовам Договору не складав; підписання та проставлення печатки покупцем (Товариством) у графі 24 (отримувач вантажу) товарно-транспортної накладної міжнародного зразку (CMR) № 135312, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, за умови прийняття товару, є підставою виникнення у Товариства обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар; Товариством до матеріалів справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів ані на підтвердження відмови від прийняття такого товару, ані щодо того, що поставлений товар не відповідав умовам договору, тобто було поставлено будь-яке інше обладнання, аніж те, що він замовляв; обставини щодо отримання спірного виробничого обладнання Товариством і не заперечуються.

Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2016 у справі № 922/5274/15, то таким посиланням Верховним Судом не надається правова оцінка, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів (товарно-транспортної накладної (CMR) від 03.03.2020 № 135075 та супроводжуваних документів), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Скаржник у касаційній скарзі посилався також на те, що, ухвалюючи додаткову постанову (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Підприємства), апеляційний суд помилково послався на те, що відповідні документи, якими підтверджуються витрати Підприємства на правничу допомогу, були направлені на адресу Товариства, а також тим, що Підприємством вказані документи були подані з пропуском строку на їх подання і без клопотання про поновлення такого строку.

Водночас вказані доводи спростовуються обставинами, викладеними у додатковій постанові (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Підприємства), а саме, що згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Апеляційним судом встановлено, 19.01.2022 судом апеляційної інстанції прийнято постанову у цій справі. Справа розглядалась з повідомленням учасників справи.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції була прийнята 19.01.2022, то у Підприємства було право подати до суду додаткові докази понесення витрат на професійну правничу допомогу згідно з частиною восьмою статті 129, частиною четвертою статті 116 ГПК України до 24.01.2022 включно.

На виконання вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, 24.01.2022 Підприємством до апеляційного суду подано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у Східному апеляційному господарському суді, що підтверджується відбитком штемпеля та накладною АТ "Укрпошта" на конверті, в якому надійшли вказані докази.

Отже, Підприємство подало докази понесених судових витрат в останній день строку, з дотриманням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що у додатках до заяви Підприємства міститься опис вкладення у цінний лист з відтиском поштового штемпелю АТ "Укрпошта", яким підтверджується направлення 24.01.2022 доказів понесених судових витрат на адресу Товариства.

При цьому у матеріалах справи (а.с. 1-11 т.4) міститься заява Підприємства, із змісту якої та доданих до неї документів не вбачається, що відповідні документи, якими підтверджуються витрати Підприємства на правничу допомогу, були направлені на адресу Товариства, оскільки наявний опис вкладення підтверджує направлення таких документів лише на адресу апеляційного суду.

Водночас у судовому засіданні апеляційної інстанції 07.02.2022 колегією суддів оголошувалась перерва на 1 (одну) годину для надання можливості представнику Товариства ознайомитись із заявою Підприємства про стягнення витрат на професійну правничу. Після перерви суд продовжив розгляд справи та заслухав пояснення представника Товариства, який висловив усні заперечення проти задоволення заяви Підприємства щодо судових витрат. Згідно з поясненнями представника Товариства, останній вважає заявлену Підприємством до стягнення суму витрат неспівмірною та просив зменшити заявлену суму до 3 000,00 грн.

Враховуючи, вимоги частини восьмої статті 129 ГПК України, що спрямовані на дотримання принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у даному випадку це виражається у наданні іншою стороною заперечень щодо заявленої суми судових витрат, правомірно було б дійти висновку, що суд апеляційної інстанції, оголосивши перерву в судовому засіданні та після перерви вислухавши заперечення представника Товариства проти задоволення заяви Підприємства щодо судових витрат, в яких представник Товариства висловився про те, що такі витрати не є співмірними та просив зменшити їх до 3 000,00 грн, а також, що апеляційний суд задовольнив заяву Підприємства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу частково, а саме стягнув 3 000,00 грн із заявлених Підприємством 10 000,00 грн, не порушив процесуальні права Товариства щодо надання заперечень на заяву Підприємства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин Суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для скасування додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Підприємства).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, що дає підстави залишити їх без змін.

Що ж до доводів касаційної скарги про те, що, ухвалюючи додаткову постанову (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства), апеляційний суд неправильно застосував відсоткове відношення пропорційності задоволення позовних вимог, то, перевіривши вказані доводи, Суд дійшов висновку, що апеляційним судом було правильно визначено відсоткове співвідношення (пропорційність) задоволення позовних вимог (39,73% на користь Підприємства, 60,27% - Товариства), однак помилково застосовано до заяви Товариства відсоткове співвідношення задоволення позовних щодо Підприємства. Тобто до заяви Товариства необхідно застосовувати відсоткове співвідношення задоволення позовних щодо Товариства, а саме 60,27%, що становить 16 272,90 грн [27 000,00 грн (заявлена сума судових витрат на правничу допомогу) х 60,27% (відсоткове співвідношення задоволення позовних щодо Товариства) / 100%.].

Також Верховний Суд зазначає, що, ухвалюючи додаткову постанову щодо вирішення питання про відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства та уточнення резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам процесуального законодавства виклав резолютивну частину вказаної додаткової постанови шляхом її викладення в іншій редакції, оскільки вимогами ГПК України передбачено право суду на ухвалення додаткового рішення, зокрема у разі, якщо судом не ухвалено рішення стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення (пункт 1 частини першої статті 244 ГПК України); отже, апеляційний суд повинен був вирішити питання про ухвалення рішення в частині вимог, щодо яких не було прийнято рішення, а не шляхом внесення змін і доповнень до постанови від 19.01.2022, у зв`язку з чим додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" до приватного підприємства "ІВК2" за зустрічним позовом) підлягає зміні шляхом викладення її резолютивної частини в такій редакції: ?У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" до приватного підприємства "ІВК2" відмовити?.

Відповідно до статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства) підлягає зміні шляхом викладення її резолютивної частини у такій редакції:

?Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "ІВК2" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. № 1, літера "І", код ЄДРПОУ 36100337) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (61031, м. Харків, пр-т Гагаріна, буд. 360, корпус Б, код ЄДРПОУ 38999420) 16 272,90 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені під час розгляду справи в Східному апеляційному господарському суді?.

У зв`язку з тим, що Суд частково задовольняє касаційну скаргу Товариства та змінює додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства), Суд покладає на Підприємство витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 819,82 грн - пропорційно задоволенню вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 311 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022, прийняту за результатами розгляду заяви приватного підприємства "ІВК2" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/1280/21, залишити без змін.

3. Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" до приватного підприємства "ІВК2" за зустрічним позовом), змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції: ?У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" до приватного підприємства "ІВК2" відмовити?.

4. Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика") змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

?Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "ІВК2" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. № 1, літера "І", код ЄДРПОУ 36100337) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (61031, м. Харків, пр-т Гагаріна, буд. 360, корпус Б, код ЄДРПОУ 38999420) 16 272,90 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені під час розгляду справи в Східному апеляційному господарському суді?.

Стягнути з приватного підприємства "ІВК2" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" 3 819,82 грн судового збору за подання касаційної скарги .

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко